read-books.club » Сучасна проза » Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим 📚 - Українською

Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

134
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Нитки долі: Жереб кинуто" автора Таша Клим. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 116 117 118 ... 211
Перейти на сторінку:

На Семі були чорні шорти до колін і вільна сіра майка з глибоким вирізом, що нічого не приховувала, тому я могла безсоромно розглядати широкі плечі, накачані руки й рельєфні грудні м'язи, які то піднімалися, то опускалися, від розміреного дихання. Права нога Сема була зігнута в коліні, а друга звисала вниз. У нього навіть ноги були міцними, через що я припустила, що він займався футболом чи бігом.

Як тільки в голові майнула думка про те, який же під майкою може бути шикарний прес, я, на свій подив, зніяковіла і швиденько підняла погляд до обличчя Сема. Він усе ще дивився на океан, навіть не підозрюючи, що його розглядають. У першу зустрічі я помітила, що в Сема блакитні очі, але сьогодні, коли він приходив вдень, я змогла побачити всю їхню красу. Не сперечаюся, у мені було багато алкоголю, і я терпіла біль, але ці очі кольору весняного неба без жодної хмаринки були тим, що допомагало залишатися у свідомості. Вони були мигдалевидної форми й обрамлялися короткими, але пишними каштановими віями на декілька тонів темнішими, ніж волосся. Густі брови, рівний ніс, яскраво виражені вилиці, вольове підборіддя з ямочкою й ці світло-рожеві пухкі не дуже широкі губи…

«Зупинися, ти зайшла надто далеко», — у голові заволала моя розсудливість, яку я успішно проігнорувала.

Зовнішність Сема була незвичайною, але точно привабливою. А для мене в той момент вона здавалася майже ідеальною. Я зустрічалася з багатьма красенями, але такого хлопця в мене ще не було. Від однієї думки я відчула, як внизу живота зародилося тепло. Воно було приємним, але лише мить. А далі на мене звалилася реальність. Ми були ніким один одному. Я не повинна була перебільшувати свою значущість у житті Сема. Здається, що він казав мені таке.

Стиснувши стегна, я відвела погляд до океану і зробила тихий глибокий вдих.

«Він не сприймає тебе як дівчину, так що припини представляти його голим».

Подумки я збиралася ще багато чого сказати собі, але процес самобичування було перервано.

— Джеймс вибачився? — спитав Сема, дякуючи богові, порушивши наше довге мовчання.

Повернувшись до нього, я раптом усвідомила, що він теж щойно розглядав мене. Поки я докоряла собі за еротичні фантазії за його участю, у Сема було достатньо часу. Цікаво, якою він бачив мене?

— Е-е-е, — розгублено простягла я й хитнула головою, проганяючи недоречні думки. — Я… Я не знаю, вибачився чи ні.

— Як це? Хлопці досить давно пішли до вас.

Сем дивився на мене з легкою усмішкою на губах. Здавалося, що він точно знав, про що я думаю, й бавився з цього.

— Взагалі-то, я спала, — швидко знайшлася я, — а коли прокинулася, то майже одразу пішла до тебе.

Сем звів брови і прищурився. Він так пильно дивився в мої очі, ніби я сказала щось підозріле. У тисячний раз із моменту нашого знайомства я подумала, який же Сем дивний.

— Що? — не витримала я.

— На шляху від твого намету до нашого табору сиділа компанія із шести чоловік. Хочеш сказати, що ти зовсім не звернула на них увагу? І як ти дізналася про це місце?

Тепер статус Сема змінився — дивно-підозрілий. Це дратувало, але водночас і викликало інтерес.

— Угамуйся, Еркюль Пуаро, — пробурчала я, при цьому стримуючи усмішку. — Про те, що ти можеш бути тут, мені сказав Джейк. А компанія із шести чоловік цілком нормально поводилася. Принаймні Джеймс був живий і здоровий.

— Значить, вибачився, — уклав Сем.

За один ковток він спустошив стаканчик, зім'яв його і викинув у пластикове відро біля дверей, яке, схоже, служило за урну. До речі, на вежі рятувальників дверей теж не було.

— Посидимо тут чи підемо до решти? — витерши губи тильною стороною долоні, спитав Сем.

Мені подобався цей жест, він здавався мужнім і милим водночас. Але те, що після я витріщалася на губи хлопця, точно було неправильним.

— Як хочеш, — беззвучно проковтнувши, відповіла я.

Але надто уважний Сем таки щось помітив, бо його ліва брова вигнулась, а очі прищурилися.

— Ти чого? — спитав він.

Мені залишалося сподіватися, що він не має суперздатності читання думок. Цьому хлопцеві точно не слід знати, які діалоги проходили в моїй голові.

Не витримавши пильного погляду, я підскочила на ноги. У результаті я змінила незручність на біль. Опік під бинтами неприємно засаднив.

— Нічого, пішли вже.

Звісно, я спробувала не подавати виду, що мені стало боляче. Але ось по реакції Сема, який зітхнувши похитав головою, як би кажучи, що я невиправна, стало ясно, що я паршива актриса. Піднявшись, він узяв в одну руку пляшку, а другою впевнено обхопив мене довкола талії, пригортаючи до себе.

— Чіпляйся, спущу тебе.

Ось так просто? Серйозно? Виходить, мені всього-то треба було понити, щоб Сем поліз обійматися. Схоже, із цим хлопцем я втрачала хватку.

— Я й сама можу спуститися, — заперечила я, задерши підборіддя.

Що примітно, сказавши це, я не зрушила з місця, залишаючись у його обіймах.

Схоже, моя поведінка забавляла Сема, а доказом цього була напівусмішка на привабливому обличчі.

1 ... 116 117 118 ... 211
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"