Читати книгу - "Хранителі"

«НЕНАВИДИТЬ МЕНЕ».

— Чому?

«НЕ ЗНАЮ».

Поки Нора складала фішки у стосики, Трейвіс запитав:

— Він буде й надалі на тебе полювати?

«ТАК. ПОСТІЙНО».

— Але як таке чудовисько пересувається непоміченим?

«ВНОЧІ».

— Все ж…

«ЯК ЩУРИ ПЕРЕСУВАЮТЬСЯ НЕПОМІТНО».

Нора збентежено запитала:

— Але як він знайшов тебе?

«ВІДЧУВАЄ МЕНЕ».

— Відчуває? Тобто? — запитала Нора.

Ретривер довго над цим думав, декілька разів хотів відповідати, але врешті-решт склав: «НЕ МОЖУ ПОЯСНИТИ».

— А ти теж відчуваєш його? — запитав Трейвіс.

«ІНОДІ».

— А зараз?

«ТАК. ДАЛЕКО».

— Дуже далеко, — погодився Трейвіс. — За сотні кілометрів. А він може відчути і знайти тебе на такій відстані?

«НАВІТЬ ДАЛІ».

— Він зараз шукає тебе?

«НАБЛИЖАЄТЬСЯ».

Трейвіс іще гостріше відчув холодок усередині.

— Коли він зможе знайти тебе?

«НЕ ЗНАЮ».

Пес був пригнічений і знову почав тремтіти.

— Скоро? Він скоро прийде сюди?

«МОЖЛИВО НЕ СКОРО».

Побачивши, як поблідла Нора, Трейвіс поклав їй руку на коліно і промовив:

— Ми не будемо втікати від нього все життя, чорт забирай! Знайдемо місце, де можна укріпитися, і чекатимемо. Нам потрібна така місцина, де ми зможемо підготуватися до оборони, щоб ніхто нам не заважав розправитися з Аутсайдером, коли він прийде.

Ейнштейн вказав на літери, і Трейвіс виклав: «Я ПОВИНЕН ПІТИ».

— Тобто? — запитав чоловік, поклавши фішки на місце.

«Я НЕБЕЗПЕЧНИЙ ДЛЯ ВАС».

Нора обійняла ретривера.

— Викинь це з голови. Ти — член нашої сім’ї, чорт забирай. Ми всі сім’я і спільно у це вписалися, тому й виплутуватися будемо разом, бо так роблять усі сім’ї. — Нора взяла ретривера за голову і зазирнула йому в очі. — Якби я прокинулася вранці й побачила, що ти пішов від нас, це б розбило мені серце. — В її очах забриніли сльози, а голос затремтів. — Розумієш, волохата мордо? Ти розіб’єш мені серце, якщо підеш від мене.

Пес відійшов і почав обирати фішки:

«Я Б ПОМЕР».

— Ти б помер, якби пішов від нас? — запитав Трейвіс.

Пес обрав більше фішок, почекав, поки молодята прочитають, і з серйозним виглядом подивився на них, аби впевнитися, що вони все зрозуміли: «Я Б ПОМЕР ВІД САМОТНОСТІ».

Сама лиш любов може об’єднати і зробити довершеними всіх живих істот, бо вона об’єднує за їхньою глибинною сутністю.

Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх.

1

У четвер Нора поїхала до лікаря Вайнгольда. Трейвіс та Ейнштейн гуляли трав’янистими схилами, а потім пішли в ліс, що починався одразу ж за будинком, який вони придбали в цьому чудовому прибережному куточку Каліфорнії під назвою Біґ Сур.

Осіннє сонце нагріло каміння на голих пагорбах. Землею пливли тіні поодиноких хмар. Вітер із Тихого океану легенько шелестів сухою золотистою травою. На сонці було не спекотно і не холодно, тому Трейвіс почувався комфортно у джинсах і сорочці з довгим рукавом.

Він прихопив із собою короткоствольну помпову рушницю «мосберґ» 12-го калібру з пістолетним руків’ям. Він завжди брав її з собою на прогулянку. Якщо хто й запитає, навіщо вона йому, то в нього завжди було виправдання: «На випадок зустрічі з гримучою змією».

Там, де зарості були найгустішими, здавалося, що вже не ранок, а пізній вечір, і тягнуло прохолодою, тож Трейвіс радів, що вдягнув шерстяну сорочку. Масивні сосни, невеликі гайки секвой і листяних дерев пропускали мало сонця, тому тут, унизу, панували сутінки. Підлісок був доволі густим: серед місцевої флори виділялися низькі непролазні хащі коркових дубів (дехто називав їх «чапаралі») і папороті, що росла тут у великих кількостях через часті тумани та сталий вологий клімат — давалася взнаки близькість до океану.

Ейнштейн постійно винюхував сліди кугуарів на вологому лісовому ґрунті й показував їх Трейвісу. На щастя, він добре розумів, наскільки небезпечно на них полювати, тому стримував своє природнє бажання кинутися