Читати книгу - "Том 11"

лікарів і вдома старалися все врядити, як вимагали лікарські приписи. Все те забирало часу й енергії багато, бо хтось собі здумати не може, що то за кара божа глядіти ва істеричними та ще розпещеними людьми, ми обидві, я і Ліля, самі вже мало не дійшли до такого або й гіршого стану, як Оксана. Нарешті лікарі порадили їй змінити оточення і виїхати на село в якусь родину, де був би порядок і де сама хвора узнавала б чийсь авторитет. На щастя, її запросила до себе на село наша старша тітка, що, власне, дуже добрий порядок в домі провадить і має авторитет перед Оксаною. Се вже тиждень як Оксана там, і пишуть, що там їй ліпше і що поводиться вона далеко нормальніше. То й гаразд! Хутко по Оксані виїхала Ліля до Петербурга. Бідна, дуже не хтіла їхати на північ! Мала охоту кудись до Австрії на університет вступити, та що ж, коли у Вас чужинок інакше як на госпітанток не приймають і докторату не дають, а без того Лілі не можна було б потім в Росії державні іспити складати. Отож забралося бідне та й поїхало в Петербург],— досі вже там. Не стільки вона відпочила за літо, скільки намучилася, не знаю, чи стане сили й на добру науку та*роботу... Се літо таки дорого нас всіх коштувало (не матеріально, звісно).

Я було думала раніш від сестер виїхати, але зосталася, щоб уже знати щось напевне, як буде, бо все-таки думала, що, може, візьму з собою Оксану (лікарі відрадили брати). А тепер уже випадкові причини затримали. Маю вже паспорта і все на дорогу, отже, в суботу (5— 18.Х) виїду на Львів— Відень, знов до Сан-Ремо на. всю зиму. Не почуваюся тепер слабою, а таки поїду, бо лікарі радять, «для певності» ще й сю зиму перебути в Італії, бо таки мені там значно помогло. Сього року буде не так сумно на чужині жити, бо я вже настільки здорова, що можу працювати. Маю роботу і «для душі», і «для хліба».

т

Власне, «для хліба» писатиму статті у великий російський] журнал «Мир^ божий», статті такого характеру, як я до «Жизни» писала, і платитимуть мені за них по 80 рубл. від аркуша. Тільки писатиму не щомісяця, а може, на два місяці раз, бо воно і втомно було б, та й журнал той не має постійної рубрики критичної, але обіцяв «від часу до часу» охоче приймати мої статті.

От і всі новини про когось білого. А комусь чорненькому скажу, що його «За готар» хутко буде надруковане в «К[иевской] с[тарине]». Хтось те оповідання читав і дуже собі вподобав, а давано було комусь читати рукопис для того, щоб хтось пояснив деякі незрозумілі слова (гуцульські). Отож хтось чорненький має хутко отримати і гроші.

А тепер хтось когось щось просить. Чи не міг би любий хтось виїхати напроти когось днів на два до Львова? Може б, там родичі той час самі справились би. Хтось буде у Львові від неділі до середи, а там рушить до Відня і далі. Хтось би з охотою заїхав до Чернівець, та час і гроші не вистачають, бо треба ще буде у Відні та в Мілані забавити конечне для залагодження справ літературних (з огляду на нову роботу), а що вже й так виїжджаю не рано, то боюся, щоб знов така негода в дорозі не захопила, як торік, коли хтось ледве не застиг від студені у вагоні і приїхав до Сан-Ремо застуджений.

Чи хтось зможе приїхати? Як зможе, то нехай просто приїде і довідається про когось в Товаристві, а як ні, то нехай напише комусь до Товариства (Чарнецького, 26), щоб хтось даремне не ждав.

Комусь дуже прикро, що не може до Чернівець заїхати, але жне може.

Хтось уже далі не пише, бо пора знов до роботи. Але хтось комусь буде в Італії часто-часто писати, хтось побачить.

І хтось когось любить і ніколи на когось не гнівається,

і не гнівався, і не буде гніватись. Хтось кланяється св[ятій] Анні і всій шановній родині, а когось цілує і гладить і так, і так... і ще так...

Хтось

Чорненьку дйтинку хтось цілує і дякує за пам’ять про когось.

23 жовтня 1902 р. Львів 10(23).Х 1902

Люба мамочко!

Оце ледве вибрала часинку, щоб написати, а то все то люди; то так що-небудь — бігти куди, абощо. Приїхала, звісно, зовсім добре, нічого мені не вкрали і ніяких слу-чаїв не було.

Тут довідалась адреси Кр[ивинюка] (Taborska ul., № З, u Novacek Josa *). Дуже він запрошує мене листами до Праги, та я таки певне не буду, що досить воно вбік. У всякім разі сьогодні виїжджаю до Відня і якщо там так само хутко і дешево справлюсь, як тут, то може, таки буду на день або IV2 У Празі (туди з Відня 6 г[один] їзди Schnellzug’oM), тільки все ж навряд. Була у 0[льги] Ф[едорівни] (гроші віддала). Далеко дуже той дім, аж за містом. Місце гарне і хата нічого собі (я, звісно, суджу по виду, а чи практично збудовано, того не знаю), вони вже там живуть (ul. Poninskiego, 42), ледве устроїлись, в хатах дуже порожньо. 0[льга] Ф[едорівна] не то щоб слаба, але й не робить враження здорової і говорити з нею дуже трудно, через її дражливість і несподіване стрибання з теми на тему. З її чоловіком ми говорили чимало, все в границях гречності, ні до чого, звісно, не договорились. Запевняє, що, незважаючи на критику д е т а л і в, він зостається все таким самим прихильником, як і раніш... Нехай і так, але й на тутешніх людей його виступи остатні роблять таке саме враження, як на нас. Ну, та про се потім, тепер дуже не маю часу.

Я не простудилась і не втомилась, взагалі маюся добре. Бувай здорова. Міцно цілую тебе, і папу, і Кунтю, і

Гусика.

Твоя Леся

227. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

24 жовтня 1902 р. Львів 24.Х 1902

Лілея моя!

Пишу на вокзалі, ждучи поїзда до Відня. Ледве вибралась з Києва, все були перешкоди. Тут вже холодно до-

1 Таборська вул. № 3, у Новачка Йозефа (чеськ.).— Ред.

2 Вул.