Читати книгу - "Дотик"

тоді, коли є сумніви стосовно винуватості. І це — робота присяжних. Єдина робота присяжних! Чоловіка або жінку, який не зречеться своїх показань, залучають до суду як підсудного і суддя просто виголошує йому вирок. — Нелл різко крутнулася на п’ятах. — Так, я зараз піду до поліційного відділка і поговорю з Джейд. Вона має зректися своїх показань! Якщо вона цього не зробить, її повісять!

Елізабет почула все, почула ненависть — ні, не ненависть, а антипатію до себе — в голосі доньки і, пропустивши ці жорстокі слова крізь своє серце, змушена була визнати їх правоту.

«Хтось закоркував пляшку, у якій міститься мій дух, моя душа, закоркував на віки вічні. Я горітиму в пеклі, я заслужила горіти в пеклі. Я не була ані дружиною, ані матір’ю».

— Якщо ти і справді збираєшся це зробити, — кинула вона навздогін Нелл, — то раджу тобі помитися і перевдягнутися.

Але Джейд відмовилася зрікатись. Сержант Стенлі Твейтс ніколи б і не подумав про те, щоб не дозволити міс Нелл побачитися з ув’язненою, тому Нелл пустили до камери, призначеної для порушників, що вчинили насильницькі дії. Ця камера знаходилася окремо від півдюжини камер, де утримувалися п’яниці та дрібні злодюжки.

— Джейд, вони ж тебе повісять, — заревла Нелл.

— Я не заперечую, щоб мене повісили, міс Нелл, — лагідно мовила Джейд. — Важливо, що я вбила ґвалтувателя Анни.

— Ґвалтівника, — механічно поправила її Нелл.

— Він зламав життя моїй дитинці Анні, тому мусив померти. Ніхто б інший не вдався до дій, міс Нелл. То був мій обов’язок — убити його.

— Навіть якщо ти вбила його — заперечуй це, Джейд! Тоді тебе відправлять на суд присяжних, ми зможемо навести всі пом’якшувальні обставини, я впевнена, що татко найме адвокатів, які — які б змусили Понтія Пілата відпустити Ісуса! Заперечуй свою вину, будь ласка!

— Я не можу цього зробити, міс Нелл. Я дійсно вбила його, і я цим пишаюся.

— О Джейд, ніщо не варте життя, особливо твого життя!

— Це не так, міс Нелл. Чоловік, який обдурює таку беззахисну дитину, як моя Анна, і змушує її задовольняти брудні забаганки, — це не чоловік, а гидотний смердючий слимак. Він заслуговує на те, що я зробила з Семом О’Доннелом. І я зробила б це знову, знову і знову. У моїй свідомості це залишиться як велика радість.

Ніщо не могло змусити Джейд змінити свою думку.

Наступного дня її посадили до поліцейської повозки і відправили до тюрми в Батерсті; один констебль правив кіньми, другий — сидів поруч. Вони і боялися її, і не боялися. Коли сержант Твейтс вирішив, що потреби в наручниках немає, вони подумали, що він просто дурень, але поїздка пройшла без інцидентів. Джейд Вонґ помістили до в’язниці приблизно в той самий час, коли на кінроському кладовищі було поховане тіло Сема О’Доннела, причому всі витрати на погребіння були оплачені Теодорою Дженкінс та кількома невтішними шанувальницями Сема. Преподобний Пітер Вілкінс виголосив зворушливу промову біля могили — він не став цього робити в церкві, щоб не прогнівити Бога в тому випадку, якщо Сем і справді зґвалтував Анну, — а жінки в траурі та чорних вуалях безутішно ридали побіля численних вінків.

Хоча поліція і обшукала Семів табір та його околиці з якнайбільшою і ревною ретельністю, їй не вдалося знайти нічого, щоб пов’язувало цього чоловіка з Анною. Ні предметів жіночого одягу, ні дешевих прикрас, ні хусточок з вишитими ініціалами. Нічого взагалі.

— Ми повідкривали всі його банки з фарбами, порозламували щітки, шукали у швах його одежі, навіть перерили кору та гілляччя, якими він укрив дах своєї халупи, — повідомив сержант Твейтс Рубі. — Слово честі, міс Костеван, ми обшукали все. Узагалі не схоже, щоб він жив як бомж. Чистий та дуже охайний як для чоловіка, що живе на вулиці, — вірьовка для сушіння білизни, діжка для прання, харчі тримав у старих коробках з-під печива, щоб мурахи не поїли, крем для чобіт і щітки для їх чистки, чисті простирадла на матраці — так, цей чоловік був чистим та охайним.

— І що тепер буде? — спитала Рубі, яка останніми днями страшенно постаріла.

— Я так розумію, що тимчасовим магістратам уже дали право висунути їй звинувачення, а під заставу її не випустять, бо це — тяжкий злочин, який передбачає смертну кару.

На той час новина вже дісталася Сіднея, і місцеві газети живописали всі криваві деталі злочину; при цьому вони конкретно не вказували, які саме частини тіла Сема О’Доннела відрізала зловмисниця і запхала йому в рота, але робилися натяки, що вона примушувала його з’їсти їх. Редактори у своїх нотатках наголошували на небезпеці наймання китайських слуг, і смерть Сема О’Доннела наводили як іще один доказ небажаності китайської еміграції. Жовта ж преса та тижневики взагалі наполягали на екстрадиції всіх китайців з країни, навіть якщо вони народилися в Австралії. Той факт, що маленька тиха китаянка гордо заявила про свій злочин, сприймався як доказ її цілковитої моральної порочності. Водночас Анна Кінрос характеризувалася як «простодушна» — стан розуму, який неначе припускав, що вона може додавати два та два, але не тринадцять та двадцять чотири.

Телеграма застала Александра біля західного узбережжя австралійського континенту, але він не став попереджати членів ради директорів про свій терміновий приїзд. З роками він анітрохи не втратив своєї звички до скритності. Його корабель пришвартувався в Сіднеї того дня, коли Джейд було висунуто звинувачення. І його вже зустрічав гамірливий натовп журналістів, серед якого було повно кореспондентів загальноавстралійських видань та заокеанської преси — від «Таймс» до «Нью-Йорк таймс». Анітрохи не знітившись, він дав імпровізовану прес-конференцію з таким основним мотивом: ви тут у Сіднеї знаєте більше, ніж я, тож чому ви до мене причепилися?

Його зустрів Самерс і супроводив до нового готелю на Джордж-стрит, удалині від гуркотливих трамваїв та потягів.

— Що сталося, Джиме? — спитав Александр. — Тобто в чому суть справи?

Звертання «Джим» було для Самерса чимось новим; він кілька разів кліпнув і лише згодом відповів:

— Джейд убила типа, який зґвалтував Анну.

— Типа, який дійсно її зґвалтував, чи того, хто їй видався ґвалтівником?

— Я не маю жодного сумніву, сер Александре, що саме Сем і був ґвалтівником. Я був присутній, коли Анна назвала мого собаку Ровером. Я бачив її обличчя — вона була страшенно рада, схожа на рабиню, що чекала на свого хазяїна. Якби я знав, що у Сема була блакитна вівчарка на ім’я Ровер, я відразу б уторопав. А Джейд здогадалася тому, що бачила Сема