Читати книгу - "День на роздуми, Олександр Вікторович Зима"

Павло і йшов назустріч. Кукудзі. — Ми тільки відправимо всіх зайвих на берег, а самі вийдемо навперейми хвилі Малькольна. Зрештою, ми тепер будемо знати, як вона поводиться в природному середовищі океану.

Кукудзі слухав Павла, і біль судомив йому губи, рука шукала і не знаходила на переніссі окулярів. Він дивився на Острожного і ніяк не міг згадати, хто з ним розмовляє і де він уже бачив цього дивака.

— Ви не забули, як її зупинити? — раптом прошепотів Кукудзі, злякано озираючись на хвилю, що розросталася, навиваючи на себе, наче кокон шовкопряда, збурені струмені води. — Вона скоро сягне до неба.

— Усе буде гаразд, мій любий, — усміхнувся Павло й узяв Тонако за плечі. — Ви боїтеся хвилі тільки тому, що не знаєте зворотного коду по збуренню хвилі гравіталу. Але знаю я, містер Тонако.

— А тепер і ви його знатимете, — підказала Мері Френк. — Ви станете таким великим, як Острожний і Макларен.

— Це правда, містер Кукудзі, - підтвердив Павло. — Жінки розуміють те, про що чоловіки ще тільки здогадуються.

— Ви були завжди лицарем, Павел. І ми вас будемо чекати над островом Білих черепах! — уже прокричала Мері Френк, бо над яхтою завис рятівний гелікоптер.

Кукудзі тримався за ванти з такою силою, що побіліли пальці, і тільки рожеві нігті свідчили: за теплі мотузки вчепилася жива людина.

— Станьте біля стерна, любий мій, — попросив Павло й показав на уявну точку в просторі, куди мала підійти яхта одночасно з хвилею Малькольна. — Тримайте курс на норд-вест, а я тим часом підготую установку. Не забудьте: ми повинні йти повним ходом, містер Тонако. — Павло з веселим відчаєм подивився на хвилю, що тепер нагадувала акулу-молот з вогненними очима блискавиць. — Ми обов’язково повинні перехопити її біля острова, сер. Я мушу підрізати хвіст хвилі на темп-режимі.

— Ви не зробите цього, — прошепотів блідий Кукудзі. — Темп-режим вимагає магнітного захисту. Тут — не лабораторія. Ви ризикуєте, Павел.

— Я працюватиму на темп-режимі, сер, — наголосив Павло й швидко назвав п’ять цифр повторного режиму гальмівного імпульсу. — Не забудьте їх, сер, бо, можливо, вам доведеться краяти вже загальмовану хвилю на скибки. Як фаршировану акулу…

Хвиля синім велетом дерлася в небо. У Павла вже не було сумніву, чому сюди прилетів Марк Баррет і чому вони разом з установками опинилися на «Гілеї».

Острожний набрав код імпульсу і, тримаючи в руці сріблясту голівку мікрофона, жартівливо звернувся до Кукудзі:

— Вам не здається, сер, що ця хвиля — знамення всесвітнього потопу?

— І наша яхта стала рятівним ковчегом у вік атомний? — дещо роздратовано запитав Кукудзі.

— Саме так, — не втрачав гумору Павло. — На ній врятуються два дуже мудрих фізики, які не зуміли зберегти таємницю нових енергій.

— Я застерігав вас, містер Павел, — з тривогою обізвався Кукудзі.

— Так, я не передбачив випадковостей, сер, і в цьому моя провина.

— Ви не врахували, що на Ранчо Доута працювали не просто вчені. Кожен з нас був цілою державою. Ви втратили пильність, Павел.

— Але ж ви не могли опинитися серед чужинців?

— Ви, напевне, забули, що збурити хвилю гравіталу міг тільки той, хто знав код імпульсу.

— Нам ніколи судитися, містер Кукудзі. Скеровуйте яхту трохи лівіше.

— Гаразд, — відповів Кукудзі. — Я візьму лівіше, але у нас немає крил, містер Павел.

— А хіба зараз не краще мати яхту в океані? Та ще таку, як у нас, містер Кукудзі?

— Я приймаю вашу пропозицію, містер Павел. Це буде моя покута… — майже прошепотів Кукудзі, уявляючи себе беззахисним і маленьким у кабіні завантаженого толом літака, який уже ніколи не торкнеться колесами бетонки аеродрому.

Кукудзі молився, як моляться камікадзе, шукаючи в морі свою ціль і свою прикриту спалахом могилу. Йому було шкода себе і Тійоки, котра любила повторювати: «Великі гроші лежать на мінному полі, і треба мати щастя не тільки дійти до них, а й повернутися назад». Кукудзі подолав у собі хвилинний розпач і гарячково почав згадувати шифр гальмівного імпульсу.

Павло вдивлявся в широченні струмені води, що текли вгору. Блакитно-синя гора набирала кулястої форми й відпливала в чорну прірву манливого неба. «Як передчасно я став щасливим від свого відкриття», — подумав Павло, але ні жалю, ні відчаю не було в його серці.

У цю мить синій сплеск оперезав хвилю…

Оглавление ХЛІБ ДЛЯ ПОДОРОЖНЬОГО   І   II   III   IV   V   VI   VII   VIII   IX   X   XI   XII   XIII   XIV   XV   XVI   XVII   ПАСТОР БЕРКЛІ   XVIII