Читати книгу - "Гірка правда"

Вистачить! Вистачить цих страшних описів! Думаючи про них, я неспроможний зрозуміти психіку злочинців. Як це все пояснити? Цікавим було б психологічне дослідження цього феномена: чи ті, хто відрубував дітям руки й ноги, виколупував очі, розрізав животи в жінок - чи вони, дивлячись сьогодні у вічі своїх онуків, на їхні рученята й ніжки, відчуваючи їхній віддих в час сну, на своїх дочок дивлячись, внучок сімнадцятилітніх - чи постає перед їхніми очима образ скоєного ними 50 років тому? Чи можуть вони спокійно спати, брати в руки ножа, сокиру? Чи не відчувають вони на своїх руках теплої тоді крові своїх жертв? Чи не мають вони перед своїми очима жаху в очах конаючих своїх жертв, у своїх вухах відчайдушного крику тих, кого вбивали? Чи не відчувають їхнього подиху?

В малайській мові є слово "амок" на означення нападу шалу вбивати, божевільної нестямності. Люди, перебуваючи в стані "амоку", не розуміють своїх учинків, вони неспроможне керувати своєю поведінкою. Причини "амоку" досі не досліджені.

Читаючи матеріали про мордування поляків і українців у час війни, виконавцями якого були ОУН-УПА, отже українці, мене огортає жах. На думку приходять описи вбивств малайців в час "амоку". Не виключене, що "амок" малайців має своє джерело у впливах атмосфери, погоди, клімату чи в інших фізичних причинах. А от "амок" виконавців директив ОУН-УПА був спричинений виключно, психічним натиском злочинної пропаганди злочинної ідеології ОУН. Джерела цього "амоку" сягають часу і стану непримирення гурту українських галицьких офіцерів з програною війною, сягають вчення Дмитра Донцова. Початки того>моку" - в УВО-ОУН.

Саме в цих витоках слід дошукуватися джерел методів діяльності таких членів УПА, як "Серьожа-Садист". Про нього Петро Мірчук пише: Характеристичним для тодішньої ситуації на Поліссі й Волині є факт, що перші місяці боротьби обох відділів УПА, Остапа й Коробки, присвячені, повністю ударам по червоних партизанах та польських пляцувках (селах - В.П.). Командир Остап став швидко відомий більшовицьким партизанам та їхньому командуванню, придбавши собі в них своєю твердістю в боротьбі псевдо "Серьожа-Садист" [374]

"Садист", за Словником української мови (т. 9 стор. 10, 11) означає людину з садистичними нахилами, одержиму, садизмом. Садизм - патологічна пристрасть до жорстокості, катування, насолоди від страждань інших.

Командира УПА Остапа "садистом" назвало командування червоних партизанів. Вони, видно, знали; способи "боротьби" "Серьожі-Садиста". А цим захоплюється Петро Мірчук, людина неначе й з освітою.

Той же автор говорить про командира куреня УПА -"Різуна", котрий згинув у бою 6.1.1945 р. [375] "Різуна" пере-поховали з почестями 1992 року, були промови, повідомляла, про це преса. Тільки хто в час похорону задумався над таким: Чому цей командир взяв собі, або ж надали йому, кличку "Різун"? Адже напевне не від того, що він вправно різав курей чи качок. Ні, я переконаний в тому, що ця кличка пов'язана з якістю різати "ворогів" - поляків та українців.

Такі ось справи з ОУН-УПА. їх сьогодні багато хто не соромиться. Це - симптом. Небезпечний.

Все це випливало ще з часів УВО. Опублікована 1929 р. брошура каже: Треба крові? - дамо море крові! Треба терору? - зробимо його пекельним! ... Не сороммося мордувати, грабити і підпалювати. У боротьбі немає етики! [376]

Зі справою методів мордування пов'язана тема кількості жертв ОУН-УПА. Ніхто неспроможний тепер встановити числа помордованих гітлерівцями з допомогою української допоміжної поліції євреїв. Не натрапив я на літературу, яка б переконливо й вичерпно вказувала на кількість жертв ОУН-УПА. Таких даних навіть бути не може. Можна говорити тільки про мінімум убитих. Правду, яка торкається вбитих ОУН-УПА українців, повинні досліджувати історики, що живуть на Україні, мають або матимуть доступ до джерел. Але ж... Але ж тепер знаходяться історики-українці, які поставили собі завдання "науково" виправдовувати, навіть вихвалювати ОУН-УПА. Чесним же історикам вже тепер не буде легко. На Україні, зокрема ж в Західній Україні знов панує страх перед ОУН - перед Українською національною асамблеєю, перед Українською національною самообороною. Звернімо увагу на спорідненість цієї останньої назви з існуючою в час війни в Галичині Українською національною самообороною - відповідником волинських СКВ. Люди в Західній Україні ще пам'ятають ОУН-УПА. В самому тільки листопаді 1944 р. УПА тільки на Волині вчинила 800 нападів на будинки сільських рад, вбиваючи 118 службовців і 388 активістів.[377]

В УПА 50% складу становили члени ОУН, яка надала напрям діям і межам УПА. [378]

Точної кількості жертв ОУН-УПА ніхто не встановить, говорити можна лише про підрахунки. Тут наведу дані, взяті з інших джерел. Навіть такі кропіткі дослідники теми, як автори "Шляху в нікуди", пишуть: Годі сьогодні визначити, хоч би приблизно, кількість поляків, які стали жертвою українських націоналістів у 1943-1944 роках... По відношенню До Волині втрати в польському населенні оцінювали на 15 тис. Студницький, інтервеньюючи 10.02.1944 р. в німецької влади у Львові, назвав цифру 200 тис. поляків, замордованих Українськими націоналістами, на що шеф німецької поліції у Львові відповів, що замордовано щонайбільше 100 тис. Можна подати, що на терені Полісся, Волині, Холмщини й Засання замордовано 60-80 тис. поляків.