Читати книгу - "Цілитель Азаринту, Рейгар"

.

— Людське чудовисько, — плюнув він отрутою, промінь світла вистрілив їй в обличчя.

— Авжеж. Я знаю. Ти закінчив? — запитала вона нудьгуючим тоном, і чари не горіли навіть в її очах. Не зовсім монарх. Хоча, гадаю, я радий цьому факту. Просто начебто.

.

— Убий мене, я не потраплю в полон до твого роду, — сплюнув ельф.

Ілея проігнорувала його, злетіла вгору, перевіряючи околиці, перш ніж нарешті сама пройшла через хвіртку. Вона знайшла три окремі барєри, що захищали ельфів, їхні розлючені маленькі обличчя дивилися на неї, як тільки вона зявлялася. Пролунало шипіння.

— прошипіла вона у відповідь, посилюючи голос мисливцем на монстрів. Двоє з них замерзли.

.

— О, ви молоді, — пробурмотіла вона.

.

— Я ще довго не зможу їх захищати, — заговорив Луг.

Я знаю. Хлопці, вибачте, але я думаю, що це для вашого ж блага. Це буде боляче на деякий час, але Ісалтару подобається його підземелля, - сказала вона. — Зроби це.

.

Вона зняла свій опір перед тим, як пятеро з них були переміщені вниз до Спуску. Десятий шар, якщо бути точним, і будинок Молодої Стихії Блискавки.

Ви увійшли в підземелля Спуску

.

Ні Луг, ні Ілея не стримали ельфів, коли вони зробили кілька кроків і почали кричати, шипіти і падати. Вона зосередилася на своїй позначці, але вирішила поки що не турбувати ельфа. На відновлення групи знадобилося близько години.

.

Вона сіла на землю і стежила за заблудлими юнаками, зцілюючи як жах у їхньому розумі, так і більшість пошкоджень у їхніх тілах. Однак її магія не змогла впоратися з головною проблемою. Що їм доведеться пережити самим.

Привіт. Я знаю, що ти наляканий, дуже злий і відчуваєш біль. Знайте, що хоча б останній шматочок скоро пройде. Я подбаю про те, щоб ти не помер, — сказала вона і перевірила позначку. О, він все одно повертається.

У мене є кілька молодих, які напали на поселення, вони пристосовуються, поки ми говоримо, - послала Ілея.

— Я скоро буду там, Ліліт, — пролунала відповідь Черітіл Мисливця, і голос його був радісним.

.

Завжди так подрібнювач. Як лютеранський.

.

Можливо, це порівняння було не дуже вдалим. Те, що робив Ісалтар, більше зводилося до того, щоб люди виводили інших з культів.

.

Ілеї залишалося почекати лише кілька хвилин, поки зявиться ельф, а за ним і птах-блискавка, який жив на цьому поверсі. Вона глянула на пташку. Ніколи не вибирав спілкуватися зі мною, але зявляється біловолосий ельф, і раптом ви збираєтеся разом пережити пригоди.

.

Птах не дивився на неї, літав з високо піднятою головою.

.

Ти мені теж не потрібен. У мене є друзі Фей.

— Я й досі не розумію твоєї ворожнечі, Ілеє, — заговорив Ісалтар, дивлячись на висхідну стихію. Це така миролюбна істота. По-справжньому прекрасна. Він посміхнувся і подивився на здригалися ельфів. Такий недосвідчений. Куди вони напали?

.

— І я досі не розумію, чому ви завжди хочете, щоб я розмовляла з ними, а не з Лугом, — сказала вона.

.

Ісалтар підійшов до неї в плаваючій манері, торкнувшись її плеча, і він вдячно зашипів. Бути переможеним людиною. Це принижує. Це вже руйнує їхні переконання і робить їх більш сприйнятливими до більшого.

Як маніпулятивно, - сказала Ілея.

.

Метою залишається звільнити їх від оракулів і древніх шляхів. Вони повинні бути вільними у виборі, але я хочу повідомити їх належним чином. Знаючи, що їм не вистачає сили в порівнянні з таким, як ти, це благо, — заговорив ельф. — Спасибі, що принесли. Він вклонився.

— Авжеж, — сказала Ілея. Атакували на заході. Салія. Місто, яке було зруйноване багато років тому ельфами з Вогняних Пусток. Принаймні я так припускаю.

.

Салія. Памятаю, так. Людство знову швидко розширюється. Пройде зовсім небагато часу, поки Обрані або Древні звернуть на неї увагу, — промовив він і кинув на неї довгий погляд своїми білими очима. — Хоч я бачу, що ти не байдикуєш.

Ілея посміхнулася. — Ні. Хоча я б не відмовився від хорошого бою. Ви все ще не думаєте, що весь домен переїде, щоб воювати?

,

Навряд чи, якщо ви не підбурюєте Оракулів. Хоча чим ближче ви підійдете до Пусток Вогню, тим більше буде цікаво, - сказав Ісалтар.

Неподалік зявилися Елфі та Фейрейр, які наблизилися, дивлячись на ельфів, які все ще конвульсували.

.

— Я бачу твою посмішку, — сказала Ілея, показуючи на стародавнього ельфа.

.

Я не очікував, що ця співпраця буде настільки плідною, після нашої подорожі в Із, - сказав Ісалтар.

Це був каламбур? — запитала вона.

Він підняв брови. — Я не знаю, що ти говориш.

.

— Звичайно, вдаю невігластво, — сказала Ілея. Він не помилився. Викрадення молодих ельфів з їхніх територій було, очевидно, непростою операцією. Принаймні не для Мисливців. Для Ілеї це була зовсім інша історія. Звичайно, вона відмовилася просто красти випадкових ельфів з їхніх володінь. Незважаючи на те, що вони жили під владою стародавніх оракулів, вона не хотіла навязувати їм свої власні погляди або погляди мисливців на Керітіл. Оскільки машини Талін більше не становили загрози, моральні висоти, на яких вони стояли, також зменшувалися.

.

Однак у неї не було проблем з транспортуванням ельфів, які нападали на поселення, до володінь Лугу, а потім до Спуску. Якщо вони вирішували полювати на набагато слабших людей, вони були готові зіткнутися з наслідками.

.

Я – це наслідки.

.

Ілея просто не була до кінця впевнена, що привезти їх сюди насправді краще, ніж убити на місці. Жахливий біль, за яким послідувала екзистенційна криза на рівні, який вона не могла осягнути. Їх прокляли, як тільки вони потрапили в підземелля, але в певному сенсі вона вважала це примусовою терапією.

Зрештою, вони атакували людські поселення. І тепер їм доводилося або пристосовуватися, або вмирати.

— Ще чотири, — сказала Фей, глянувши на Ілею. — Може, чутка обходить стороною.

— Чутка про зниклих ельфів? — спитала Ілея.

— Слово про гідний виклик на схід, — заговорив Фейрар.

.

Вона вже давно б делегувала завдання захисту ельфів мисливцям на Керітілів, але прості люди, що живуть на рівнинах, ще не дізналися про присутність ельфів. Принаймні більшість.