read-books.club » Сучасна проза » Природа всіх речей 📚 - Українською

Читати книгу - "Природа всіх речей"

246
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Природа всіх речей" автора Елізабет Гілберт. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 118 119 120 ... 158
Перейти на сторінку:
повмирали ще немовлятами. Та Веллси не здавалися. Вони практично самотужки збудували невелику церковцю. Преподобний Веллс навчився робити з вибілених коралів вапняний розчин — він висушував їх у простенькій печі, поки ті не перетворювалися на порох. Побілена, церква виглядала привабливіше. З козячої шкіри й бамбука зробив ковальські міхи. Спробував посадити сад, висіявши в землю кволе, відсиріле англійське насіння. («Через три роки спроб ми нарешті зуміли виростити одну полуничку, — сказав він Алмі. — Ми з місіс Веллс поділили її навпіл. Моя дружина аж розплакалась, така вона була смачна. Відтоді в мене більше ні одна не виросла. Зате мені час від часу щастить з капустою!».) Преподобний Веллс купив чотирьох корів, та пізніше їх вкрали. Пробував вирощувати каву й тютюн — і даремно. З картоплею, пшеницею і виноградом теж нічого не вийшло. Свиням добре жилося на острові, тоді як ніякі інші тварини в тому кліматі не прижилися.

Місіс Веллс навчала жителів затоки Матаваї англійської — мова їм давалася швидко й легко. Вона навчила десятки тутешніх дітей читати й писати. Кілька дітлахів перебралося жити до Веллсів. Один хлопчик, геть неграмотний, за якихось півтора року зміг, не затинаючись, читати Новий Заповіт, але християнином він не став. Ніхто з них не став.

Преподобний Веллс сказав Алмі:

— Таїтянці часто питають мене: «А де докази, що ваш бог існує?». Вони хочуть, щоб я розповідав їм про чудеса, сестро Віттекер. Хочуть бачити, що доброчесні дістануть винагороду, а винні будуть покарані. Один безногий попросив мене, щоб я сказав своєму богу, щоб той дав йому нову ногу. А я кажу йому: «А де мені ту ногу шукати — тут чи деінде?». Ха-ха-ха! Бачите, я не вмів робити чудес і не міг їх вразити. Я бачив, як маленький хлопчик стояв біля могили своєї новонародженої сестрички й питав: «Чому Бог Ісус поклав мою сестричку в землю?». Він хотів, щоб я наказав Богові Ісусу воскресити те немовля, але ж я своїх власних дітей не міг воскресити, що вже казати про таке чудо? Я не міг дати їм ніяких доказів існування Спасителя, сестро Віттекер, крім тих, що моя дружина місіс Веллс називає «духовними». Тоді я довіряв — як і тепер довіряю — своєму серцю, а воно каже, що без любові нашого Господа мені кінець. Це єдине чудо, яке я можу підтвердити, й мені цього досить. А іншим, мабуть, ні. Але я не можу їх у нічому звинувачувати, бо ж вони не можуть зазирнути в моє серце. Не можуть побачити, яка там колись панувала темрява, і що прийшло їй на зміну. Але це єдине чудо, про яке я можу розповісти, і то не велике.

Крім того, Алма дізналась, що тубільці ніяк не могли зрозуміти, що то за такий англійський бог і де він живе? Довгий час жителі затоки Матаваї думали, що Біблія, яку носив зі собою преподобний Веллс, і була його богом.

— Їх дуже хвилювало, як це я так ношу свого бога під пахвою, лишаю напризволяще на столі, а то й узагалі позичаю його іншим! Розумієте, я старався пояснити їм, що мій бог — усюди. Тоді вони запитали: «А чому ми його не бачимо?». «Бо мій бог невидимий», — відповів я. А вони: «Тоді як ви не перечіпляєтесь об нього?». А я їм: «Якщо чесно, друзі, деколи перечіпляюсь!».

Лондонське місіонерське товариство не надсилало їм жодної допомоги. За десять років преподобний Веллс нічогісінько не дістав із Лондона — ні вказівок, ні грошей, ні підтримки. Відтак він узяв релігію у свої руки. Зокрема почав хрестити всіх, хто хотів охреститися. Усупереч правилам Лондонського місіонерського товариства, яке наполягало на тому, що хрестити язичників можна допіру впевнившись, що вони справді відкинули своїх старих ідолів і увірували в Спасителя. Але таїтянці хотіли хреститися, бо це було весело, але водночас не збиралися відмовлятися від своїх старих переконань. Преподобний Веллс поступився. Він охрестив сотні невіруючих і тих, хто вірив тільки упівсили.

— Хто я такий, щоб забороняти людям приймати хрещення? — запитав він Алму, яка дуже здивувалась, почувши його слова. — Щоправда, місіс Веллс цього не схвалювала. Вона, бачите, вважала, що перед хрещенням майбутні християни мусять пройти суворе випробування, щоб перевірити, чи щира їхня віра. Але мені це нагадувало інквізицію! Вона не раз казала мені, що в Лондоні хотіли, щоб ми насаджували єдину віру. Але ж навіть між нами з місіс Веллс нема єдиної віри! Я часто казав своїй дорогенькій дружині: «Едіт, люба, хіба ми приїхали на другий кінець світу для того, щоб стати іспанцями?». Люди хочуть пірнути в річку? То хай пірнають! Якщо хтось і приходить до Господа, то тільки з його власної волі, а не тому, що я щось зробив чи не зробив. То що такого поганого в хрещенні? Людина виходить з річки трошки чистішою, ніж зайшла, й, може, навіть трошки ближчою до раю.

Бувало й таке, зізнався преподобний Веллс, що він хрестив людей по кілька разів на рік або десяток разів поспіль. Він не бачив тут нічого поганого, та й все.

За наступні кілька років у Веллсів народилося ще двійко донечок: Пенелопа й Теодозія. Але й вони померли немовлятами і знайшли вічний спочинок на пагорбі поруч зі своїми сестричками.

На Таїті прибули нові місіонери. Але вони трималися подалі він затоки Матаваї й загрозливо вільних поглядів преподобного Веллса. Ці нові місіонери були строгіші з місцевими. Вона забороняли подружні зради й полігамію, посягання на чуже майно, працю в недільний день, крадіжки, дітовбивство й римо-католицизм. А Френсіс Веллс тим часом ще далі відійшов від традиційного місіонерства. Року 1810-го він переклав Біблію таїтянською, не діставши перед тим згоди Лондона.

— Розумієте, я не переклав цілу Біблію, а тільки ті уривки, які, на мою думку, мали б зацікавити таїтян. Моя версія набагато коротша за ту, з якою ви, сестро Віттекер, знайомі. Наприклад, я вилучив усі згадки про Сатану. З часом я переконався, що про Сатану з ними краще відверто не говорити, бо що більше тубільці дізнавалися про Князя темряви, то сильнішу повагу й інтерес він у них викликав. Я бачив, як одна заміжня жінка стояла навколішки в моїй церкві й щиро молилася, щоб Сатана послав їй за первістка хлопчика. Коли я спробував виправити цю прикру помилку, вона сказала: «Я хочу заслужити милість того єдиного бога, якого бояться всі християни!». Тому я вирішив більше не говорити про Сатану. Треба вміти пристосуватися, міс

1 ... 118 119 120 ... 158
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Природа всіх речей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Природа всіх речей"