Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я знову перезавантажив комп’ютер. Коли з’явилося поле вводу логіну, я надрукував «Левкосія». Тоді натиснув кнопку «Вхід».
У кімнаті ввімкнулась кожна система. Дзижчання дисководів, сигнали самотестування та інші звуки завантаження луною відбивалися від склепінчастої стелі.
Я побіг назад до «Atari 2600» і почав шукати серед поскладаних в алфавітному порядку картриджів, поки не знайшов потрібний: «Adventure». Я вставив його в «Atari» і ввімкнув приставку, а тоді натиснув кнопку скидання, щоб почати гру.
Всього через кілька хвилин я дістався до секретної кімнати.
Я схопив меч і убив ним усіх трьох драконів. Тоді знайшов чорний ключ, відчинив ворота Чорного замку і занурився у лабіринт. Сіра крапка була захована там, де й мала бути. Я підняв її і поніс назад через крихітне 8-бітове царство, а тоді використав, щоб пройти через магічний бар’єр та увійти у Секретну кімнату. Але на відміну від оригінальної гри, ця Секретна кімната не містила імені Воррена Робінетта, першого творця гри «Adventure». Натомість у самому центрі екрана був великий білий овал з піксельними краями. Яйце.
Саме те «яйце».
Якусь мить я просто витріщався на екран. Тоді потягнув джойстик «Atari» вправо, рухаючи крихітним квадратним аватаром по миготливому екрані. Коли я кинув сіру крапку і підняв яйце, монодинамік екрану видав короткий електронний «біп». Яскраво спалахнуло світло, і я побачив, що мій аватар вже не тримає джойстик. Тепер в обох руках він тримав велике срібне яйце. Я навіть міг розгледіти своє спотворене зображення у вигнутій поверхні.
Коли мені нарешті вдалося перестати на нього витріщатися, я підняв голову і побачив, що подвійні двері на іншій стороні кімнати змінились виходом з воріт — портал з кришталевими краями, що вів назад у фойє Замку Анорака. Схоже, замок повністю відновився, хоча сервер ОАЗи оновиться лише через кілька годин.
Я востаннє глянув на офіс Галлідея та, все ще стискаючи в руці яйце, перетнув кімнату і ступив у вихід.
Вийшовши, я обернувся якраз вчасно, щоб побачити, як Кришталеві ворота перетворились на великі дерев’яні двері у стіні замку.
Я відчинив їх. За ними були гвинтові сходи, які вели до верхівки найвищої вежі Замку Анорака. Там я знайшов кабінет Анорака. У кімнаті вишикувалися високі полички, заповнені древніми сувоями і запорошеними книгами заклинань.
Я підійшов до вікна і побачив приголомшливу природу навколо. Там вже не було пусто. Наслідки Катакліста скасувались, і все на Хтонії, здавалося, відновилось разом із замком.
Я оглянув кімнату. Прямо під знайомою картиною чорного дракона був оздоблений кришталевий п’єдестал, на якому спочивала золота чаша, інкрустована крихітними дорогоцінними каменями. Її діаметр відповідав срібному яйцеві, що я тримав у руках.
Я помістив яйце в чашу. Воно підійшло ідеально.
Здалеку почулись звуки фанфар, а яйце почало світитися.
— Ти виграв, — почувся голос.
Я обернувся і побачив Анорака, що стояв прямо позаду мене. Його вугільно чорний одяг, здавалося, притягував усе сонячне світло кімнати.
— Вітаю, — сказав він, простягаючи руку.
Я завагався, гадаючи, чи це ще один трюк. Або, можливо, останній тест…
— Це кінець гри, — сказав Анорак, ніби прочитавши мої думки. — Настав час отримати приз.
Я глянув на його простягнуту руку. Повагавшись, все таки потис її.
Між нами спалахнули каскади синіх блискавок, і їхня павутина огорнула нас, ніби хвиля сили його аватара переходила в мого. Коли блискавки вщухли, Анорак більше не був одягнений у чорну мантію мага. Він уже взагалі не був схожий Анорака. Він був нижчим, худішим, і трохи менш привабливим. Тепер він виглядав як Джеймс Галлідей. Блідий. Середнього віку. У поношених джинсах і вицвілій футболці з логотипом «Space Invaders».
А мій аватар тепер стояв у одязі Анорака. Тоді я зрозумів, що значки та іконки в кутику дисплея теж змінилися. Мої характеристики були на максимумі, і тепер у мене був список заклинань, набуті сили і магічні предмети, яким, здавалося, не було кінця.
Рівень та показники здоров’я аватара мали два символи безкінечності.
А лічильник кредитів відображав дванадцятицифрове число. Я був мультимільярдером.
— Я довіряю тобі ОАЗу, Парзівалю, — сказав Галлідей. — Твій аватар безсмертний і всемогутній. Якщо ти чогось хочеш, тепер потрібно просто забажати. Дуже круто, еге ж? — Він нахилився і понизив голос. — Зроби мені послугу. Використовуй свої сили тільки на благо. Гаразд?
— Гаразд, — я відповів майже пошепки.
Галлідей усміхнувся, а тоді жестом обвів довкола.
— Тепер це твій замок. Я запрограмував цю кімнату так, що тільки твій аватар може сюди увійти. Я зробив так, щоб впевнитись, що лише ти матимеш доступ до ось цього.
Він підійшов до книжкової полиці біля стіни і потягнув за корінець один з томів. Я почув клацання; тоді книжкові полиці ковзнули в бік, відкривши квадратну металеву плиту в стіні. У центрі плити була комічно велика червона кнопка з одним словом: «Вимк.»
— Я називаю її Великою Червоною Кнопкою, — сказав Галлідей. — Якщо натиснеш її, вона відключить усю ОАЗу і запустить вірус, який видалить усе, що зберігається на серверах «GSS», включаючи вихідний код ОАЗи. Це вимкне ОАЗу назавжди. — Він посміхнувся. — Тому не натискай, якщо абсолютно не впевнений, що це потрібно, добре? — Він подарував мені дивну усмішку. — Я довіряю твоїм рішенням.
Галлідей повернув книжкову полицю на місце, приховуючи кнопку. Тоді він налякав мене, пригорнувши за плечі.
— Слухай, — сказав він серйозно. — Я повинен сказати тобі одну річ, перш ніж піду. Те, що я так і не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Першому гравцеві приготуватися», після закриття браузера.