Читати книгу - "Слово після страти"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Отже, в Освенцімі фактично було два табори: фашисти й антифашисти. Між ними точилася зовні, може, й непомітна, але запекла повсякденна боротьба не на життя, а на смерть. Був і незначний нейтральний прошарок в’язнів, які не брали участі в дій боротьбі і не належали до жодного з названих таборів. Здебільшого це були священики, сектанти. На них дивилися як на представників раси, котра сама себе прирекла на вимирання. Вони ледве животіли, дивні, нікому не потрібні. Ніхто не звертав уваги на їхні безглузді тут молитви. Та повернемося до блока 2-А.
— Як же ти, негіднику, посмів підняти руку на привілейованого гефтлінга, якого удостоїв своєю увагою сам рейхсфюрер Гіммлер?! — грізно запитав Янкельшмока Зігфрід і з насолодою заходився його дубасити. Той звивався, наче гадюка на вилах, але одбиватися не смів.
Треба сказати, що серед німецьких кримінальних злочинців взаємовиручка і кругова порука вважалися неписаним законом злодійської етики, Зігфрід чудово розумів, чого Ауфмейєр посилає нас із Жорою в «Канаду», крім того, він був вдячний нам за те, що вчора не видали його перед Ауфмейєром.
Політичні, антифашисти дивилися на кримінальних злочинців як на скорпіонів, яких треба знищувати, але в силу обставин, в ім’я високої мети іноді змушені були контактуватися з ними.
Ми зайшли в кімнату старости Адольфа. Там уже був Жора. Ауфмейєр нервово ходив по килиму.
— Чого так довго? — спитав він.
Зігфрід розповів про інцидент з Янкельшмоком.
— Ану, поклич його сюди! — звелів Ауфмейєр.
За кілька хвилин Зігфрід привів блідого як смерть Янкельшмока.
— Навіщо ти побив в’язня, який одержав подяку од самого лагерфюрера і визнаний адміністрацією табору привілейованим? — спитав Ауфмейєр.
— Простіть мені... я винен.., У шлафзалі темно, я не впізнав його...
— Гаразд, на перший раз прощу, але покарати мушу. Зігфріде, зроби йому просвітлення, дай двадцять гарячих, тільки не перед строєм, а в туалетній. І зроби це зараз,— наказав Ауфмейєр.
Коли за ними зачинилися двері, Ауфмейєр усміхнувся до мене і сказав:
— Тепер він впізнаватиме тебе вдень і вночі. Його треба було б послати в штрафну за неповагу до розпорядження адміністрації табору, але такі, як Янкельшмок; потрібні й тут. Ну, гаразд, я викликав вас ось для чого: повезіть «канадцям» обід і зробіть усе, як учора. А поки що приведи себе в порядок,— сказав блокфюрер, звертаючись до мене.—Через десять хвилин я чекаю на вас тут.
Жора повів мене в туалетну кімнату, щоб я вимив закривавлене обличчя. Там ми побачили таку картину: Янкельшмок, спустивши штани, лежав долічерева на ящику з вапном, а Зігфрід неквапливо шмагав його шматком гумового шланга. Двоє піплів асистували Зігфрідові. Тут же на цементній підлозі лежало кілька мертвих в’язнів. Хоч їхні обличчя були посипані вапном, над ними, проте, дзижчали великі зелені мухи...
Жора допоміг мені вмитися, а коли з носа перестала іти кров, ми повернулися в кімнату блокового старости, взяли , в Ауфмейєра чотири фляги із спиртом і, супроводжувані Зігфрідом, пішли до кухні. Ішли мовчки. Біля самої кухні Зігфрід змовницькі підморгнув мені і сказав:
— Сьогодні, якби не я, тобі довелося б киснути в бочці з водою або валятися біля ящика з хлорним вапном.
— Ми вас зрозуміли,—відповів йому за мене Жора,— але давайте поки що не будемо ділити шкуру невбитого ведмедя. Ще коли б не втратити своєї.
— Звичайно, розрахуємося потім,—поквапливо мовив Зігфрід —Ну, а зараз шуруйте, я зазирну до мадам Пуфмутер у двадцять четвертий блок. Якщо повернетеся, а мене не буде, зачекайте біля цеху миття,— розпорядився Зігфрід і пішов у будинок розпусти.
І цього разу все обійшлося гаразд. Вернер дав нам двадцять п’ять золотих монет. Ми пронесли їх крізь вахштубу в роті. Просто дивно, що під час обшуку есесівці не зазирнули нам у рот. Мабуть, у них була певна домовленість з Ауфмейєром.
Як і слід було чекати, Зігфрід затримався у двадцять четвертому блоці, і ми, не діждавшись його, пішли в свій блок. Сховавши в Жориній комірчині десять монет, ми нетерпляче чекали на Зігфріда. Він прибіг через кілька хвилин, засапавшись.
— Чого не підождали?
— Там було небезпечно ждати — есесівці кругом,— сказав Жора і, вийнявши з кишені одну золоту монету, простягнув її Зігфріду.— Бери, ти її чесно заробив.
Зігфрід враз прояснів, монету сховав у черевик, і ми всі троє пішли до Ауфмейєра. У коридорі нас перестрів Плюгавий Вацек. Показавши в посмішці свої рідкі зуби, він спитав:
— Ну як, порядок?
Замість відповіді Жора поклав йому в кишеню куртки дві золоті монети, зробивши це так, щоб не бачив Зігфрід, котрий ішов попереду. Плюгавий змовницькії підморгнув нам і, насвистуючи модну злодійську пісеньку, пішов далі, а ми зайшли в кімнату Пауля, де нас чекав Ауфмейєр.
Виструнчившись, Зігфрід доповів блокфюреру, що його завдання виконано.
— Спасибі, Зігфріде, ти вільний,—приязно усміхаючись, мовив Ауфмейєр.—Хоча ні, мало не забув: візьми цей талончик, тобі не завадить побути годину в товаристві красуні.
З цими словами Ауфмейєр дістав із кишені кітеля квадратну картку із синього картону з червоним штампиком і дав її Зігфрідові. Той аж підскочив на радощах, подякував блокфюреру і пішов із кімнати. Коли двері за ним зачинилися, Ауфмейєр, свердлячи нас холодними сірими очима, спитав:
— Ну, як успіхи?
Жора вийняв з кишені дванадцять золотих монет і поклав їх перед Ауфмейєром. Той згріб монети в жменю і сховав в бумажник. Сьогодні в нього вже не було вчорашнього ентузіазму. Це насторожувало.
— Дозвольте йти?
— Так, ідіть. Не забудьте тільки взяти хліб і ковбасу, я ж обіцяв вам,— сказав Ауфмейєр і кивнув на тумбочку. Там лежала
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слово після страти», після закриття браузера.