Читати книгу - "Якщо на землі є пекло"

Ганса Максфельда підпільники називали Залізним Гансом, а найчастіше — просто Залізним, вкладаючи в це слово своє захоплення витривалістю, невтомністю і моральною незламністю побратима. Важко сказати, хто перший охрестив Ганса Залізним, але це друге ім’я стало його підпільною кличкою. Залізного любили, ним пишалися, брали з нього приклад. Він уособлював у собі найкращі риси комуніста, усього себе віддавав людям, як тільки міг рятував їх. На таких, як Ганс, тут трималось життя. Довгі роки ув’язнення, тяжкі страждання й звірячі знущання не озлобили його доброго серця, не похитнули комуністичних переконань. Він проводив політичну роботу серед людей скрізь, куди закидала його нелегка доля, ні на мить не сумнівався в перемозі комуністичних ідей, твердо вірив у неминучий розгром гитлеризму, вселяючи цю віру в серця інших. Це був справжній тельманівець — антифашист, борець. Навіть у таборах Ганс залишався надзвичайно інтелігентним, беззахисно ніжним, безмежно добрим і завжди спокійним, упевненим в собі. Він був життєдайним весняним вітром, який владно вривався в життя інших, захоплював, впевнено вів за собою, розвіюючи моторошний освенцімський морок, чорний відчай і зневіру. За це його й любили побратими, щораз дивуючись його невичерпній енергії і незламності духу.

Цього дня, 1 січня, Гансу виповнювалося 35 років. Майже третина його життя проминула за колючим дротом концтаборів. За останні півроку він дуже постарів, змарнів, голова його стала білою-білою, як перший сніг... Зараз він мріяв лише про те, щоб хоч раз на рік нормально, по-людському виспатись. «Може, пощастить у день іменин? Адже першого січня у більшості есесівців вихідний, і в таборі повинно бути трохи спокійніше...» Останні дві доби майже зовсім не спав, було стільки роботи! Та ще й такої, яку не можна ні відкласти, ні перекласти на інших. Хірургічні операції, які треба було робити таємно в різних блоках і різних секторах вдень і вночі, збір медикаментів, які, перш ніж потрапити до Ганса, проходили через десятки рук інших підпільників дуже довгим і складним шляхом, збір інформації, яку, окрім нього, не міг зібрати ніхто, бо тільки він один мав право вільного пересування по обох таборах — центральному освенцімському і Біркенау. Щоб добитися такого становища, Гансові довелося перекваліфікуватися і стати ще й електриком.

За завданням підпілля він опанував цією професією і ось уже рік працював старшим електриком Освенціма. Це теж забирало немало часу й сил, зате відкривало великі можливості для підпільної роботи. Тепер у Ганса була ціла майстерня. На плечі, на широкому ремені, Ганс завжди носив величезну монтерську сумку, повну мотків дроту, ізоляції, лампочок та різного інструменту. На дні сумки був схований сундучок з хірургічним інструментом, ліками та медикаментами. Нерідко, злізши з телеграфного стовпа і знявши з ніг монтерські кігті, Ганс через кілька хвилин уже оперував у бараці хворого. Хірургічні операції в незвичайних, тяжких умовах — дуже непроста справа. Та ще складніше було роздобувати ліки і медикаментозні засоби. Одним з джерел стали хімічно-фармацевтичні фабрики фірми «І. Г. Фарбеніндустрі» в Моновіцах, де працювало кілька тисяч освенцімських в’язнів. Там давно вже створені сильні підпільні групи, члени яких і переносили медикаменти в табір, нерідко розплачуючись за це життям.

Гестапо завдавало підпіллю удару за ударом, але боротьба не припинялась: на місце загиблих ставали все нові й нові бійці.

Ще складніше було доставити медикаменти з Моновіцького табору у Освенцім, але й це налагодили. Якраз перед Новим роком освенцімське підпілля одержало з Моновіц подарунок: поміж інших медикаментів виявилося тридцять флаконів «вермахтівської мазі» (так її охрестили підпільники). У Моновіцах, на замовлення вермахту, німецькі фармакологи створили ефективно діючу мазь для лікування обморожених на Східному фронті гітлерівських солдатів.

Гітлерівські генерали й гадки не мали, що першими випробували нові ліки освенцімські підпільники.

Новорічна ніч принесла багато нових тривог. Запланована диверсія на електростанції, над підготовкою і здійсненням якої так довго й ретельно трудилися підпільники і особисто Ганс, провалилася. Причини й деталі поки що невідомі, бо більшість технічних працівників електростанції уже заарештовані. Відомо лише, що подача струму в табори була перервана всього на п’ятнадцять хвилин. Це сталось за десять хвилин до Нового року.

Та на цьому не скінчилися новорічні «сюрпризи». Після вранішнього апелю Ганса повідомили про то, що вночі у другому крематорії спалено 374 в’язні, привезені з Явожно, і що в списках мертвих є і номер Франца Нордена! Ще один тяжкий удар... А через кілька хвилин нове повідомлення: у сусідньому блоці п’яний блокфюрер убив в’язня. Це був якраз той самий бранець, якого місяць тому Ганс вдало прооперував, вилікував, залучив до підпільної роботи...

Ганс мешкав у четвертому блоці, який був своєрідним штабом і «мозком» підпілля. Тут перебували більшість організаторів і керівників освенцімського підпілля: німецькі, австрійські, радянські, чеські, французькі, польські комуністи. Бачачи, що вже третю добу Ганс не може заснути, бойові побратими наказали йому прийняти снотворне. А через годину вони ж його і розбудили.

— Терміновий виклик з Біркенау. У тринадцятому блоці чоловічого відділення сектора В — II — d сталося щось надзвичайне!

— Хто і як передав повідомлення? — запитав Ганс, прокинувшись.

— Передав Сивий. По телефону.

«Сивий» — це підпільна кличка Фелікса Ричковського, якого Ганс знав як людину дуже серйозну, котра даремно не зчинить тривоги. Прожогом скочив на ноги і скинув сорочку. Біля його койки вже стояло відро, наповнене снігом. Обтершись снігом до пояса, він швидко одягнувся. Хвилинна «снігова» процедура трохи розігнала сон, але не могла зняти втоми і передчуття тривоги. Перевіривши сундучок з медичним начинням і заховавши його на дно монтерської сумки, Ганс побіг до центральної канцелярії, де його вже чекала службова «технічка» — невеличкий «пікап» із господарчого відділу. За хвилину Ганс у супроводі автоматника уже мчав у Біркенау.

Годинник показував сьому годину. Зимовий ранок розплющував очі — сірий, похмурий, холодний. Ганс намагався зосередитись, проаналізувати події останніх днів. Та з голови не йшли сьогоднішні донесення: «Загинув Франц... Спалено 374 в’язні