Читати книгу - "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"

Коли й став таким схибленим на цьому дівчиську? Як трохи менше ніж десятиліття тому вперше побачив на безглуздому аукціоні живого товару у Сизого? Навряд чи.

Була худенька, як тростинка, у бежево-шоколадній сукні, що чітко окреслювала вигини фігури, з високим шиньйоном, що відкривав витончену тонку шию. Крихка, маленька, беззахисна. Нічого особливого. Але гідність і зухвалість, з якою трималася на сцені, впевненість у власній привабливості під сотнею хтивих очей вражала. Монархічна витримка та стійка. Витончена діадема у волоссі вкотре підтверджувала статус королеви вечора. Після, як виявилося, повноправної Королеви його життя.

Усвідомлення прийшло не одразу. На аукціоні викласти кругленьку суму за дівчисько підштовхнула здорова конкуренція з «рідним» братиком. Ненависним суперником скрізь – починаючи від бізнесу, закінчуючи елементарною увагою та прихильністю батька.

Ритка-Маргаритка. Чи здогадувалася, що примітивно стала пішаком у чужій грі? Скоріше за все ні. Натомість Кирило знав, що на той момент їх з Маргаритою поєднувало одне дуже сильне й важливе почуття – ненависть до Гришка Латуніна. Про справжню причину подібних емоцій з боку Одинцовій чоловікові залишалося лише здогадуватися. Бордель, елітна повія, бридкий і низький чоловічок Гришка, здатний для задоволення своїх амбіцій на що завгодно.

Що рухало тоді Рощиним? Жаль до Маргарити? Чи бажання втерти носа ненависному родичу? Однозначно сказати не можна. Та співчувати Риткі не мав наміру й попри переляк і благання, що читалася в її очах під час мало не оголошення перемоги Гришки почесним володарем цінного лота. Таких королев, як вона, не шкодують. Їх підкорюють та підкоряють. Такими володіють.

Цю просту істину Рощин засвоїв, щойно залишився з дівчиськом наодинці. Снігова Королева видалася не холодною і непробивною, як видавалося спочатку. Імпульсивна й нестримна, справжня тигриця у ліжку. Як раз йому до пари.

Тоді Рощин не уявляв, яке відчуття свободи та спокою принесе поява Одинцової в його житті, які привілеї та горизонти відкриються. Поряд з нею повністю втратив здоровий глузд. Вистачило лиш розуму, щоб збагнути, що більше нікуди не відпустить свою Маргариту.

Той день, коли прийняв одне з, мабуть, найбільш доленосних рішень, чоловік запам'ятав назавжди. Тоді багато хто з його оточення і людей, що спостерігали зі сторони, мало не крутили пальцями біля скроні, вважаючи божевільним ідіотом, що повівся на повію. Та йому було відверто байдуже. Тоді, як і останні три дні, Рощину дах зносило від однієї думки, що Марго може належати комусь, окрім нього...

2001 рік

– Кириле, ти зовсім дебіл? – витискаючи педаль газу до упору, обурився Калачов, поглядаючи на чоловіка, що сидів поруч. – Пів лимона за дівку! Навіть не за дівку – за шльондру. За одну-єдину ніч. Очманіти можна! Вона діамантова, чи що?

– Калач, заткнися, га? – байдуже відмахнувшись, Кирило постукував пальцями в такт колись популярної мелодії. – Ти ж її не бачив, не знаєш, що то за дівчинка і наскільки вона гарна.

– Девушка мечты, в этот вечер не со мной осталась ты. Я тебя нарисовал, я тебя нарисовал, только так и не познал твоей любви... – вторив Рощину голос соліста з магнітоли.

– Щось підказує, скоро дізнаюся, – буркнув Тимур, звертаючи увагу на майже пусту трасу, що вела за місто. – Скажи, нащо ми знову премося до Сизого?

– Що тобі не зрозуміло? – здивовано підвівши брову, Кирило втупився на друга. – Хочу, щоб Марго належала мені.

– Ти уявляєш, скільки доведеться вивалити за це задоволення? – поблажливо розсудив Калач. – Одна ніч обійшлася тобі дорожче, ніж повноцінно реалізована партія товару. Ну, гаразд, розумію, Гришані давно варто було втерти хоч десь носа. От втер, та тепер нащо стільки грошей вивалювати? Тобі баб мало? За такі гроші можна забезпечити собі цілий гарем! Причому міняти щоденно і до кінця життя.

– Калачов, ти задовбав мої гроші рахувати! – спалахнув Кирило. – Хоч увесь статок вивалю, тобі що?! Твоя справа маленька – виконувати мої вказівки.

– Та зрозумів, не кип'ятись, – повертаючи авто у напрямку елітного селища за межею міста, пирхнув Тимур, – Тільки я на твоєму місці гроші пустив би на...

– Ти не на моєму місці! – обірвав Рощин.

– Зрозумів, не дурень.

– Так то, – відкинувшись до спинки сидіння, Кирило прикрив очі, вдумуючись в сенс пісні, що волала  з динаміків.

– … А на самом деле, ты сейчас с другим. И душой, и телом, веселишься с ним. Но в судьбу я верю, как прежде лю...

– Вимкни цю дурню! – гаркнув Рощин, не розкриваючи повік.

Мить, і тишу в автомобілі порушував лише звичний гул мотора і свист вітру, що залітав крізь прочинене вікно.

Дівчина мрії, твою матір! Треба ж! Іншого пояснення, чому чоловіка тягне до цієї повії немає. Скільки минуло з ночі після аукціону? Якщо не змінює пам'ять, понад місяць. За цей час чого лише не трапилося. Чергові сутички з братиком, моралі батька, спроби довести, що в змозі тримати сімейний бізнес під контролем не гірше Рощина-старшого. Що, зрештою, саме він, Кирил, гідний наступник, котрий здатен протистояти навіть такому авторитету, як Сизий. А вже скільки жінок побувало в його ліжку за останній місяць – збився рахувати. Всі, як на підбір, умілиці, розумниці-красуні, що обирали його не за боргом служби, не через гроші чи можливості, бо хотілося. Знали – не отримають натомість нічого, окрім якісного сексу, а все одно йшли за Кирилом. Колись він тішився подібним фактом власної привабливості. Та варто було з'явитися цій відьмі Марго, і його як підмінили.