read-books.club » Сучасна проза » Замогильні записки 📚 - Українською

Читати книгу - "Замогильні записки"

224
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Замогильні записки" автора Франсуа Рене де Шатобріан. Жанр книги: Сучасна проза / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 118 119 120 ... 226
Перейти на сторінку:
де Деказа.

Коли постскриптум був готовий, я кинувся до пана Ленормана, мого книгаря: у нього я застав альгвасилів з поліцейським комісаром на чолі; вони попрацювали на славу – заарештували гранки і наклали печать. Не мені, що виступав проти Бонапарта, було боятися пана Деказа: я спротивився арешту і заявив, що мене, вільного француза і пера Франції, можна змусити до покори тільки силою; така виявилася, і мені довелося здатися. 18 вересня я відвідав пана Луї Марта Меньє та його колегу, королівських нотаріусів; я подав до їх контори протест і зажадав додати до паперів мою заяву щодо арешту моєї книги; я хотів відстояти права французьких громадян. Пан Бод у 1840 році наслідував мій приклад.

Потім я почав досить тривале листування з паном канцлером, паном міністром поліції та паном прокурором Белларом, яке закінчилося 9 листопада – у день, коли канцлер сповістив мене, що суд першої інстанції виніс ухвалу на мою користь, після чого я отримав арештований рукопис назад. В одному з листів пан канцлер повідомив мене про відчай, до якого довів його несхвальний відгук короля про мою брошуру. Найвищого несхвалення удостоїлися розділи, де я стверджував, що конституційній державі не потрібен міністр поліції.

4
Людовік XVIII

Розповідаючи про життя в Генті, я показав, чого вартий був Людовік XVIII як нащадок Гуго Капета; у брошурі «Король помер: хай живе король!» я перелічив безперечні достоїнства цього монарха. Але людина складна: чому так мало правдивих портретів? тому, що в різні епохи життя модель виглядає по-різному; минуло десять років – і ось портрет уже втратив схожість.

Людовік XVIII був не надто прозорливий; він захоплювався або обурювався виключно через свавілля свого настрою. Боюся, що в релігії «найхристиянніший король», син своєї доби, бачив лише еліксир для складання монархічного приворотного зілля. Вільнодумна уява, що її він успадкував од діда, могла б викликати деякий сумнів в успіху його починань; утім, він знав собі ціну і, якщо йому траплялося на чомусь наполягати, завжди посміювався із себе, хоча й не без хвастощів. Якось я заговорив з ним про необхідність підшукати іншу дружину герцогу де Бурбону, аби не дати згаснути роду Конде: король вельми гаряче підтримав мою ідею, попри те, що згасання роду Конде дуже мало його хвилювало, але до речі заговорив і про графа д’Артуа: «Брат мій може одружитися ще раз, але на порядок престолонаступництва це не вплине: його нащадки лише продовжать молодший пагін, а мої поклали б початок старшій: я не хочу обділяти герцога Ангулемського». І він підбадьорився з виглядом гордим і веселим; проте я і в думках не мав заперечувати вищість короля хоч би в чому.

Егоїстичний і позбавлений забобонів, Людовік XVIII над усе ставив власний спокій: він підтримував своїх міністрів доти, поки більшість палати була за них; він зміщував їх, як тільки становище їхнє ставало хистким і могло загрожувати йому яким-небудь неспокоєм; він не вагаючись відступав, хай навіть для перемоги потрібно було зробити один-єдиний крок уперед. Його велич полягала в терпінні; не він ішов назустріч подіям – події поспішали назустріч йому.

Не будучи жорстоким, король не відзначався і м’якосердям; трагічні події не дивували і не зворушували його: коли герцог Беррійський попрохав короля вибачити йому за те, що вмирає і тим порушує королівський сон, Людовік XVIII коротко відповів: «Я вже виспався». Проте, наштовхуючись на спротив, ця незворушна людина скаженіла; цей холодний, бездушний монарх мав прихильності, схожі на пристрасть: так, його особливу ласку мали по черзі граф д’Аваре, пан де Блакас, пан Деказ, пані де Бальбі, пані де Кела; на жаль, у них залишилося дуже багато листів короля.

Людовік XVIII з’явився перед нами в ореолі старовинних традицій: подібно до королів минулих епох, він оточував себе фаворитами. Чи в тому річ, що в серці самотніх монархів утворюється порожнеча, яку вони поспішають заповнити прихильністю до першої-ліпшої істоти? Чи в тому, що вони шукають близькі собі, споріднені натури? Або в тому, що небеса посилають монархам, стомленим від почестей, друга-втішника? А чи в тому, що їх вабить до себе раб, відданий душею і тілом, від якого можна нічого не приховувати, раб, звичний і слухняний, як одяг або іграшка, вірний, як нав’язлива ідея, що підпорядковує собі всі почуття, думки і примхи того, хто потрапив у владу її незборимих чар? Чим нижче суспільне становище фаворита і чим ближчі його зносини з королем, тим важче дати йому відставку, бо він знає таємниці, розкриття яких зганьбило б його повелителя: цей пестунчик черпає подвійну могутність у власній підлості й у вадах володаря.

Якщо фаворитом виявляється з волі випадку велика людина, на кшталт невідступного Рішельє або незамінного Мазаріні, народи, ненавидячи їх, здобувають користь з їхньої слави і могутності: вони просто міняють жалюгідного короля, що зійшов на престол згідно із законом, на славного короля, гідного носити корону по справедливості.

5
Пан Деказ

Увечері того самого дня, коли пан Деказ був призначений міністром, на набережну Малаке почали з’їжджатися карети: вся знать Сен-Жерменського передмістя поспішала до салону вискочня, щоб засвідчити йому свою пошану. Хоч як би француз старався, він завжди залишиться царедворцем і догоджатиме кожному, хто має владу.

Дуже скоро у нового фаворита з’явилося багато прихильників, що наговорили на його честь бозна-скільки дурниць. У демократичному суспільстві для того, щоб жити розкошуючи, досить теревенити про свободу, оголошувати привселюдно, що ви прозріваєте майбутнє людства і прогрес суспільства, та на додачу прикрасити груди двома-трьома орденами; у суспільстві аристократичному, щоб уславитися генієм, досить грати у віст і з поважним, глибокодумним виглядом говорити загальні слова і припасені заздалегідь дотепи.

Земляк Мюрата, але Мюрата тих часів, коли він ще не став королем, пан Деказ дістався нам у спадок від матері Наполеона. Він тримався невимушено і люб’язно, ніколи не поводився зухвало, він хотів мені добра, а я не знати чому не звертав на нього уваги: звідси пішли всі мої знегоди. Мені слід було знати, що нехтувати фаворитом небезпечно. Король обдаровував його ласками і нагородами, а згодом одружив з дівчиною з дуже доброго роду, дочкою пана де Сент-Олера. Втім, пан Деказ служив монархії на совість: це він розшукав маршала Нея, коли той ховався в Овернських горах.

Вірний традиціям трону, Людовік XVIII говорив про пана Деказа: «Я підніму його на таку висоту, що йому заздритимуть найвельможніші пани». Слова ці, запозичені в іншого короля, були справжнісіньким анахронізмом: щоб піднести іншого, треба бути впевненим, що не впадеш сам,

1 ... 118 119 120 ... 226
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Замогильні записки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Замогильні записки"