Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

— Максиме, я можу…

— Не треба, — він обірвав Віталія та попрямував до під'їзду. 

Ярина схопила два рулони та валик, щоб хоч якось полегшити ситуацію, дістала ключі та відчинила двері. 

Максим сковзнув поглядом по шпалерах, але промовчав, увійшов до під'їзду та піднявся сходами до ліфта. Він натиснув на кнопку виклику. Нічого не відбулося.

Ярина, яка підіймалася сходами за ним, підійшла та також натиснула на кнопку. І ще раз. Вона закусила губу та знічено глянула на Максима. 

— Мабуть, зламався… 

Він кілька секунд відчужено дивився на випалену та запалу кнопку виклику диспетчера, після чого спробував кілька разів її натиснути. Відповіді не було.

— Що ви в такому разі робите? — Максим глянув на Ярину.

— Здається, десь висів аркуш з номером, — вона роззирнулась, але так і не побачила переліку важливих номерів. — Давай я, мабуть, сама далі, — Ярина однією рукою притиснула до себе шпалери, а іншою – потягнулась до каністри. 

— Може, краще повернемось до машини й залишимо все там? А потім, як ліфт запрацює, все забереш.

— Ну, я хотіла б вже сьогодні почати займатися стінами… Хоча б ґрунтовкою їх обробити, — вона притиснула до себе шпалери, наче їх могли відібрати. — Якщо пощастить, то завтра я вже остаточно розберусь з навчанням і зможу присвятити весь час ремонту. Не хотілося б з цим затягувати, та й невідомо, коли той ліфт запрацює. Він у нас досить нестабільний… Якось майже місяць довелося ходити пішки. Але мені то ще нічого, а от людям з останнього поверху було важкувато. 

— А ти на якому поверсі живеш?

— На третьому.

Максим подумки зрадів, що хоч не на п'ятнадцятому, й мовчки попрямував до сходів. 

В цей час Костянтин якраз розслаблено спускався з четвертого поверху, коли побачив, як на третій піднявся Максим з каністрою в руці. Пасма Ярини майоріли рудою плямою за його спиною.

— Якого біса ти робиш? — прошипів Костянтин, коли Максим мимоволі підняв на нього погляд. — Зовсім клепку втратив за своїми походень…

Максим скрипнув зубами:

— Костю. Не треба.