Читати книгу - "Любов у спадок"

— Ну, ось і наша слушна нагода, — сказав шотландець байдужим голосом.

Річард старанно не дивився в її бік, але вона відчувала, наскільки він стурбований і засмучений. Дівчина проковтнула непролиті сльози й опустила руку, котру досі тримала над очима.

— Здається, знову буде дощ. Як набридло це дощове літо. Якщо ще й осінь буде така… — тремтячим голосом промовила вона.

— Ходять чутки, що Едуард і Генріх Ланкастер зараз у Нормандії, — начебто не чуючи її слів, промовив Дік. — Вони рухаються сюди, збираючись з єднатися з військами принца.[61] Найкраще, що можна зробити в такій ситуації — це відрізати їх один від одного. Видимо, саме це й збирається зробити король Іоанн.

Він помовчав, замислено креслячи носком чобота мудрі візерунки.

Учора прибули папські легати, — провадив лицар. — Папа хоче перемир'я…

— А король Франції його хоче? — запитала дівчина.

Шотландець знизав плечима.

— Король Іоанн справжній лицар, але й він повинен розуміти, що проти об'єднаного війська йому не встояти. Крессі[62] мусило навчити французів обережності. Все йде до того, що між государями почнуться тривалі переговори. Граф Мар повідомив мені, що у війську навіть зріє невдоволення. Але для нас це якраз найкраща можливість здійснити наш план. Ти повинна б радіти…

— А ти? — вирвалося в неї. — Тебе це тішить?

Дік нарешті глянув на неї. У його погляді не було нічого, крім утоми.

— Звичайно, радий, — байдуже сказав він. — Ти отримаєш свою спадщину, і твоєму життю більше не загрожуватиме небезпека. Нарешті посядеш місце, яке належить тобі по праву народження. Ти будеш щаслива там, у Англії — знатна графиня, молода, гарна…

Еріка мовчала, а серце болісно вибивало: там, там. Ти будеш щаслива там. Там, де на неї ніхто не чекає, там, де вона чужа… Англія, котру вона знала, поміщалася на крихітній ділянці кордону, біля маленького замку з однією-єдиною напівзруйнованою вежею. Англія… Ця країна зараз для неї пустий звук, але настане час, і вона полюбить її. Вона буде знатною дамою, вийде заміж за якогось багатого лицаря…

У душі піднялася хвиля протесту, але вона придушила її зусиллям волі. Треба звикати до того, що на неї чекає. Може, вона покохає свого чоловіка, та ще й як! Вони будуть щасливі, багаті…

— Гаразд, — відчуваючи, як горло перехоплює спазм, промовила дівчина. — Нехай буде по-твоєму. Я зроблю все, як ти скажеш. Можеш не сумніватися, якщо я справді стану графинею, ти отримаєш свої гроші. А зараз вибач, я піду збиратися.

Річард трохи здивовано глянув на неї, але нічого не сказав. Лише жовна на вилицях заходили. Еріка відвернулася, чекаючи, поки він вийде. Зрештою, в неї теж є гордість. Раз Дік хоче швидше позбутися її, вона йому охоче допоможе. Байдужий цурпак. Щойно стихли його кроки, вона люто кинулася збирати безладно розкидані по кімнатці речі. Відіпхнула ногою кінську збрую, за якою мусив стежити Оуен, почала запихати глиняні миски в спеціальну торбинку, котру сама пошила для посуду. За ці три місяці вони обросли неабияким господарством. Негідник! Вона, дурепа, старалася для нього, торбину цю дурнувату пошила… У неї в грудях поволі, але невпинно розгоралося полум'я ненависті до Річарда, й вона охоче підкидала в нього дедалі нові порції образ і гіркоти.

Хоче, щоб вона стала багатою, щоб пішла до короля? Добре, вона згодна. Авжеж, так буде краще для всіх — і для неї, і для цього холодного розважливого горця, і для його потвори-нареченої! Еріка схопила глечик і, замість того, щоб покласти його в мішок, зненацька кинула з усього маху об стіну.

Пролунав грюкіт, глечик розколовся, у кімнаті завис стовп куряви. Дівчина повільно осіла на підлогу, затулила обличчя руками й розпачливо заридала. Хіба цього вона чекала від нього? Як він може так просто віддати її? Весь час, поки вона подорожувала з Річардовим загоном по Франції, боялася цього моменту зустрічі двох армій, і ось він настав. Похідне життя, грубі звички солдатів, важкий побут — вона легко переносила все це, радіючи в душі, що може бачити Діка щодня. Та що їй була ця чужа війна, коли можна було випадково виявитися поруч із ним, посміхнутися та спіймати посмішку у відповідь, доторкнутися до його руки, подаючи їжу…

Еріці раптом згадалося, як вона плакала тоді на кораблі, безсоромно, при всіх обіймаючи його. Вона так перелякалася, що він загине, — геть-чисто забула на якийсь час про правила пристойності, стрімко кинулася до лицаря, коли його витягли на борт «Святої Маргрет». Дік, мокрий з ніг до голови, цокотів зубами, притискаючи її до себе здоровою рукою, і сміявся. А вона плакала від щастя, повторюючи, як заведена: «Тепер усе буде добре, усе буде добре»…

Дівчина схлипнула, розмазуючи брудні сльози по обличчі. Куди все це поділося? Куди пішло те, що пов'язувало їх під час подорожі, коли вона вдавала, що спить, спостерігаючи за ним з-під опущених вій, а він дивився на неї крізь вогонь, не зважуючись наблизитися? І на кораблі все було інакше — він був уважний до неї, вони щоразу довго сиділи, розмовляючи про всяку всячину… Це були найщасливіші години в її житті, воно знала це твердо. Більше ніколи цього не повториться, ніколи. Як дивно… Коли за ними гнався Дуглас, переслідували наймані вбивці, вона була щаслива, бо поряд був Дік. Але тепер гонитва скінчилася,