Читати книгу - "Сестра Керри"

Керрі була гарненька, і тому її фотографія попала в число тих, які прикрашали анонс про наступну виставу, вміщений в одній з недільних газет. Її портрет навіть оздобили віньєткою з написом. Керрі була в захваті. Але адміністрація театру вділяла їй не дуже багато уваги, так, немов нічого цього й не було. До того ж і роль у неї була надто непомітна. Маленька мовчазна квакерка, вона мала тільки стояти серед інших у кількох епізодах. Автор музичної сатири вважав, що добра артистка могла б зробити з цієї ролі дуже багато, але побачивши, що її віддали Керрі, він заявив, що цю роль можна було б викреслити зовсім.

— Та не брикай, ти, старий буркотуне, — сказав йому режисер. — Якщо в перший тиждень нічого путнього не вийде, тоді й викинемо.

Керрі не знала про такі втішні для неї наміри. Вона похмуро виконувала свою роль, почуваючи, що її, по суті, забули. На генеральній репетиції вона була просто в розпачі.

— Справді, непогано, — згодився автор, коли режисер звернув його увагу на те, яке кумедне враження справляв похмурість Керрі.— Скажіть їй, нехай насупиться ще дужче, коли Спаркс танцюватиме.

Керрі й сама не помітила, що в неї на переніссі зібралися дрібні зморшки, а губи химерно надулись.

— Насуптесь ще трошки, міс Маденда, — промовив режисер.

Керрі одразу почала всміхатись, сприйнявши це за догану.

— Та ні, навпаки, насуптесь, — сказав він. — Нахмурте брови, як допіру!

Керрі здивовано глянула на нього.

— Я вам серйозно кажу, — провадив він. — Насуптесь якомога дужче, коли Спаркс танцюватиме. Я хочу подивитись, як це виглядатиме.

Це було дуже легко виконати. Керрі люто насупилась. Це вийшло так кумедно й несподівано, що навіть режисер розвеселився.

— Дуже добре! — промовив він. — Якщо вона так триматиметься весь час, я думаю, що глядачам це сподобається.

Він підійшов до Керрі і додав:

— Постарайтесь супитись весь час, не перестаючи. Суптеся щосили. Надавайте своєму обличчю лютого виразу. Тоді ви викликатимете сміх.

У день прем’єри Керрі знов подумала, що в її ролі немає нічого цікавого. Весела публіка, знемагаючи від спеки, здавалось, зовсім не помічала її під час першої дії. Керрі супилась, супилась, але це було ні до чого. Очі всіх були прикуті до провідних акторів.

У другій дії глядачі, знудившись довгим діалогом, почали обводити очима сцену і помітили Керрі. Вона стояла в своєму сірому убранні, гарненька, скромна, і похмуро супилась. Спочатку всім здалося, що це природне роздратування, а зовсім не гра, розрахована на сміх. Але вона й далі супилась, кидаючи погляд то на одну, то на другу з головних дійових осіб, і публіка почала всміхатись. Поважні добродії у передніх рядах дійшли висновку, що ця артисточка ласий шматочок. Вони б не відмовились розігнати її похмурість поцілунками. Усі чоловіки захоплено дивились на нєї. Вона просто незрівнянна!

Нарешті перший комік, що співав у центрі сцени, почув хихотіння в такому місці своєї арії, де воно було зовсім недоречне. Хихотіння повторилося знов і знов. А коли він скінчив, то замість гучних оплесків почув досить стримані. В чому річ? Він догадувався, що мусить бути якась причина.

І раптом, сходячи зі сцени, він звернув увагу на Керрі. Вона лишалась на сцені сама і все супилась, а публіка хихотіла й реготала.

«Що за чортовиння! Я цього не попущу! — обурився служитель муз. — Я не дозволю, щоб мені отак псували мою роль! Я її примушу це облишити, коли буде мій вихід, або я не вийду зовсім».

— Та що ви? — відповів режисер на його скарги. — У цьому полягає її гра. Ви можете не звертати уваги.

— Але ж вона псує мій виступ!

— Зовсім ні,— заспокоював його режисер. — Це просто додатковий комізм.

— Он як? — вигукнув провідний комік, — А я вам кажу, що вона мені зовсім зіпсувала мою сцену. Я цього не дозволю!

— Ну гаразд, почекаємо до кінця спектаклю. Або до завтра. Ми подивимось, що можна буде зробити.

Але наступний акт показав, що саме робити. Керрі стала центром усієї комедії. Що більше глядачі придивлялись до неї, то більше захоплення виявляли. Усі інші ролі блідли поряд з тим несподіваним, вабливим, чарівним комізмом, який Керрі створювала своєю присутністю на сцені. І режисер, і вся трупа бачили, що вона добилася великого успіху. Критики з денних газет довершили її тріумф. У довгих дописах, що вихваляли комедію, раз у раз згадувалось ім'я Керрі. Усі одностайно підкреслювали заразливі веселощі, створювані її грою.

«Міс Маденда — одна з найчарівніших характерних артисток, яким доводилося виступати в «Казино», — глибокодумно писав критик газети «Сан». — Її гра являє собою зразок спокійного, безпретензійного комізму, що зігріває, як добре вино. Її роль, за задумом автора, очевидно, не є головною, оскільки міс Маденда мало часу буває на сцені. Але публіка, з властивою їй свавільністю, вирішила по-своєму. З моменту появи на сцені маленька квакерка одразу стала улюбленицею публіки і протягом усього спектаклю без зусилля володіла загальною увагою і зривала оплески. Фортуна незбагненна у своїх примхах…»

А критик з «Івнінг уорлд», бажаючи, як завжди, пустити влучне слівце, яке потім піде гуляти по всьому місту, закінчував свою рецензію такою порадою:

«Коли хочете повеселитись, підіть подивіться, як супиться Керрі».

На кар’єру Керрі все це мало чудодійний вплив. Уже зранку вона одержала поздоровлення від антрепренера.

«Ви просто штурмом заволоділи всім містом, — писав він. — Я в захваті. Радію за вас і за себе».

Автор теж прислав листа.

Коли вона ввечері з’явилась в театрі, антрепренер привітав її якнайлюб’язніше. Він повідомив, що містер Стівенс (так звали автора) готує маленьку пісеньку, яку вона має виконувати з наступного тижня.

— Але ж я не вмію співати, — відповіла Керрі.

— Нічого, це неважко. Він каже, що пісенька зовсім проста і якраз підійде для вас.

— Я, звичайно, охоче спробую, — лукаво всміхнувшись, погодилась Керрі.

— Можна попросити вас зайти до мене в кабінет на кілька хвилин, перш ніж ви почнете одягатись? — додав антрепренер. — Я хотів поговорити з вами в одній справі.

— Будь ласка, — сказала Керрі.

У себе в кабінеті він вийняв якийсь папір і почав:

— Бачте, справа в тому, що ми ні в якому разі не збираємось вас кривдити. За вашим контрактом ви в найближчі три місяці маєте право тільки на тридцять доларів на тиждень. Як ви на це подивитесь, коли ми збільшимо суму, скажімо, до ста п’ятдесяти доларів на тиждень, а ангажемент продовжимо до одного року?

— О, я згодна, — промовила Керрі, боячись, що не дочула.

— В