Читати книгу - "Король стрільців"

Секунда тиші. І знову могильний голос пана Коґута:

— Гм-гм. Говоріть ясніше, що ви маєте на приміті.

— Розуміється, пане інспекторе, це було б діло між нами двома спортсменами, і тільки між нами. Припустім, ви, от, прийшли забрати мене до цюпи і не застали в хаті. Що ж ви робите?.. Телефонуєте на комісаріят, що мене немає. Вам, очевидячки, дають наказ шукати мене скрізь по місті. Ви, розуміється, шукаєте, але так, щоб не знайти. А я буду ночувати на Руській вулиці, в домівці клюбу. Звідтам вранці їду просто на Цитаделю, беру участь в змаганнях, а по змаганнях ви приходите до гардероби і файно-красно забираєте мене просто до Бриґідок. Ситуація врятована. І вовк буде ситий, і коза ціла.

Хвилюючо-довга мінута тиші. І голос пана Коґута:

— А ви знаєте, яка то слизька справа? Чим пахне така гіперкомбінація?

— Знаю, пане інспекторе, і я навіть не відважився б відчувати жаль до вас, якби ви відкинули цю комбінацію. Та мені так хотілося б помогти моїй дружині, рятувати її від нехибної прогри! Повірте, тут справа не в політиці, чи в могилах і героях, чи в моїй особистій безпеці, я не боюся криміналу, це мені не першина сидіти, ви знаєте. Втім, я не пограбував пошти на Глибокій і не стріляв на Голуфка, от, посидів би, як ви кажете, тиждень-два, обірвав пару балабухів і вийшов би на волю. Але ж, ви це розумієте, без мене «Україна» проріже змагання!

Дрібні крочки застукотали по кухні, але зробили тільки піврунди і втихли…

— Слухайте, пане Максю, а ви не підведете мені якої свині, га?

— На те даю вам руку і спортове слово чести! — впала врочиста клятьба мого неоціненого пана інструктора.

Голоси стишились так, що я далі вспів розібрати лише деякі фрази. Мусіли тоді обидва панове згадувати і про мене, бо в одному моменті пан Макс заявив декларативно: «О, ні, малий буде мовчати!» Потім пан Макс ще два рази давав спортове слово чести, врешті пан Коґут зашуркав ніжками і став прощатися. В цю ж мить я змився з-під вікна, залишивше свій підслуховий пост і за хвилину стояв уже, невинний, мов ягнятко, коло хвіртки.

Поліційний аґент Коґут вийшов з нашої хати.

— О-о, ти що, на варті стоїш? — захихотів і поплескав мене по плечах. — Ну-ну, можеш іти в хату. То я, розумієш, трохи настрашив пана Макса, що беру його до арешту, так, на гецу, хе-хе!

Ну, поміркував я, якби ти направду знав, хто з кого зробив гецу, то ти інакше хихотів би!.. Гей камінь, вистрелений з пращі, я впав до кухні, просто на пана Макса. Він, вже не такий блідий, а трошки зарум'янілий, шукав чогось поквапно в грубці під піччю.

— Пішов? — шепнув і кивнув головою на двері.

— Пішов.

— Куди?

— Туди, до трамваю.

— Брате Соловію, кричи тричі «Слава» і гіп-гіп-гур-ра! От і набили ми хатрака в бутилку! Потім тобі скажу, як я його надув, тепер ніколи. Мусимо швидко закінчити з революцією на Богданівці. Треба ж, до біса, позбутися того нелеґального балясту, бо я вже мокрий від нього. Трохи поліпимо, трохи порозсипаємо, а решту кинемо до каналу, хай нам Україна простить. Фу!.. Оце тобі пригодонька! От був би попався!

Він витягнув із грубки кватирку з шміром, здмухнув з неї попіл і загорнув у жидівську ґазету.

— В останній хвилині вспів запхати це смаровило до печі… А ти чого стоїш так і дивишся, мов теля на мальовані ворота?

— Та бо ви обіцяли панові Коґутові, що не підведете йому свині?..

— Мой! А ти звідки про те довідався? — скрикнув мій неоцінений пан інструктор, вхопив мене за чуба і добре потермосив.

Потім глянув скоса на відхилене вікно і засміявся:

— Ого! Он який з тебе хитрунець!

Ми вийшли на «роботу» за всіми законами конспірації. Пан Макс казав, що не вірить поліцаєві, як псові, навіть такому недотепі, як наш Базилько. Ану, бісова пара, десь замаскувався і тільки чигає на нашу душу, щоб нас прицапнути на гарячому! Або сам пішов на комісаріят, а на своє місце підставив іншого шпіцля.

Розуміється, ми не пішли просто на вулицю «парадним» ходом, а перелізли через вікно в городець, городцем пробралися на сусідське подвір’я, а звідтам у церковний сад. А під церквою замішалися в непроглядний натовп богомільного люду, що саме висипався був з маївки.

Крім богомільців, по тротуарах пленталося досить багато весельчаків, які з нагоди надходячого празника вспіли вже належно «замаїтися». Тихі й темні богданівські вулички зароїлися, зашуміли від вечірнього гамору, метушні. Ідеальна просто нагода для проведення підпільної акції!

Правду сказати, моя участь в цій акції була більше чим скромна: я мав стояти на умовленому місці, біля молочарні, і чекати на пана Макса, поки він порозкидає летючки та порозліплює іншу бібулу при помочі мого кляйстру. Як він доконав цього чуда, того я не знаю до сьогодні, в кожному разі, не минуло й десяти хвилин, як він щез мені з очей, а вже під церквою молоді хлопці й дівчата передавали собі з рук до рук наші летючки.

Не минуло ще п’яти хвилин, як почувся умовлений свист. Я рвонувся з копита і почвалав у напрямі стадіону Робітничого Спортового Клюбу, обгородженого високим парканом. Мій неоцінений пан інструктор стояв там, у тіні, насунувши на очі крису капелюха, з підкоченим аж