Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

Армаґеддону. Зображеннями нажаханих людей, що тікають від

якогось безформного огненного фатуму, що поглинав їхній світ, поки самовдоволені віряни (якнайправильнішої, звісно ж, релігії) у безпеці спостерігали за нищівною рукою Господа. Анна

не розуміла, як можна було ці зображення вважати будь-чим, крім як репрезентацією трагедії.

Шкода, їм усім не можна було показати «Томас Прінс».

Коли все сталося, вона читала. Закинувши руки за голову

й підперши планшетник подушкою, вона читала перед сном.

Тритоновий сигнал тривоги сповістив про зростання сили

тяжіння, але запізно. Її вже на той момент так сильно втиснуло

в аварійне крісло, що вона відчула його пластиковий каркас, відділений від неї двадцятьма сантиметрами протиударного

гелю. Здавалося, все тривало цілу вічність, хоча насправді не

могло продовжуватися довше кількох секунд. Термінал сковзнув

до голови, важчий від Намі, коли вона її востаннє брала на руки.

Він залишив за собою темно-синю смугу- синець на грудині

і врізався в підборіддя, розбивши його до крові. Подушка на

животі раптом стала важити, неначе 10-кілограмовий мішок із

піском, через що в Анни у роті з’явився присмак шлункового

соку.

Але найгіршим був біль у плечах. Обидві руки намертво

притиснуло до ліжка і на короткий час вивернуло їх. Коли

нескінченні секунди гальмування збігли, обидва суглоби

заскочили на місце, ввернувшись із болем, гіршим від

початкового. Не розрахований на такі перевантаження, гель її

просто не втримав. Замість того, він спружинив і в повільному

русі підкинув Анну до стелі. Намагаючись виставити перед

собою руки, жінка відчула страхітливий біль, що спазмом

прокотився по плечах, і тому назустріч стелі вона летіла

обличчям уперед. На обшитій тканиною піні лишилася пляма

крові з підборіддя.

Анна була лагідною людиною. Вона ніколи в житті не билася.

Ніколи не потрапляла в серйозні аварії. Найгірший біль, який їй

випало відчути за все життя, стався під час пологів, але потік

ендорфінів, що її при цьому захлинув, переважно стер його

з пам’яті. Тепер же несподівані больові відчуття одразу

в стількох місцях запаморочили їй голову й викликали

безцільний гнів. Адже нечесно, що людині можна завдавати

такого сильного болю. Їй хотілося верещати на аварійне ложе, що так підступно зрадило її, хотілося зацідити кулаком по стелі, бо вона її вдарила по обличчю. Дарма що вона нікого й ніколи

не била в своєму житті та навряд чи була би здатна взагалі

поворухнути руками.

Коли Анна нарешті змогла соватись і при цьому не

непритомніти, вона вирушила шукати допомогу і виявила, що

в коридорі все було значно гірше.

На відстані кількох метрів від її дверей розчавило якогось

молодика. Парубок мав такий вигляд, немовби на нього

спочатку наступив знавіснілий велетень, а потім ще й розтер

п’яткою. В розірваних і покорчених останках хлопчини заледве

угадувалася людина. Його кров’ю заюшило весь коридор,

у якому тепер навколо трупа, неначе тлуста різдвяна гірлянда, плавали її червоні кульки.

Анна заверещала пробі. Хтось їй криком відповів, і голос цієї

людини буквально захлинався від болю. Звуки лунали

з протилежного краю коридору. Анна обережно відштовхнулася

від одвірка й поплив ла назустріч крику. Через дві кімнати

якийсь чоловік наполовину випав зі свого аварійного ложа.

Мабуть, коли сталося гальмування, він саме збирався встати, і його переломило та скрутило нижче таза. Торс досі покоївся на

постелі, до неї слабко махали його руки, а на обличчі застигла

маска болю.

— Поможіть, — попросив він і викашляв клубок крові й слизу, що, згорнувшись у червоно-зелену кульку, поплив коридором.

Анна піднялася трохи вище, щоби тицьнути комунікаційну

панель, не вертячи плечем, але вона не працювала. На ній

світилися тільки ті вогні, які, її вчили раніше, свідчили про

роботу енергосистеми в аварійному режимі. Більше, здається, нічого