Читати книгу - "Протистояння. Том 2"

— А мені снилося, як я пішла в підвал по солоні кавуни — там коло грубки хтось стоїть… тільки фігура. І я зрозуміла: це — він.

Засюрчали цвіркуни. На небо висипали зорі. Похолодало, що мляво відзначили в розмовах. Усе, що було принесене, пили. У темряві жевріли вогники люльок і цигарок.

— Я чула, енергетики наші пішли все вимикати в порожніх будинках.

— От і добре. Якщо вони швидко не повернуть у будинки світло з опаленням, буде нам біда.

Тихе бурмотіння голосів, які в темряві уже втратили обличчя…

— Та, мабуть, узимку все буде гаразд. От точно вам кажу. Він же через гори не перелізе — там і машини, і сніг. А от навесні…

— А якщо в нього кілька атомних бомб?

— Та на хуй йому атомні, а кілька отих нейтронних не хоч? Чи ще решту шість із отих семи чаш, що Саллі казала?

— А літаки?

— Що ж робити?

— Не знаю.

— Щоб я так знав…

— Навіть не придумаєш ні фіга.

— Всратись і закопатись!

І приблизно о десятій Стю Редман, Ґлен Бейтман і Ральф Брентнер підійшли до них, розмовляючи тихо й роздаючи листівки з тим, щоб відсутнім це було переказано. Ґлен трохи накульгував, бо круг від електроплити влучив йому в праву литку і відрізав шматок. На роздрукованих листівках було написано: «ЗБОРИ ВІЛЬНОЇ ЗОНИ * ГЛЯДАЦЬКА ЗАЛА “МУНЦІНҐЕР” * 4 ВЕРЕСНЯ * 20:00».

Це був наче сигнал розходитися. Люди мовчки побрели геть у темряві. Більшість із них забрали листівки з собою, хтось зім’яв у кульку і пожбурив геть. Усі пішли додому, щоб спробувати поспати.

А може, навіть побачити сни.

——

Глядацька зала була вщерть заповнена, але дуже тиха, коли Стю розпочав збори наступного вечора. За його спиною сиділи Ларрі, Ральф і Ґлен. Френ спробувала встати, але спина в неї ще дуже боліла. Не усвідомлюючи моторошної іронії такої дії, Ральф долучав її до засідання за допомогою рації.

— Нам треба обговорити декілька речей, — промовив Стю зважено і стримано. Його голос, хоч і не дуже підсилений, було добре чути в притихлій залі. — Гадаю, тут немає жодної людини, яка б не чула про вибух, який убив Ніка, Сью та інших, і нема таких, хто не знає про повернення матінки Ебіґейл. Це все треба обговорити, але ми б воліли почати з доброї новини. Яку повідомить вам Бред Кічнер. Бреде!

Бред пішов до трибуни, і близько так не нервуючись, як на закритих зборах, і його привітали млявими оплесками. Вийшовши, він став обличчям до людей, схопився за трибуну обома руками і просто сказав:

— Завтра вмикаємо.

Тепер уже оплески були значно гучніші. Бред підняв руки, але оплески котилися на нього, немов хвиля. Вони тривали тридцять секунд чи й більше. Пізніше Стю розповів Френні, що коли б не події останніх двох днів, то Бреда, мабуть, підхопили б на руки і пронесли на плечах навколо зали, як регбійного хавбека, який забив переможний гол у чемпіонаті в останні тридцять секунд. Кінець теплої пори був настільки близький, що аналогія виходила абсолютно точна.

Але нарешті оплески вгамувалися.

— Вмикати будемо опівдні, і прошу вас усіх бути в цей час удома й готовими. Готовими як? Треба зробити чотири речі. Слухайте, запам’ятовуйте: це важливо. По-перше, вимкніть усі лампочки й електроприлади, якими не користуєтеся. По-друге, це саме стосується порожніх будинків навколо. По-третє, якщо почуєте запах газу, ідіть туди й вимкніть його джерело. По-четверте, якщо почуєте пожежну сирену, ідіть туди, звідки вона лунає… але обережно, розумно. Давайте не ламати шиї в мотоциклетних аваріях. А тепер — є питання?

Кілька питань було, і всі вони стосувалися того самого, про що вже говорив Бред. Він терпляче відповідав, єдиною ознакою хвилювання було те, що він весь час гнув блокнот туди-сюди.

Коли питання майже вичерпалися, Бред сказав:

— Хочу подякувати людям, які гарували, як верблюди, щоб у нас усе запрацювало. І хочу нагадати Комітету енергетики, що він не припиняє свого існування. Ще будуть перепади на лініях, збої, необхідність знайти паливо в Денвері й привезти його звідти. Сподіваюся, ніхто наш Комітет не залишить. Містер Ґлен Бейтман каже, що до першого снігу в нас може бути десять тисяч людей, а до наступної зими — ще більше. У Лонгмонті й Денвері є електростанції, які можна буде запустити до кінця наступного…

— Якщо оцей бандюк не зробить, що захоче! — почувся хрипкий вигук із задніх рядів.

На мить запала тиша. Бред стояв, блідий, мов стіна, мертвою хваткою вчепившись у трибуну. «Він не зможе закінчити!» — подумав, Стю, але Бред усе-таки спромігся продовжити, і голос у нього став на диво рівний.

— Хто там це сказав, а моя справа — енергетика. Але я гадаю, що ми тут ще будемо жити довго після того, як із цим типом буде покінчено. Коли б я так не думав, мотав би дріт на його боці. У труні ми його бачили, правильно?

Бред зійшов із трибуни, а хтось інший крикнув:

— Правильно, щоб він здох!

Цього разу оплески були потужні, гучні, майже дикі, але щось у них Стю не сподобалося. Йому довелося доволі довго гупати молотком, щоб угамувати збори.

— Наступний пункт порядку денного…

— До сраки порядок денний! — різко вигукнула якась молодиця. — Поговоримо про темного чоловіка! Про Флеґґа! Давно пора, я б сказала!

Почувся схвальний рев, вигуки «Не до речі!», бурчання з приводу слів, які дібрала жінка, паралельні балачки.

Стю так сильно бухнув молотком об трибуну, що він відвалився від ручки.

— У нас збори! — крикнув він. — У вас буде змога поговорити про що завгодно, але оскільки я веду ці збори, то вимагаю… ТИШІ!

Останнє слово він крикнув із такою силою, що луна від нього пронеслася залою, наче бумеранг — і всі нарешті замовкли.

— Ну от, — промовив Стю позірно тихо й спокійно, — наступним пунктом буде доповідь про те, що сталося в домі Ральфа ввечері другого вересня, і це, мабуть, треба робити мені, раз мене вже обрали головним правоохоронцем.

І знов-таки було тихо, але, як і в оплесках останнім словам Бреда, щось у цій тиші Стю не зовсім подобалося. Вони нетерпляче нахилилися вперед, обличчя в них стали якісь пожадливі. Від цього маршалові стало неспокійно, він відчув навіть певну розгубленість: Вільна зона докорінно змінилася за дві останні доби, і він уже не розумів, яка вона тепер. Він відчув себе приблизно