Читати книгу - "Спартак, Рафаелло Джованьолі"

Поки ще не прийшов на поле битви Помпей, склади зброю перед Крассом. Він, напевне, згодиться на почесні для тебе умови, аби не віддати своєму суперникові славу перемоги.

Облиш цю справу, тепер уже безнадійну, і в моїй тускульській віллі тебе чекає кохання, найчистіше, найніжніше, найпалкіше і найвідданіше в світі. Тут у безмежному блаженстві кохання у пестощах, якими тільки може земна любляча жінка оточити коханого чоловіка, ти житимеш щасливий, невідомий людям, улюблений батько і чоловік.

О Спартак мій, тебе благає безталанна жінка, тебе закликає нещасна мати і твоя донька. Чуєш, Спартак, твоя бідолашна донечка зі мною біля твоїх ніг, обнімаємо твої коліна, укриваємо поцілунками твої руки, благаємо тебе, щоб ти зберіг своє дорогоцінне життя, яке для нас дорожче від усіх скарбів усього світу.

Рука моя тремтить, виводячи ці рядки, ридання душать мене, і гарячі сльози, що ллються з моїх очей на папірус, у деяких місцях витравлять слова і так долинуть до тебе.

О Спартак, зглянься на твою доньку, пожалій мене, кволу нещасну жінку, яка помре з розпуки, з журби, якщо помреш ти…

О Спартак, пожалій мене, яка кохає тебе, обожнює й шанує більше, ніж шанують і боготворять всевишніх богів! О Спартак, зглянься на мене!..

Валерія».

Не розказати словами того, що діялося в серці нещасного гладіатора, коли він читав цей лист. Рясні сльози котилися по його щоках, падали на папірус і зливалися з слідами сліз

Валерії. Закінчивши читати листа, він підніс його до уст і вкрив розпачливими, безумними поцілунками. Потім руки його опустилися, все ще стискаючи папірус, і він стояв, втуливши в землю повні сліз очі, охоплений ніжними болісними думками.

Де витали в цей час його думки? Які милі тіні поставали перед його зором? Якими солодкими видіннями він упивався цієї миті?..

Довго стояв він так, віддаючись потокові любих, сумних думок. Та раптом увесь стрепенувся, витер сльози, ще раз поцілував послання і сховав його на грудях. Потім надів панцир і шолом, підперезався мечем, узяв щит і покликав контубернала, звелівши приготувати собі коня і загін кінноти.

Через чверть години, поговоривши з Граніком, він галопом виїхав з табору на чолі трьохсот вершників.

Вранці другого дня до табору римлян, розташованого в Оппідії, прибув посол від Спартака. Крассові подали від нього табличку, на якій Красс прочитав грецькою мовою такі слова:

«МАРКА ЛІЦІНІЯ КРАССА — ПОЛКОВОДЦЯ СПАРТАК ВІТАЄ.

Мені необхідно зустрітися з тобою. На відстані десяти миль од твого табору і десяти миль од мого, на шляху з Оппідія до Сільвія є невелика вілла, власність Тіта Оссілія, патриція з Венусії. Я перебуваю там з трьомастами вершників. Чи не бажаєш ти прибути з такою ж кількістю людей? Я прийшов з щирими намірами і цілковито звіряюсь на твою честь.

Спартак».

Красс одразу прийняв запрошення Спартака і звелів передати послу, що через чотири години прибуде на побачення з трьомастами воїнами до призначеного місця. І ще сказав передати, що як Спартак покладається на його честь, так і він покладається на честь Спартака.

Через три з половиною години, за дві години до полудня, Красс з загоном кінноти прибув до вілли Оссілія.

Біля брами його зустрічав Мамілій, центуріон і десять декуріонів загону.

З усіма знаками пошани його провели через атрій і коридор до невеликої картинної галереї. На порозі, почувши кроки, з'явився Спартак. Знаком він звелів своїм вийти, привітально підніс до уст праву руку і промовив:

— Привіт тобі, славетний Марку Красс!

І відступив у глиб галереї, даючи прохід римському вождеві. Входячи до зали, той чемно відповів на привітання:

— Привіт і тобі, доблесний Спартак!

Обидва полководці стали віч-на-віч, мовчки розглядаючи один одного.

Гладіатор був значно вищий від патриція. Поряд з стрункою, могутньою, атлетичною постаттю Спартака одразу впадала в очі огрядність присадкуватого Красса.

Поки Спартак пильно оглядав енергійні суворі риси смуглявого, костистого, римського типу обличчя Красса, його коротку шию, широкі плечі і дужі, трохи криві ноги, — Красс милувався величністю, гнучкістю, бездоганною вродою Спартака, його благородним високим чолом, блиском його очей і прямодушністю, що промовляла в усіх рисах його прекрасного обличчя.

Найдивнішим для Красса було те, що він — гніваючись на себе самого — не міг відігнати, подолати в собі почуття мимовільного глибокого захоплення цією людиною.

Першим заговорив Спартак:

— Скажи, Красс, чи не здається тобі, що ця війна тягнеться занадто довго?

Римлянин на мить завагався, потім відповів:

— Так, затяглась, і занадто.

— То чи не здається тобі, що ми могли б покласти їй край? — знову запитав гладіатор.

Жовтаво-сірі очі Красса блиснули з-під напівопущених повік, і він жваво відповів:

— Але як?

— Укласти мир.

— Мир?.. — перепитав вражений Красс.

— А чому ні?

— Але… тому що… яким чином можна було б укласти мир?

— Присягаюся Геркулесом!.. Так, як завжди укладається мир між воюючими сторонами.

— Ах, так?! — скрикнув Красс, глузливо посміхаючись. — Як укладають мир з Ганнібалом, з Антіохом, з Мітрідатом?..

— А чому ж ні? — з тонкою іронією спитав Спартак.

— Тому… тому що… хіба ви — воююча сторона? — презирливо і водночас зніяковіло відповів Красс.

— Ми — союз багатьох народів, які воюють проти римської тиранії.

— О Марсе Меснику! — насмішкувато сказав Красс, закладаючи ліву руку за золоту перев'язь меча. — Он як! А я собі думав, що ви збіговисько підлих бунтівних рабів, які повстали проти свого законного господаря.

— Хай буде так, — спокійно промовив фракієць. — Тільки з однією поправкою: ми не підлі, ні! Ми — раби вашої беззаконної сваволі. А про законність ваших прав над нами краще не будемо говорити.

— Отже, ти хотів би підписати мир з Римом, ніби ти якийсь Ганнібал або Мітрідат?.. Які ти провінції для себе вимагаєш?.. Скільки правитимеш грошей за витрати на війну?

Презирством блиснули очі Спартака, і хтозна, що відповів би він Крассові, якби вчасно не схаменувся. Він раптом прикрив уста лівою рукою, ніби стримуючи слова, а правою провів по чолу і відповів:

— Не сперечатися прийшов я з тобою, Красс, не ображати тебе і не вислухувати твої образи.

— А чи не здається тобі образливим для величі римського народу підписувати угоду з повсталими рабами та гладіаторами? Треба народитися не на берегах Тібру, щоб не розуміти усієї ганебності цих слів. На твою біду, ти не народився римлянином, хоч ти гідний цього, Спартак, і — присягаюся! — не можеш зважити, як глибоко ти мене цим образив.

— А тобі надмірна пиха, властива латинській расі, не дає зрозуміти образи, якої ти завдаєш не тільки мені й моїм