Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

було сільське господарство, а не торгівля[1012], значення якої абсолютизує Діон Хризостом. Для відродження життя на місці колишньої Ольвії були необхідні умови для відновлення господарської діяльності ольвіополітів, тобто передусім сільського господарства. А це стає можливим тільки за поліпшення воєнно-політичної ситуації у Північно-Західному Причорномор'ї, яке, на наш погляд, спостерігається тут близько останньої чверті І ст. до н. е. Політичне утворення Буребісти розпалося одразу після його смерті (44 р. до н. е.), а з 29 р. до н. е. почались планомірні дії римлян по підкоренню гетів, які більше не загрожували своїм східним сусідам. У цей час в районі Ольвії складаються сприятливіші умови для життя, ніж на нижньодніпровських городищах, бо невдовзі почалось просування на захід сарматських племен, з набігами яких римляни були змушені боротися ще коло 15 р. до. н. е. [Cass. Dio., LIV, 20, 3]. На межі ер частину нижньодніпровських городищ було зруйновано, а на інших — зводилися кам'яні оборонні мури[1013]. Є підстави вважати, що ці події були пов’язані з сарматськими набігами. Водночас сармати пройшли північніше Ольвії. Їх більше приваблювали багаті провінції Подунав’я, ніж зруйнована Ольвія[1014]. Інакше місто навряд чи було б відроджене.

Таким чином, наприкінці І ст. до н. е. в районі Ольвії складаються сприятливіші життєві умови, ніж у місцях, куди раніше були змушені переселитися її мешканці. Не виключено також, що внаслідок експансії сарматів сюди прийшли частина мешканців нижньодніпровських городищ, основним заняттям яких також було сільське господарство. Життя на поселеннях Ольвійської периферії відроджується майже водночас із відновленням міста, наприкінці І ст. до н. е. Вони виникають на місці раніше покинутих поселень чи на нових місцях, порівняно недалеко від Ольвії. Наприкінці І ст. до н. е. — першої половини II ст. н. е. хора Ольвії обмежується берегами Бузького і частково Дніпровського лиманів[1015]. Певну роль у поверненні ольвіополітів на старе місце відігравало також усвідомлення ними своєї єдності. Діон підкреслює патріотизм мешканців Ольвії та їх безумовну повагу до всього грецького [Or., XXXVI]. Слід відзначити, що, хоча торгівля Ольвії поступово відновлюється, але вирішального значення вона вже не мала. Навіть наймасовіший керамічний імпорт цього часу в цілому нечисленний.

У місті, відновленому після гетської навали, ймовірно, громада формується наново, з числа тих, хто брав у цьому відновленні участь, в тому числі еллінізованої частини варварського населення колишньої ольвійської округи. Це первісно іраномовне населення (скіфи), яке запозичило античну культуру та поступово нівелювалося етнічно внаслідок змішаних шлюбів протягом кількох століть і, ймовірно, дало значну кількість іранських імен у написах Ольвії. Серед них могли також бути мешканці тих місць (наприклад, нижньодніпровських городищ), де укривалися від гетської навали ольвіополіти. При цьому слід підкреслити, що громадяни Ольвії як з грецькими, так і з іранськими, або змішаними іменами відчували себе греками: вони розмовляли по-грецьки, шанували грецьких богів, займали вищі посади в державі.

Нечисленні епіграфічні пам'ятки першої половини І ст. свідчать про те, що вже в цей час Ольвія мала звичайну полісну структуру, тут функціонували основні органи полісної демократії[1016].

Інтерес Риму до Ольвії, що відроджувалася, спочатку був невеликий і в основному виявлявся в культурно-торговельних зв'язках. Одначе невдовзі вона активніше привертає до себе увагу Риму, що планомірно розширював свої володіння та сферу впливу. В І ст. починається поступове проникнення в Ольвію елементів римської культури. Вже з межі ер простежуються зв'язки з італійськими центрами, звідки у невеликій кількості в Ольвію надходили в амфорах, ймовірно, вино та олія з олив, а також нечисленні високохудожні вироби італійських керамістів та склодувів. Слід також відзначити романофільські тенденції окремих громадян, які були відомі Августам та навіть споруджують портик на їх честь [IOSPE, І2, 79, 181], хоча римських імен у цей час в Ольвії не було[1017]. Все це, безумовно, є відображенням інтересів римської політики, тим більше, що Ольвія навряд чи була у змозі провадити самостійну політику і прямувала у фарватері римської стратегії[1018]. Водночас найінтенсивнішими залишаються традиційні для міста зв'язки з малоазійськими та південнопонтійськими центрами: Візантієм, Синопою, Гераклеєю, Пергамом, Самосом, можливо, Косом. Слід також відзначити зв'язки з Аттикою, Східним Середземномор'ям, Александрією Єгипетською, а також з античними центрами Північного Причорномор'я. Італійський імпорт простежується тільки до межі І—II ст. В цей час за поширенням скляних виробів у Північному Причорномор'ї Ольвія займає друге місце після Боспору[1019].

Про стабілізацію економіки Ольвії в середині І ст. свідчить активізація будівельної діяльності, розширення виробничо-господарського передмістя, поновлення міського монетного карбування. Близько середини І ст. з'являється досить чисельна група міських монет із зображенням голови Зевса на аверсі та орла з назвою міста на реверсі. На частині серій є числові дифференти. Одночасні цим монетам золоті монети царя Фарзоя. На аверсі — зображення голови царя Фарзоя, на реверсі — орел, літери ОΛ, тамга або монограма, а також числові дифференти, аналогічні виявленим на міських мідних монетах. Ім'я царя Фарзоя трапляється як на аверсі, так і на реверсі[1020]. Наприкінці 70-х — на початку 80-х років І ст. замість золотих монет Фарзоя карбуються аналогічні їм срібні монети Інісмея (Іненсімея). Вірогідно, Інісмей був спадкоємцем Фарзоя, що випливає не тільки з факту карбування монет обох царів у Ольвії, а й із схожості їх родинних знаків[1021].

Рис. 80. Вотивний рельєф з Ольвії з зображенням Мітри Тавроктона. II ст. Мармур.

Слід відзначити, що в І—II ст. мідні монети Ольвії зберігають ознаки монет автономного міста. Згідно з епіграфічними пам'ятками, Ольвія залишалася самостійною державою із звичайною полісною структурою. Проте карбування тут монет царів Фарзоя та Інісмея, як правило, розглядається як доказ її безумовної залежності від цих царів, яких тривалий час вважали скіфськими[1022]. Дещо переконливіша думка про те, що Фарзой та Інісмей були правителями групи сарматських племен, які жили на північний захід від кордонів Ольвійської держави[1023]. Можливо, саме поховання Інісмея виявлено біля сучасного с. Пороги Вінницької області[1024]. З приводу підкорення Ольвії цим царям зауважимо, що одним із вагомих аргументів вважалась наявність так званої варваризації міста. Вивчення матеріальної та духовної культури Ольвії цього часу не вказує на її варваризацію[1025]. Наявність деяких елементів у культурі населення Ольвії, а тим більше речей, пов'язаних зі скіфо-сарматським оточенням, свідчить лише про контакти між ними. Самі монети царя Фарзоя теж не є підставою для висновку про насильницьке захоплення ним Ольвії та панування над нею. Адже ці монети