Читати книгу - "Виховання почуттів"

— Даю тобі слово…

— О, я знаю твоє слово!

І Фредерік став випоминати їй усіх її полюбовників, називаючи кожного на ймення, розповідати подробиці. Розанетта, геть сполотнівши, відступила.

— Це тебе дивує? Ти думала, що я сліпий, бо я на все закривав очі. Тепер досить із мене! Від зрад таких жінок, як ти, не вмирають! Коли ж ті зради стають страхітливі, йдуть геть. Карати подібних до тебе — принизливо!

Вона ламала руки.

— Боже мій, ну хто тебе підмінив?

— Тільки ти, і ніхто інший!

— А все через пані Арну!.. — плачучи вигукнула Розанетта.

Він холодно відповів:

— Я завжди любив тільки її.

Від такої образи сльози у неї припинились.

— Це доводить, який у тебе добрий смак! Жінка перезріла, колір лиця локричний, талія груба, очі великі, як душники в погребі, й такі самі порожні! Якщо це тобі до вподоби — іди до неї!

— Я цього й сподівався! Дякую.

Розанетта остовпіла, ошелешена таким несподіваним поводженням. Вона навіть не заступила йому дверей; тоді одним стрибком наздогнала його в передпокої і оповила руками:

— Та ти божевільний! Божевільний! Це справжнє безглуздя! Я тебе люблю! — І вона почала благати його: — О Господи, в ім'я нашої дитинки!

— Признайся, що це ти втяла оту каверзу! — сказав Фредерік.

Вона й далі одмагалася, що невинна.

— Не хочеш признаватися?

— Ні!

— Тоді прощай! І назавжди!

— Вислухай мене!

Фредерік обернувся.

— Якби ти знала мене краще, то зрозуміла б, що моє рішення незламне!

— О, ти ще вернешся до мене!

— Ніколи! — І він сильно грюкнув дверима.

Розанетта написала Делор'є, що їй треба негайно побачити його.

Він з'явився через три дні ввечері; коли вона повідомила його про те, що порвала з Фредеріком, адвокат сказав:

— Тільки й того? Велике горе!

Спершу вона думала, що він зможе привести до неї Фредеріка, але тепер усе пропало. Вона довідалась од воротаря про те, що Фредерік має незабаром одружитися з пані Дамбрез.

Делор'є трохи покартав її, тоді став якийсь незвично веселий, навіть пустотливий; а коли виявилося, що вже надто пізня година, попросив дозволу переночувати в неї в кріслі. Наступного ранку він поїхав у Ножан, попередивши, що не знає, коли вони знову побачаться; найближчим часом у його житті, можливо, стануться великі зміни.

Через дві години по його приїзді весь Ножан був геть приголомшений. Пішов поголос, що Фредерік жениться на пані Дамбрез. Нарешті три панни Оже не витримали й подалися до пані Моро, яка з гордістю підтвердила цю звістку. Дядечко Рок занедужав. Луїза зачинилась у своїй кімнаті. Навіть подейкували, ніби вона відбилася розуму.

Тим часом Фредерік не міг приховати своєї туги. Пані Дамбрез, мабуть, щоб розрадити його, виявляла до нього ще більшу увагу. Щоразу пополудні вона прогулювалась із ним у власному екіпажі і якось, проїжджаючи Біржову площу, надумала задля розваги зайти до аукційної зали.

Було перше грудня, саме той день, на який призначено розпродаж майна пані Арну. Він згадав цю дату й сказав, що йому не хочеться туди заходити, — мовляв, там стільки людей і гамір нестерпний. Їй кортіло тільки глянути одним оком. Карета спинилась. Довелось іти разом із пані Дамбрез.

У дворі стояли вмивальники без тазів, обдерті крісла, старі корзини, валялося порцелянове череп'я, порожні пляшки, матраци; вештались якісь люди в блузах, в брудних сюртуках, сірі від пилюки, з відразливими лицями; декотрі з полотняними мішками за плечима, стоячи окремими групками, розмовляли, час од часу голосно гукали одне одного.

Фредерік зауважив, що далі йти незручно.

— Та ну!

І вони побралися східцями вище.

У першій залі праворуч якісь панове з каталогами в руках роздивлялися картини, у другій продавалася колекція китайської зброї; пані Дамбрез заманулося вернутись донизу. Вона, придивляючись до номерів над дверима, провела його аж у кінець коридора, в якесь приміщення, де було повнісінько людей.

Фредерік одразу впізнав дві етажерки з «Художнього промислу», її робочий столик, усі її меблі! Нагромаджені в глибині кімнати ярус на ярус, вони утворювали широку гору від підлоги до стелі; по боках були порозвішувані на стінах килими й портьєри. Повсідавшись на нижніх лавах похилої підлоги, дрімали якісь дідки. Ліворуч здіймалася щось ніби конторка, де стояв оцінник у білій краватці й легенько помахував молоточком. Якийсь хлопець, поруч нього, записував, а нижче стояв дебелий чолов'яга, що скидався на комівояжера й воднораз на перепродувача театральних білетів; він, голосно гукаючи, називав речі, виставлені на торг. Троє служників підносили їх і розкладали на столі, довкола якого рядком сиділи ганчірники й перекупки. Позад них юрмилися люди.

Коли Фредерік увійшов, розпродаж був у розпалі: спідниці, косинки, носові хусточки — все, аж до сорочок, передавали з рук у руки, обмацували; інколи перекидали їх здалека, і раптом у повітрі мигтіло щось біле. По тому продали її сукні, далі — один із її капелюшиків, на котрому перо було зламане й звисало, тоді — хутра, за ними — три пари взуття; дільба цих реліквій, у яких він невиразно вбачав обриси її тіла, здавалася йому невимовною жорстокістю, так немовби на очах у нього круки шматували її труп. У залі була нестерпна задуха, і Фредеріка нудило. Пані Дамбрез запропонувала йому свій флакон; вона сказала, що її тут все вельми потішає.

Перейшли до обстави спальні.

Метр Бертельмо призначав ціну. Оповісник голосно повторював її, а три службовці спокійно чекали, коли вдарить молоток, і виносили річ у суміжну кімнату. Так зникли великий синій, усіяний камеліями килим, котрого торкалися її ніжки, коли вона йшла йому назустріч; гаптоване кріселко, на котрому він завжди сидів обличчям до неї, коли вони залишалися вдвох; два камінні екрани, слонова кістка яких ставала ще ніжніша від самого дотику її рук; оксамитова подушечка, де й досі лишалися застромлені шпильки. З цими речами ніби відривали шматки його серця; одноманітність голосів і жестів стомлювала його, кидала в похмуре заціпеніння, навівала почуття якогось розпаду.

Аж раптом біля його вуха зашелестіла шовкова сукня. Поруч стояла Розанетта.

Про торги дізналася вона від самого Фредеріка. Переживання її вляглися, і їй спало на думку поживитися на аукціоні. Вона приїхала в білому атласному жилеті з перламутровими ґудзиками, в сукні зі шлярками, в вузеньких рукавичках; вигляд у неї був переможниці.

Він сполотнів од гніву. Розанетта глянула на жінку, що була разом із ним.

Пані Дамбрез упізнала її,