Читати книгу - "Українська література 17 століття"

Дивився князь Ігор так мудрой її мові, для которої і он пришов в розум, і од того часу завше пам’ятав упоминаніє рної мудрої панни а чистос.ть ховав.

А' гди пришов в досконалий возраст сей великий князь Ігор, казав собі шукати панни сличної і мудрої, аби могла бити йому малжоикою. І коли зобрали їх немало, жадної з них не уподобав, але спом’янув собі оную дивную і мудрую панну, которої сличность своїма очима видів і ушима своїма мудрую вимову слишав і незабитно в серці своєм оную носив. А для того, всіх інших опустивши, послав по блаженную Ольгу вишереченнаго князя Ольга, покревного свойого. Которую припроважено йому з належачою честію і ведлуг звичаю посполитого вдано йому за жону. Од которої родився Святослав, отець великого князя Володимира.

По смерті зась Ольговой, великого князя руськаго, сам Ігор єдиновладцем бив во всей Руськой землі; і з околичними народи великії войни точив; ходив теж і на Царигород і многії там сторони околичнії побрав і дані на Греков уставив і вернувся з покоєм; а од того часу мів покой зо всіми аж до смерті.

А смерть йому такая била. Гди проходив єдного часу свою землю і дані брав, трафилося прийти і до Древлянов, що нині називається Поліссє, і там над міру в людей великую дань брав і одсилав до Києва, а сам єще там зостав, мислячи

о большом вирванню. Древляне зась, будучи вельми зодрані од князя, за зле на нього міли, іж над міру надзвичайнії дані в них побрав, зобравшися, убили його под містом Коро-стинєм 2, которий недалеко од Овручова 3.

Єще зась умислили взяти і княгиню його, блаженную Ольгу, і своєму князю в жону оддати, а сина її Святослава4 зрадою убити.

І послали до Ольги своїх вельмож двадцять. А гди прийшли до неї, рекла їм:

— Добре пришли-сте, вдячнії мої гості?

Оні одповідили:

— Добре. Вся земля Деревлянськая прислала нас до тебе, великая княгине, ознаймити тобі, іж князь твой при-шедшт к нам, як вовк який драпіжний і неситий, над міру дані брав і вельми нас утискував, чого ми не могли стерпіти: убили-сьмо його. Але жеби-сь не била смутна, просим тебе

о вибаченіє. Князь наш єст вельми молод і сличний і во всіх поступках і цнотах барзо розтропний, хочет тебе міти собі за жону, о чом і нас з просьбою до тебе прислав.

Ольга зась блаженная, услишавши о смерті милого мужа свойого, вельми по нем жаловала а послов оних казала живих в ров повкидати і землею присипати.

І не досить било їй на том, але мислила на всіх древ-лянєх мститися. І послала з хитростію до древлян, мовячи:

— Єсли хочете взяти мене князю своєму за жону, нехай прийдуть до мене всі першії вельможі ваші і нехай мене з великою честію провадять.

Оні зась, не відаючи хитрості її, послали всіх вельмож своїх до неї значних п’ятдесят.

Которим Ольга казала в лазні митися, а так лазню з ни-мн спалити.

Але і на том не досить їй било. Єще послала слуг своїх до древлян, мовячи:

— Ото уже іду. Приготуйте меду і інших напитков в місті, где убито мужа мойого, аби-м там йому учинила поминки, псдлуг обичаю нашого. А по том іду до князя вашого.

І ведлуг слова її наготовано так все.

Она зась там учинила плач великий над гробом мужа свойого Ігоря і поминки, ведлуг обичаю свойого. Казала теж над гробом його могилу висипати, а по том деревлян охотне частувати, а своїм слугам служити в трезвості, а не упиватися. Гди зась древлян виділа п’яних Ольга, теди казала слугам своїм побити всіх древлян, мовячи:

— Вигладьте од землі сих всіх бунтовников і убивдов мужа мойого. Нехай не живуть, противлячися своїм паном. Поднесли бо руки на свойого пана. Аби і іншії своєвольники в Русі, учувши погибель їх, боялися і не важилися панов своїх губити, але з страхом служили і повиновалися.

І убито в той день п’ять тисяч древлян.

А то учинивши, Ольга вернулася до Києва і в рихлом часі, зобравши великоє войсько, ішла з Святославом, сином своїм, на древляни єще ся мстити смерті мужа свойого. І в малом часі подбила всю землю їх. Тілько значнійшії вельможі їх, зобравшися в місті Коринстині, моцно ся боронили. Которих і за рок не могли взяти. А по том Ольга змислила хитрость і послала до них, мовячи:

— Чому в місті голодном гинете, не хотячи ся мні покорити? А уже вся ваша земля мні ся поддала, і всі в покою живуть, і ви, єсли мні ся покорите, не великії у вас тепер возьму дані, поневаж зубожали-сьте, а оставлю вас в покою, тілько дайте мі од диму по голубу і по вороб’ю.

Оні зась, розуміючи то бути правду, з радостю п [о] слали їй голуби і вороб’ї.

А Ольга, взявши тую дань, обіцяла їм покой, а вночі казала своїм слугам до кождої пташки сірку з огнем, в плат увивши, прив’язати і [п]устити. Пташки зась летіли в місто, кождая в своє гніздо, і запалили місто. А люде, видівши тоє, бігли з міста. А Ольга казала їх імати, єдних забивати, а других в плін брати. А остаток, зоставивши з душею, дані тяжкії на них вложила і, добре помстившися смерті мужа свойого, вернулася до Києва з сином своїм Святославом.

В рок зась, оставивши сина свойого в Києві, а сама їхала до Новагорода, споражаючи землю і фундуючи міста, села, гостинці і мости, і, побравши дані, знову вернулася до Києва і жила в покою.

Гди зась бог восхотів вибрати собі людей нових і сліпотою невірія осліпленних росов світом благодаті своєя осіяти і в познаваніє себе, істинного бога, привести, і віру православную вщепити, видячи її на тоє способную, всіми бо цно-тами христіанськими себе украсила — милостиню обфітую убогим давала, чистость заховала, мудрость міла, а най-барзій право судила, а прето вселилася в неї ласка святого духа. Умислила, ведлуг спораження божого, до Царигорода їхати. Що і вчинила року 955, в царство Костянтина, сина Леонова5, за патріархи Полієкта6 (а ведлуг Кромера — Іоанна Цимисха 7 а патріархи Феофілакта 8, а ведлуг іних — Фотія).

Пришла блаженная Ольга до Царигорода, где з великою честію од