Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06"

Чалмерс. Гаразд, я буду обережний. Та коли ви вже зняли… е… про це мову, то я хотів би побалакати з вами докладніш.

Пауза. Старкветер ніяк не реагує на його слова.

Йдеться про того добродія Нокса та Медж. Він відвідує нашу господу. Вони нерозлучні товариші-друзяки.

Старкветер. Справді?

Чалмерс (хапливо). О, в мене нема й крихти підозри абощо — запевняю вас. А втім, ви ж не заперечуватимете, що вашій дочці, а моїй дружині, аж ніяк не випадає приятелювати з отим запеклим анархістом, що раз у раз нападає на нас і на наш лад.

Старкветер. Я почав був розмовляти з нею на ту тему, але мені перебили. (Насуплює брови й щось обмірковує). Вона тобі дружина. Чому ти не візьмеш її в шори?

У двері на другому плані входить місіс Старкветер, роздивляється навколо, вітається до присутніх, а тоді, вгледівши свого чоловіка, прямує до нього.

Чалмерс. А що я можу вдіяти? Вона має таку саму запеклу вдачу, як і ви. А крім того, мені здається, що вона знає дещо про мене… дещо про мої… гм… розваги…

Старкветер (з притиском). Невинні розваги?

Чалмерс тільки-но зібрався відповісти, коли помітив, що наближається місіс Старкветер.

Місіс Старкветер (каже роздратованим, невдоволеним тоном, а Старкветер тим часом заглиблюється в свого записника). О, ти тут, Ентоні… і розмовляєш про політику, як звичайно. Ну, то я вип’ю філіжанку чаю, і ми повинні рушати. Томмі виглядає далеко не так добре, як я б того бажала. Маргеріт любить його, але приділяє йому надто мало уваги. Не знаю, що воно діятиметься на світі далі, коли вже дожилися ми до того, що матері не знають, як виховувати своїх власних дітей. Ось хоча б Маргеріт з її дитячими садками по різних нетрищах — вона дбає за першу-ліпшу чужу дитину, тільки не за свою власну!.. А якби ж то Маргеріт до церкви так ретельно ходила! Містер Ратленд невдоволений з її поводження… Я хотіла з нею побалакати… але ліпше зроби де ти, Ентоні. Маргеріт чомусь ніколи не рахувалася зі мною. Вона завше чинила тільки так, як їй було до вподоби… як і ти, між іншим. За моїх часів діти шанували своїх батьків… А все — через оту несамовиту метушню, всі кудись поспішають… На все бракує часу. Ось і я — сьорбну зараз чаю та й мушу бігти… Конні треба ще нередягтися на той обід.

Місіс Старкветер переходить до столика й вітається до гостей у властивій їй манері; Конні подає матері філіжанку з чаєм, Чалмерс шанобливо чекає, що ще скаже йому Старкветер.

Старкветер (зводить на нього очі, відірвавшись від записника). Тим часом — це все, Томе.

Чалмерс відходить до інших гостей, коли це з-за дверей долинають голоси і входить Маргеріт разом з Долорес Ортегою, дружиною перуанського посла, та Матсу Сакарі, секретарем японського посольства, — їх вона зустріла в передпокої. Чалмерс повертається й простує назустріч тій групі. З Долорес Ортегою він знайомий, — отже вітається з нею, а з Сакарі його тільки зараз знайомлять.

Маргеріт проходить поміж гостями, вітаючись до них. Тоді заступає Конні коло чайного столика й наливає чай для новоприбулих. Гості розбиваються на групи й сідають так: Чалмерс і Долорес Ортега; Ратленд, Давсет і місіс Старкветер; Конні, місіс Давсет і Габард.

Чалмерс передає чай пані Долорес Ортезі.

Сакарі затримується біля столика, чекаючи на свою філіжанку чаю й розмовляючи з Маргеріт, Чалмерсом та іншими.

Маргеріт (передаючи філіжанку Сакарі). Мені дуже незручно частувати вас таким напоєм… Я переконана, що вас аж кидає від нашого варварського способу запарювати чай.

Сакарі (вклоняючись). Маєте рацію — ваш американський чай, так само як і англійський, не має нічого спільного з тим чаєм, що його п’ють у моїй країні. А втім, до всього призвичаюєшся, знаєте. Я споживав американський чай ще багато років тому, коли вчився в Йєлі[61]. То було щось нечуване, і я зовсім розгубився, запевняю вас, — але спочатку, тільки спочатку. А ось зараз мені здається, що я починаю… Як би його висловитись?., починаю ставитися терпиміше до чаю, запареного за вашим способом.

Маргеріт. Ви вельми поблажливі до наших вад, пане…

Сакарі (вклоняючись). Навпаки, я не помічаю, зовсім не помічаю жадних вад у вашій чудовій країні.

Маргеріт (сміючися). Ви дуже чемні, містере Сакарі.

На порозі з’являється Ноксі на хвильку спиняється нерішуче.

Сакарі (помітивши Нокса, обводить поглядом присутніх — до якого б гурту йому приєднатись). Якщо дозволите, я полишу вас, аби поласувати цим… чаєм. (Приєднується до гурту, що складається з Конні, місіс Давсет і Габарда).

Нокс підходить до Маргеріт. Його рухи трохи незграбні,— знати, що він не звик бувати в такому товаристві. Він вітається з Маргеріт і з тими, хто поруч неї.

Нокс (до Маргеріт). Не знаю, навіщо я сюди прийшов. Тут мені не місце. Все тут у вас якесь дивне…

Маргеріт (безжурно каже, готуючи йому чай). Якщо ви справжній Алі-Баба — то ваше місце саме тут, у печері, де причаїлися сорок розбійників. Але ваш годинник та гаманець тут у безпеці, далебі,— їм не загрожує нічого. (Нокс робить заперечливий рух, — йому не сподобався її легковажний тон). Не наганяйте на себе серйозності. Треба ж часом і перепочити. Ви живете занадто напружено. (Киваючи на Старкветера). Он сидить можновладець, отой дракон, що ви його намагаєтесь обернути в попіл. (Нокс дивиться на Старкветера, видимо вражений її словами). То людина, що тримає в своєму кулаці всі страхові компанії, банки й трести, що володіє металургійними та сталеливарними підприємствами, шахтами й корабельнями та ще бозна-чим, людина, в сто крат могутніша за всіх Ротшільдів[62], людина, що провалила вашого законопроекта про дитячу працю, людина, що гальмує всі інші реформаційні заходи, за які ви боретесь. Коротко кажучи, — мій батько.

Нокс (пильно дивлячись на Старкветера). Я мав би впізнати його з фотографій. Але чому ви так кажете?

Маргеріт. Тому, що все це правда. (Він мовчить). А що, — хіба ні? (Вона сміється). О, не треба — можете не відповідати. Ви ж знаєте, що цс правда, гірка правда. Це таки печера розбійників. А онде серед них містер Габард— видатний журналіст, повірник корпорацій.

Нокс (із виразом огиди). Знаю я його. Спершу він викривав махінації