read-books.club » Пригодницькі книги » 20 000 льє під водою 📚 - Українською

Читати книгу - "20 000 льє під водою"

276
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "20 000 льє під водою" автора Жюль Верн. Жанр книги: Пригодницькі книги / Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 118 119 120 ... 122
Перейти на сторінку:
б, якби не катастрофа, що поклала край напруженій подорожі. За весь той час я жодного разу не бачив капітана Немо, не чув ані звуку із його каюти. Його помічник також не показувався. Навіть жоден матрос із екіпажу не з'являвся. Майже увесь час «Наутилус» був під водою. Коли судно піднімалося на поверхню, щоб поновити запаси повітря, замки відкривалися і закривалися автоматично. На мапі не було зроблено жодної позначки. Я навіть не уявляв, де ми перебуваємо.

Канадець, зневірений і вкрай пригнічений невдачами, також не покидав своєї каюти. Навіть Консель не зумів витягнути з нього жодного слова, і дуже побоювався, аби Нед Ленд під впливом відчаю і туги, бува, не звів рахунки з життям. Консель пильнував за своїм другом, і на хвилину не залишаючи його на самоті.

Звісно, за таких умов наше становище стало просто нестерпним.

Одного дня (вже не згадаю, якого числа це сталося) я заснув лише вранці, виснажений нічним безсонням попередньої ночі. Прокинувся я від того, що Нед, ледь торкнувшись мене, пошепки промовив:

— Біжімо!

Я швидко підхопився на ноги:

— Коли?

— Сьогодні вночі. Здається, «Наутилус» залишено без нагляду. Всі немов збайдужіли. Ви готові?

— Так. А де ми зараз перебуваємо?

— Точно не знаю. Але земля поряд, вона досяжна! Сьогодні я помітив її крізь туман на сході, на відстані двадцяти миль.

— Цікаво, що це за земля?

— Не знаю. Але це земля, і хай якою вона буде, там ми дамо собі раду.

— Так, Неде! Цієї ночі ми втечемо, навіть ризикуючи втопитися.

— Ризик чималий: море бурхливе, вітер рвучкий; але подолати якихось там двадцять миль на легенькій шкарлупці для мене неважко. Я зумію непомітно перенести до шлюпки трохи їжі і пляшки з питною водою.

— Я буду з вами, Неде!

— А якщо мене застукають на гарячому, я захищатимусь до останнього подиху, — рішуче промовив Нед Ленд.

— У такому разі помремо разом.

Канадець пішов до своєї каюти, а я вийшов на палубу. Хвилі ледь не збили мене з ніг. Небо видавало на негоду. Але мене втішало одне: навіть крізь густий туман видно землю, а отже, варто ризикнути. Більше не можна було втрачати жодного дня.

Я зійшов униз і пішов у вітальню, не розуміючи, чого більше хочу: уникнути зустрічі з капітаном, чи навпаки. Що я йому скажу? Чи зможу приховати той страх, який на мене навіює ця людина? Е ні, краще не зустрічатися з ним більше ніколи, забути… А все ж?…

Як же довго тягнувся той день, останній день, проведений нами на «Наутилусі»! Я залишався наодинці. Нед Ленд і Консель трималися осібно, щоб не наводити на себе зайвих підозр.

О шостій годині вечора я сів обідати, хоча їсти мені зовсім не хотілося. Я змусив себе дещо проковтнути, аби набратися сил. О пів на сьому до моєї каюти увійшов Нед і сказав:

— До відплиття ми вже не побачимося. О десятій годині місяця ще не буде. Скористаймося цією обставиною.

Промовивши ці слова, канадець миттю вийшов. Я навіть не встиг нічого відповісти. Я вирішив перевірити курс «Наутилуса», тож пішов у вітальню. Ми рухались на північ-північний схід з дуже високою швидкістю на глибині п'ятдесяти метрів.

Востаннє я оглянув чудеса природи, витвори мистецтва, які тіснилися у цьому приватному музеї, прекрасні колекції, приречені рано чи пізно опинитися на дні моря разом із тим, хто їх зібрав. Я хотів запам'ятати їх назавжди. Цілу годину ходив я від вітрини до вітрини і милувався шедеврами природи і людських рук.

Повернувшись до себе в каюту, я одягнув водонепроникний костюм, зібрав свої записи, надійно запакував і заховав їх під одягом, просто на собі. Моє серце прискорено билося у грудях. Якби у цю хвилину до каюти увійшов капітан Немо, я не зумів би приховати хвилювання.

Що він зараз робить? Аби дізнатися про це, я підійшов до дверей, які розділяли наші каюти. Звідти почулися кроки. Отже, капітан Немо у себе, він ще не лягає спати. При кожному звукові з сусідньої каюти мені здавалося, що він от-от відчинить двері і запитає: «Ви зібралися утікати з „Наутилуса“?» Уява подвоювала мої страхи. Цей хворобливий стан настільки загострився, що я навіть поривався увійти до капітана, аби глянути йому просто в очі.

Безумна ідея! На щастя, я стримався. Але стояти і прислухатися було нестерпно, тому я ліг на койку і постарався розслабитися. Мені вдалося зняти, щоправда, лише до певної міри, фізичну напругу, проте мій мозок ніяк не міг заспокоїтися: я почав згадувати події, що відбулися за час перебування на борту «Наутилуса»; душа заново переживала все, добре і погане, що сталося зі мною відтоді, як я впав у море з палуби «Авраама Лінкольна»: підводні полювання, Торресова протока, береги Папуа, мілина, кораловий цвинтар, Суецький канал, острів Санторіні, критський ловець перлів, бухта Віґо, Атлантида, крижаний полон, Південний полюс, бій зі спрутами, буря на Гольфстрімі, «Месник» і страшне видовище — потоплення корабля з екіпажем! Усі події проминали у мене перед очима, немов рухомі декорації на театральній сцені. Фігура капітана Немо у цій виставі була центральною. Його персона здавалася грандіозною і набувала надлюдських якостей. Це вже була не просто людина, а володар морських глибин, якийсь морський дух.

Пів на десяту! Я заплющив очі. Здавалося, моя голова зараз лусне, тож я міцно стискав її руками. Я більше не хотів ні про що думати. Лише б дочекатися призначеного часу! Ще цілих тридцять хвилин чекання, тридцять хвилин жаху, від якого можна збожеволіти!

І в ці хвилини я почув приглушені звуки фісгармонії, тужливу мелодію, справжній крик душі, готової зустріти вічність. Я слухав цю музику усім своїм єством, затамувавши подих. Ми обидва, я і капітан Немо, хоча і перебували по різні боки дверей, хоча він був музикантом, а я лише слухачем, цілковито віддалися цій мелодії.

Та раптом я здригнувся від однієї лише думки: капітан Немо вийшов зі своєї каюти, він у вітальні, а мені, щоб дістатися до центрального трапу, доведеться пройти через цю кімнату! Мені не уникнути зустрічі з капітаном. Це буде наша остання зустріч… він мене побачить, а що гірше, можливо, заговорить зі мною! Він може знищити мене одним жестом, прикувати до стіни єдиним словом!

От-от настане десята година! Час виходити з каюти і приєднатися до моїх друзів. Я не міг більше залишатися у своїй каюті, навіть якби переді мною дійсно стояв капітан Немо. Я прочинив двері обережно, як тільки міг, але мені все одно здалося, що вони

1 ... 118 119 120 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «20 000 льє під водою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "20 000 льє під водою"