Читати книгу - "Емма"

— Ви можете зайти сьогодні вранці до Рендоллза в будь-який час? Будь ласка, якщо можете — зайдіть. Вас хоче бачити місіс Вестон. Їй необхідно вас побачити.

— Вона що, нездужає?

— Та ні, зовсім ні — просто трохи схвильована. Місіс Вестон могла би приїхати до вас каретою, але вона воліє побачитися з вами наодинці, і ви розумієте — чому. — Кивнувши в бік її батька. — Гм! Тож ви прийдете?

— Неодмінно. Якщо хочете — то можу й зараз. Неможливо відмовити, коли ви так просите. Але що могло трапитися? Вона й справді не захворіла?

— Повірте моєму слову, але більше нічого не питайте. З часом про все дізнаєтеся. Це надто неординарна справа! Але — т-с-с-с! Тихіше!

Навіть Еммі неможливо було збагнути, що все це означало. З його вигляду можна було судити, що сталося щось дійсно важливе; але оскільки з її подругою нічого не трапилося, то вона спробувала взяти себе в руки, домовилася з батьком, що піде прогуляється, і незабаром, вийшовши з будинку, попрямувала швидкою ходою разом із містером Вестоном до Рендоллза.

— А тепер, — мовила Емма, коли вони відійшли достатньо далеко від воріт, — скажіть мені, містере Вестон, що все-таки трапилося?

— Е ні, — із серйозним виглядом відповів той. — Не питайте мене. Я пообіцяв своїй дружині, що все зробить вона. Вона повідає вам про це краще, ніж я. Будьте терплячою, Еммо, незабаром ви про все дізнаєтеся.

— Говоріть! — скрикнула Емма, зупинившись і заціпенівши від жаху. — О Господи! Не інакше, як щось трапилося на Брансвік-сквер. Не інакше! Розповідайте, я наказую вам: зараз же розповідайте, у чому справа.

— Та нічого там не трапилося, ви помиляєтеся.

— Містере Вестон, не робіть із мене дурепу. Зважте, скільки моїх добрих друзів перебуває зараз на Брансвік-сквер. З ким із них щось трапилося? Заклинаю вас усім, що є святого, — не приховуйте!

— Даю слово, Еммо…

— Ви даєте слово! Чому ви не кажете — «слово честі»? Чому ви не клянетеся честю, що з жодним із них нічого не трапилося? Боже праведний! Якщо справа не стосується нікого з їхньої родини, то навіщо її приховувати, а не розповісти про неї зараз?!

— Слово честі, — відповів містер Вестон вкрай серйозно, — не стосується. Це не має ані найменшого відношення ні до кого на ім'я Найтлі.

До Емми повернулося самовладання, і вона пішла далі.

— Ніхто нічого не приховує, — продовжив він. — Вам не слід було вживати це слово. Фактично йдеться не про вас — це стосується, як нам хотілось би сподіватися, лише мене. Гм! Коротше кажучи, моя люба Еммо, немає ніяких підстав хвилюватися. Не скажу, що це приємна справа, але могло бути набагато гірше. Якщо ми прискоримо ходу, то швидше дістанемося Рендоллза.

Емма збагнула, що їй доведеться зачекати і що тепер для цього не знадобиться великих зусиль. Тому вона більше ні про що не питала, а просто задіяла свою фантазію; фантазія ж підказала їй: мабуть, це щось таке, що має відношення до якихось грошових проблем, — скажімо, стали відомі якісь неприємні факти фінансового становища родини, щось таке, що виявилося після смерті місіс Черчілль у Річмонді. Її уява працювала дуже активно: можливо, йшлося про півдесятка позашлюбних дітей — і бідолашний Френк залишився без спадщини! Такий факт, яким би небажаним він не був, аж ніяк не змусив би її страждати. Він викликав би лише трохи більше, ніж пожвавлений інтерес.

— А що то за добродій верхи на коні? — запитала вона, йдучи. Зробила вона це виключно для того, щоб відвернути увагу містера Вестона, аби той сам не проговорився і не видав таємниці.

— Не знаю. Мабуть, хтось із родини Отвей. Це не Френк, ні, запевняю вас. Його ви не побачите. На цей час він уже на півдорозі до Віндзора.

— Ага, значить ваш син приїздив-таки до вас?

— Авжеж! А ви не знали? Ну нічого страшного.

Трохи помовчавши, він додав — тоном набагато стриманішим і серйозним:

— Так, сьогодні вранці приїздив Френк, аби спитатися, як ми почуваємося.

Ішли вони швидко, і незабаром були в Рендоллзі.

— Ось, серденько, — сказав містер Вестон, коли вони зайшли в кімнату. — Я привів Емму, тож сподіваюся, що незабаром тобі стане легше. Залишаю вас удвох. Можете починати відразу, немає сенсу відкладати розмову. Якщо я вам знадоблюся, то буду неподалік. — Емма виразно почула, як він додав, стишивши голос: — Я дотримав свого слова. Вона ні про що не здогадується.

Місіс Вестон виглядала так погано і перебувала в такому явному сум'ятті, що Емма знову розхвилювалась і, тільки-но вони усамітнилися, швидко запитала:

— Що сталося, люба моя подруго? Здається, щось дуже неприємне, скажіть же мені невідкладно — що саме. Я й так усю дорогу йшла у тривожній непевності. Ми обидві боїмося тривожної непевності, тож звільніть мене від неї. Розкажіть про вашу біду — і вам стане легше, якою б вона не була.

— А ви і справді нічого не знаєте? — тремтливим голосом запитала місіс Вестон. — Чи не здогадуєтеся, моя люба Еммо, що саме ви маєте почути?

— Авжеж здогадуюсь, якщо це стосується містера Френка Черчілля.

— Ви маєте рацію. Це дійсно його стосується, і я скажу вам прямо. — Вона знову взялася за свою роботу і, здавалося, всіляко уникала підводити очі. — Він був тут сьогодні вранці, причому з приводу абсолютно незвичайного. Наше здивування просто не має меж. Він приїхав до свого батька, щоб поговорити з ним… щоб оголосити йому про свою любов до…

Вона зупинилась, аби перевести подих, а Емма спочатку подумала про себе, а потім — про Гаррієт.

— Взагалі-то це більше, ніж любов, — продовжила місіс Вестон, — це — заручини, справжні заручини. Що скажете ви, Еммо, що скажуть усі, коли дізнаються, що Френк Черчілль та Джейн Ферфакс заручені; і не просто заручені, а заручені вже давно!

Емма аж підстрибнула від подиву, а потім, нажахана, скрикнула:

— Джейн Ферфакс! Боже милостивий! Ви не жартуєте? Ви це серйозно?

— Ви можете дивуватися, — відповіла місіс Вестон, все ще уникаючи дивитися на Емму; вона заговорила жваво і швидко, щоб Емма тим часом змогла прийти до тями. — Ви можете дивуватись, але це дійсно так. Вони були по-справжньому заручені, починаючи з жовтня місяця — це сталось у Веймуті — і цей факт ретельно від усіх приховувався. Крім них, про це не знала жодна жива істота: ні Кемпбелли, ні його сім'я, ні її. Дивно, що сама я прекрасно усвідомлюю цей