Читати книгу - "Цілитель Азаринту, Рейгар"

?

Адам Стренд? Ти – це він. Чи не так? Очі кольору океану, коли місяць найяскравіший. Бліда мякоть, але рожева, на відміну від ікри. Одяг з делікатної тканини. Ти не з цього царства, — промовив голос у його голові.

.

Він обернувся, але не зміг розібрати джерело.

— Відповідай мені, Адаме, і я приведу тебе до Вчителя Касак Урууна, — пролунав голос.

! . !

— Покажи себе! — подумки вигукнув Адам, вбираючи в себе соляний камінь і камінь Кора. Пустка. Знак. Або пастка. Я той, кого ви шукаєте. Покажи себе!

.

Він побачив єдину форму, що випливла з ущелини. Істота в капюшоні, одягнена в міцну шкіру. Обличчя в нього було смагляве, дві великі кулі з нічого, де мали бути очі. Ткач розуму. Він готувався до ментальної атаки, готуючи свій розум до того, що мало статися, його власна магія спалахувала, коли він готувався закликати своїх союзників.

.

Але нічого не сталося.

.

Істота пливла і залишалася нерухомою.

Що ти шукаєш у Великій Солі, Адаме, ти, що походиш із земель брудних? — промовила істота.

Вони ніколи не розмовляли. Не так. Зарозумілі маги розуму з єдиною метою - вбити і завербувати в свою особисту орду. Адам вважав їх монстрами майже рік, поки один з них не скористався своєю телепатією, щоб заговорити йому в голові. Розумні монстри, але все ж таки монстри.

— Я шукаю такого, як я, — промовив він, втомлений, виснажений. Що б це не пропонувалося, це були зміни. Щось нове. Ким би не був цей учитель, ким би не була ця істота, вона знала його імя.

.

— Тоді йди за мною, поки нас не знайшли великі пожирачі, — промовила істота і обернулася, спливаючи до землі.

Адам дивився. Він похитав головою, зціпивши зуби. Блядь. Чи піду я за таким монстром? Це, безперечно, була пастка, істота якимось чином схопила своє імя за допомогою магії розуму. І все-таки він побачив, що йде за фігурою в капюшоні.

.

Надія була жалюгідною річчю.

.

Адам приземлився біля істоти, за кілька метрів від неї, а поруч стояв його чорний крилатий демон.

– 238

Ткач розуму – рівень 238

,

Набагато нижче його власного рівня, хоча магія розуму була складною. Він був радий опору, який у нього був, найвищий у другому ешелоні. І все одно, якщо більше кількох істот працювали разом, він не був упевнений у перемозі. Він озирнувся, щоб знайти кодло, інших монстрів, якими він, безсумнівно, керував. Але їх не було.

.

Ткач розуму глянув на Адама, перш ніж той підійшов до прірви в соляному камені.

.

Він пішов за істотою, спустившись у глибоку щілину, зовсім темну. Адам покликав Розі, щоб вона провела трохи світла, закляття попередило істоту перед ним.

Світло неодмінно притягне тих, за ким ми не хочемо йти. Якщо ти хочеш зустрітися з Учителем, відпусти істоту, яку ти покликав, — сказав Ткач розуму.

І залишити себе в темряві? Я не довіряю тобі, - сказав Адам.

.

Істота зупинилася, глянула вгору, а потім на полумя Розі. Здавалося, що вона прийшла до кінця, коли озирнулася на Адама. — Цього звуть Варен.

.

Адам дивився далі, чекаючи більшого, але це було все.

Це має щось змінити? — запитав він.

.

Варен видав дивний шум, майже схожий на скрегіт зубами. Називати своє імя — це великий знак довіри, Адаме.

— Але ж ви вже знаєте мою. Тепер ми рівні. Хто такий Учитель Касак Урууна? — запитав він.

Учитель покликав вас та інших. На цій царині та за її межами. Випадково ми зустрічаємося, і хоча Варену приємно знайти Адама, — істота заговорила і зробила паузу, трохи піднявши голову. — Ти грубий.

.

Адам витріщився на істоту, перш ніж засміятися. Звук був дивний. Іноземний.

Він кашлянув і клацнув пальцями, Розі вмить зникла.

.

Він був Старійшиною Долоні Тіні, колись пишаючись тим, що він не був варваром, одержимим боями. Його не назвав би грубим магічний монстр розуму в царстві демонів.

Я прошу вибачення,—сказав Адам. Слова прийшли легко. За минулі роки він багато разів хотів вибачитися перед багатьма людьми. Не те, щоб це мало значення. Тут, мабуть, так і буде.

.

Демон видав ще один звук і продовжив йти.

,

Тьмяне світло, але досить, щоб він пішов за ним. Він все ще притискав руку до стіни з соляного каменю, земля була нерівною, але в нього було кілька літаючих звірів на випадок, якщо він застрягне або впаде. Він все ще думав про те, що це може бути пастка, але коли вони йшли мовчки, Адам зрозумів дещо інше.

.

Він був самотній.

Істоти, яких він викликав. Вони були максимум домашніми тваринами. Прості істоти. Варен був справжнім. Мисляча істота, і він відчував, що телепатичний звязок залишився.

?

Що ти? — запитав він через деякий час, відчайдушно прагнучи розмови так само, як і інформації.

.

— Я — Варен. Ткач розуму Великої Солі, учень Учителя, — відповіла істота, і голос відлунював у його свідомості.

— Ти говориш нашою мовою? — запитав Адам.

Багато хто так і робить, серед наших подібних. Як і ми інші, - заговорила істота.

— Як же так? Це інша сфера, чи не так? — запитав він.

І чи можуть знання про одну сферу не дійти до іншої? Письмове слово передається або береться від одного до іншого, або дається, від одного до багатьох. Мова - це не що інше, як код, який ми використовуємо, щоб висловити думку голосом. Це не мій улюблений спосіб спілкування, але він підходить людям, - сказав він.

Чи є Учитель людиною? – сказав Адам.

— Гадаю, що так, — заговорив Варен.

?

Адам відчував, як його серце бється швидше. Був шанс, як мінімум, зустріти іншу людину. Єдиний у своєму роді. Він ковтнув. Чи дізнаються вони про те, що він зробив? Чи вони були тут, щоб полювати на нього? Можливо, Верена? Вона була б настільки божевільною, щоб розглядати щось подібне. Чи не проколювати. Ця жінка ненавиділа б бути в такому місці, як Кор, навіть більше, ніж він.

— Ти зустрічав багато людей? – сказав Адам. Поки Варен відповідав, він питав.

— Мало, — послав Ткач розуму.

?

З країв бруду? — запитав він, згадавши опис, який використав Варен.

.

— Деякі. Інші ні,