Читати книгу - "Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб."

Вступ взагалі повинен бути скромним і простим; оратор, починаючи говорити шанобливо, може помалу закрадатися в розум своїх слухачів і після того зробитися абсолютним їхнім володарем.

Г. Гайар

* * *

...Звичайно приділяють більше уваги початку й вступній частині своїх промов, ніж їхньому висновку.

Потрібно не лише завчасно обдумувати заключення промови, яке стосується безпосередньо самої справи, але й подбати про ті слова, якими було б вишукано й дотепно завершити свою промову.

Ф. Бекон

* * *

Заключення, або завершення промови, справедливо можна назвати ораторським пробним каменем; ось тут він повинен зовсім подолати впертість недовірливих і упередження переповнених слухачів.

Г. Гайар

* * *

Звичайно бояться вступу до промови, але я думаю, що ті, які вміло роблять відступи, подібні до довгоруких, — вони більше можуть захопити.

Ш. Монтеск’є

* * *

Лекція, переобтяжена фактами, нагадує вогнище, настільки завалене дровами, що воно починає загасати.

Д. Менделєєв

* * *

Коли стала ясною головна, основна думка, ідея усієї промови, тоді чи не стає вона принципом і джерелом решти? Частковості, не пов’язані ні між собою, ні з головною думкою промови, хоч би як багато їх було, не становлять іще багатства думки: без внутрішнього зв'язку промова не може бути складена з них, і живий організм промови не сформується.

Якщо знайдено ідею, сутність, то, хоча вона й проста, однак не тільки не виключає, але, навпаки, об’єднує й зв’язує усі частковості разом; тоді-то вони й цілком визначаються, вкладаючись і виступаючи у певному порядку.

Оле-Ляпрюн

* * *

Оратори, які ніяк не можуть зупинитися, — справжні мучителі слухачів; оплески, які лунають у довгоочікуваному кінці, сприймаються як зітхання, як подяка за те, що нарешті прийшов кінець.

Є оратори, майстри публічних виступів, які завчасно точно намічають кінець, щоб потім не шукати його і не знищити цими пошуками ефекту всієї промови.

І. Бехер

* * *

Розвиваючи думку в промові, слід спочатку схему її вкласти в розум слухача, потім у наочному порівнянні показати її уяві і, нарешті, на м’якій ліричній підкладці обережно покласти її на слухаюче серце, і тоді слухач — Ваш військовополонений і сам не втече від Вас, навіть коли Ви відпустите його на волю, залишиться слухняним Вашим слухачем.

В. Ключевський

* * *

Кінець — розв’язання всієї промови. Кінець повинен бути таким, щоб слухачі відчули (не тільки у тоні лектора, це обов’язково), що далі говорити нема чого.

А. Коні

Усякому, хто творить промову, годиться прилаштовуватися до слухачів, хто не хоче слів на вітер кидати.

Сократ

* * *

Є три причини, які збуджують довір’я до мовця, тому що є рівно стільки речей, в які ми віримо без доказів, — це розум, доброчесність і благоприхильність... Крім цих (трьох причин) немає ніяких інших. Якщо таким чином слухачам здається, що оратор має усі ці якості, вони неодмінно проймаються до нього довір’ям.

Арістотель

* * *

Слухач завжди співчуває оратору, який говорить із почуттям якщо навіть він не говорить нічого ґрунтовного; ось таким способом багато ораторів за допомогою тільки шуму справляють сильне враження на слухачів.

Арістотель

* * *

Збуджувати сміх оратор має не тільки тому, що сама веселість, викликана оратором серед слухачів, робить їх доброзичливими до нього, не тільки тому, що всі дивуються дотепності, яка часто криється в одному слові, особливо коли вона сказана при суперечці чи нападі. Але це необхідно й тому, що, збуджуючи сміх, оратор або розбиває, або заплутує, або принижує, або страхає, або втихомирює супротивника.

Цицерон

* * *

Змагання вимагає великих зусиль від оратора. Тут корисніша поміркованість, а іноді й терплячість.

Квінтіліан

* * *

Занадто вільні оратори не знають, що ненависть творить більше дії, ніж лайка; бо збуджена нами ненависть робить ненависними нашого супротивника, а наша лайка робить ненависними нас самих.

Красномовство полягає в умінні встановлювати зв’язок між умами й серцями наших слухачів і нашими власними думками і словами, а це означає, що передусім ми повинні добре вивчити людське серце, знати всі його пружини, лише тоді наша промова дійде до нього і його переконає.

Станемо самі на місце тих, хто нас слухає, і перевіримо на самих себе, чи є вірною обрана нами форма, чи гармонує вона з темою, чи справляє на тих, хто зібрався, таке враження, що вони не в змозі їй протистояти.

Слід за можливості зберегти простоту й природність, не перебільшувати дрібниць, не применшувати значного.