Читати книгу - "Руїни бога"

два роки свого життя, щоб підсумувати його в кількох реченнях. Хоча, звісно, кожен роман таки про щось. Якби мене спитали, про що «Руїни бога», я б сказала: це роман про красне письменство й уяву (і про те, як ми уявляємо те, що не можемо пізнати), а також про вигнання (людини з Раю). Ви, мабуть, помітили, що в цьому романі раз у раз згадують Утопію, рай та ідилічне минуле: «Втрачений рай» і «Мандри пілігрима». Навіть книжка, яку донька Тедді жбурляє йому в голову — це «Казки країни фей» Енід Блайтон, засновані на «Мандрах пілігрима». Деякі з цих покликань навіть незумисні, мовби частина мозку письменника свідома того, що робить, а частина лишається у трагічному невіданні. Лише зараз я почала усвідомлювати, скільки ж у книзі злетів і падінь. Всі і кожен зриваються в небо чи падають на землю. (А ще птахи! Незчисленні зграї птаства!)

Образність тексту має для мене принципове значення: йдеться не про показову образність, якою тицяють читачеві під ніс, а про значно тоншу павутину, яка обплітає цілий твір і сплітає все докупи. «Червона нить» крові, що пов'язує Тоддів, перегукується з червоною ниткою, яка позначає довгий відтинок рейду на Нюрнберг, і червоними нитками у житловому комплексі — я зауважила цю структуру, допіру перечитуючи завершений текст, але зараз вона видається мені досконало логічною. (Тільки не питайте, чому там стільки гусей. Гадки не маю).

І, звісно, в основі роману лежить одна велика ідея, що стосується красного письменства — вона відкривається аж наприкінці, але, по суті, і є raison d'être книжки. Думаю, якщо те, про що ви пишете, вам справді небайдуже, то не можна весь час чіплятися виключно за вигадки, інакше ви врешті опинитеся у плоскому світі, де текст перестає бути простором взаємодії особистості і світу. Якщо цим я вступаю в полеміку з модерністами, постмодерністами чи тими, хто прийшов їм на зміну, то хай так і буде. Від категорій, які накладають на нас обмеження, треба відмовлятися. (Слова «обмеження» і «стрим» раз у раз зринають у романі — як і «свобода», їхній антонім — це я також зрозуміла, допіру коли завершила текст. Я була думала їх повикреслювати, але врешті передумала. Вони там невипадково).

Війна — найяскравіший прояв гріхопадіння, особливо, можливо, коли ми відчуваємо моральний імператив у неї вступити, що накладає нерозв'язні етичні дилеми. Ми не можемо і не мусимо ставити під сумнів звитягу «Галіфаксів», «Стерлінгів» і «Ланкастерів», але бомбардування були спірною операцією, грубим використанням тупої зброї, та ще й погода і брак технології постійно ставали на заваді (попри колосальний технологічний ривок уперед, який породжують усі війни). Тоді ніхто не усвідомлював, що між задекларованими результатами бомбардувань і їхніми реальними наслідками пролягала прірва, — підозрюю, особливо складно це осягнути тим, хто сидів у бомбардувальниках.

Влада вирішила відмовитися від точних бомбардувань легітимних цілей (майже неможливих уночі на тому етапі технічного розвитку) і перейти до бомбардування цивільного населення, бо дійшла висновку, що винищення робітників фабрик і їхніх жител — це теж економічна війна. Кампанія починалася з найкращими намірами (уникнути війни на виснаження, яку пам'ятали з окопів Першої світової), проте врешті саме на те й перетворилася і постійно ескалувала, аж доки не стала ненаситним звіром, якому вічно не вистачало людей, технологій, сировини — які, можливо, продуктивніше було б скерувати деінде, особливо в останні місяці — і звістувала апокаліптичні сценарії цілій Європі. Гаррісова одержимість тим, щоб перетворити Німеччину, яка й так була при смерті, на руїни й попіл здається радше біблійною карою, ніж військовою стратегією (хоча я й не належу до затятих критиків Гарріса). З перспективи часу все видно краще, але у розпал битви не до перспективи.

Питання моральності стратегічної бомбардувальної офензиви постало одразу після війни (почасти внаслідок того, що добрий дипломат Черчілль зробив усе, аби скласти з себе відповідальність за цю кампанію). Чи ж не стали ми й собі варварами в ході війни з варварством, коли обернули зброю саме проти тих, кого цивілізація має захищати: старих, малих і жінок? Та, врешті, війна — це варварство для всіх сторін: і для невинних, і для винних.

Це роман, а не полемічний трактат (та я й не історик), а тому лишила в тексті двозначності й відкриті питання, які озвучують герої.

І, врешті, я певна: більшість читачів розуміють, що Авґустом я завдячую Вільямові Бравнові з його циклом «Просто Вільям». Авґуст — груба тінь Вільяма, який для мене й досі лишається одним із найвидатніших літературних героїв в історії. Річмал Кромптон, я схиляюся перед вами.

Подяки

Підполковникові М. Кічеві (медаль Британської імперії).

Майорові авіації Стівенові Беддовсові (Королівські повітряні сили).

Сюзанні Кейт, архівістці Королівського Альберт-голлу.

Енн Томпсон, архівістці коледжу «Ньюнхем», Кембридж.

Ієнові Рідові, директорові Йоркширського музею авіації, який вичерпно відповідав на мої питання (мабуть, не завше розумні).

Йоркширський музей авіації (www.yorkshireairmuseum.org) у Елвінґтоні, розташований на одній із багатьох повітряних баз часів війни — чудове місце для всіх, хто цікавиться «Галіфаксами» чи й війною загалом. Музей вдихнув нове життя у бідолашних старих «Гальок». Я мушу подякувати Філові Кемпові за цікаву й інформативну екскурсію нутрощами «П'ятниці 13-го» — на жаль, не оригіналу, який здали на металобрухт, як і всі «Галіфакси», що пережили війну.

Звичайно, я також вдячна моєму агентові Пітерові Штраусові, моїй редакторці Маріенн Велманс і всім у «Трансворлд», особливо Ларрі Фінлею, Елісон Берров і Мартінові Маєрсові. Спасибі також Рейганові Артуру з видавництва «Літтл, Бравн», Кім Візерспун з «Інквелл Менеджмент», Крістін Кохрейн з «Даблдей Канада» і Каміллі Ферр’єр з «Марш Адженсі».

Бібліографія

Chorley, W. R., Bomber Command Losses of the Second World War, Vol. TV, 1943 (Midland Counties, 1996)

Chorley, W. R., Bomber Command Losses of the Second World War, Vol. V, 1943 (Midland Counties, 1997)

Chorley, W. R., Bomber Command Losses of the Second World War, Vol. IX, Roll of Honour (Midland Publishing, 2007)

Middlebrook, Martin and Everitt, Chris, The Bomber Command War Diaries: An Operational Reference Book 1939–1945 (Penguin, 1990)

Webster, Sir Charles and Frankland, Noble, The Strategic Air Offensive, Vols I and II (The Naval and Military Press, 2006)

Hastings, Max, Bomber Command (Pan Books, 2010)

Overy, Richard, The Bombing War (Allen Lane, 2013)

Ashcroft, Michael, Heroes of the Skies (Headline, 2012)

Bishop, Patrick, Bomber Boys (Harper Perennial, 2007)

Delve, Ken, Bomber Command (Pen and Sword Aviation, 2005)

Jones, Geoffrey, Raider,