Читати книгу - "Переможець завжди самотнiй"

З великим зусиллям вона підводиться й прямує до них.

— Повертайся за стіл, — тихим голосом наказує їй Хамід. — А ми вийдемо й поговоримо.

Нічого безглуздішого за цих обставин зробити не можна. Вона хапає його за руку, вдає, ніби радісно сміється, зустрівши друга, якого дуже давно не бачила, і каже найспокійнішим у світі голосом:

— Але ж вечерю вже подано!

Вона не сказала «любове моя». Вона не хоче відчиняти двері до пекла.

— Вона має слушність. Ліпше поговорімо тут.

Невже це сказав він? То, виходить, вона уявляє собі казна-що, нічого страшного не відбувається, дитина нарешті виросла й перетворилася на відповідального дорослого чоловіка? Демон дістав прощення за свою зухвалість і тепер повертається на небеса?

Їй би хотілося помилитись, але їй не подобаються погляди, якими дивляться один на одного двоє чоловіків. Хамід бачить щось недобре у глибині цих синіх очей і на мить відчуває, як у нього мороз пішов поза шкірою. Дівчина подає йому руку.

— Дуже приємно познайомитися. Мене звуть Габріела. Хамід не відповідає. Очі її супутника блищать.

— Онде, в кутку, вільний стіл. Ходімо сядемо разом, — каже Єва.

Стіл у кутку? Його дружина хоче покинути найпочесніше місце в залі й сісти за стіл у кутку зали? Але Єва уже взяла обох чоловіків попідруч і веде їх до єдиного вільного столу, що стоїть під самими дверима, з яких виходять офіціанти.

«Актриса» йде слідом за групою. Хамід на хвилину випручується, підходить до господаря вечірки й просить вибачення.

— Я зустрів друга дитинства, який завтра їде, й не хочу втратити нагоди трохи поговорити з ним. Будьласка, не чекайте нас, я не знаю, як довго ми затримаємося.

— Ніхто не сяде на ваші місця, — відповідає з усмішкою господар вечора, вже знаючи, що ці два стільці так і залишаться вільними.

— А мені здалося, то друг дитинства вашої дружини, — знову підпускає шпильку колишня міс Європа.

Але Хамід уже рушає до найгіршого місця в залі, відведеного для помічників знаменитостей, яким завжди щастило проникати туди, де їх ніхто не чекав, попри всі застережні заходи.

«Хамід — добрий чоловік, — думає господар вечора, дивлячись на славетного модельєра, який іде в куток із високо піднесеною головою. — Але початок цього вечора буде тяжким для нього».

Вони посідали за стіл у кутку. Габріела сприймає це як унікальний шанс для себе — ще один із унікальних шансів, які випали їй сьогодні. Вона дякує за запрошення, каже, що зробить усе можливе й неможливе, аби виправдати покладені на неї сподівання.

— Я довіряю вам, пане. Підписала контракт, не читаючи. Троє інших осіб не кажуть ні слова, тільки перезираються. Може, вона сказала щось зайве? Чи, може, шампанське досі туманить їй голову? Ліпше говорити далі:

— А ще більше я задоволена, бо всупереч тому, що тут кажуть, конкурс, який ви організували, був дуже справедливим. Жодних привілеїв, ніякого попусту. Я відбула своє випробування вранці, і мене зупинили ще до того, як я закінчила читати свій текст, запросивши на яхту поговорити з режисером. Ви подали дуже добрий приклад усьому світу мистецтва, пане Хамід. Шанобливе ставлення до людей нашого фаху. Чесність і порядність при доборі тих людей, із якими ви збираєтесь працювати. Люди мають звичай уявляти собі світ кіномистецтва зовсім іншим, вони вважають, що ти можеш домогтися успіху тільки тоді…

Вона мало не сказала «коли переспиш із продюсером», але відразу нагадала собі, що він тут не сам, а з дружиною.

— …коли дуже гарна на вроду.

Підходить офіціант із першими стравами і виголошує свій завчений монолог:

— На першу страву рекомендуємо серцевинки артишока в соусі з дижонської гірчиці, приправлені оливковою олією з травами та шматочками козячого сиру з Піренеїв…

Лише молода дівчина з усміхненим обличчям дослухається до того, що він каже. Офіціант розуміє, що підійшов невчасно, й відходить.

— Це, певно, смакота неймовірна!

Вона дивиться на своїх сусідів за столом. Ніхто з них не доторкнувся до приборів. Тут щось не так.

— Вам, либонь, треба поговорити? Може, мені краще сісти за інший стіл?

— Мабуть, що так, — каже Хамід.

— Ні, залишайтеся, — мовить його дружина. Що ж їй робити?

— Вам подобається ваш супутник? — запитує дружина Хаміда.

— Я тільки щойно познайомилася з Ґюнтером. Ґюнтером. Хамід і Єва дивляться на незворушного Ігоря, що сидить поруч неї.

– І що він робить?

— Але ж ви його друзі!

— Так, ми його друзі. І знаємо, щó він робить. Але ми не знаємо, що відомо про його життя вам.

Габріела обертається до Ігоря. Чому він не допоможе їй? Офіціант знову виникає поруч і запитує, яке вино подавати:

— Біле? Червоне? Знову її рятує офіціант.

— Червоне для всіх, — відповідає Хамід.

— А тепер повернімося до мого запитання. То що все-таки робить Ґюнтер?

Порятунку немає.

— Він займається важким машинобудуванням, якщо я правильно його зрозуміла. Власне, ми встигли обмінятися лише кількома словами, і нас поєднувало тільки те, що