Читати книгу - "Доки світло не згасне назавжди"

Буди! Будь ласка!..

У двері вдарили: спершу легенько, потім двічі поспіль і значно дужче.

Рута заплющилася.

Витягуй мене. Ну ж бо!

Вона змежила повіки так щільно, що заболіли очі, проте… нічого не сталося. Лише гепання у двері зазвучало гучніше. Рута відчувала, як на кожному ударові стрясається повітря у квартирі.

Через кілька секунд до гупання додалося невиразне шелестіння. Рута насторожилась і, розплющивши очі, збагнула, що звук надходить не від дверей, а з протилежного боку будівлі – хтось скрадався крізь чагарник під вікнами. Наступної миті шарудіння перейшло у тріск, гілки заворушилися, настирливо застукотіли об шибки, і Рутине волосся стало дибки.

Дівчина підхопилась, і водночас гілля, що навалювалося на вікна балкона, розсунулось, а з-поміж листя й галузок вистромилася лисувата голова Григора. Із запалих щік зривались у повітря пелюстки чорного диму. Він по- пташиному смикнув головою, роздув ніздрі, наче принюхуючись, а тоді сягнув жадібним поглядом досередини квартири. Рута завмерла, немов паралізована. Розуміла, що їй треба забиратися з кімнати, замкнутися у ванній чи хоча би присісти, але не могла примусити себе поворухнутися. Григір побачив її та переможно вишкірився. Потім роззявив рот (так широко, що навіть попри потемки, що панували у квартирі, дівчина розгледіла схожі на надгробки зуби) і видав горлянкою низьке гортанне ревіння. Пітьма стрибкоподібно ущільнилась, а простір за вхідними дверима пронизав такий самий утробно-переможний рик.

Григора почули. Тепер усі потвори знали, де вона.

Перед очима від страху замиготіли чорні цятки. Дівчина ступила кілька кроків убік і заціпеніла в коридорі напроти кухні. Вхідні двері то підіймалися на кілька сантиметрів, то зі стукотом опускалися назад: схоже, істоти на сходовому майданчику знайшли якесь знаряддя та силкувалися підважити їх. Щоразу, коли двері підіймалися, крізь щілину над підлогою, клубочачись, вливалися чорнота.

Рутине серце важко билось у горлі: клок… клок… клок…

Григір переметнувся до вікна в кухні й узявся гатити в нього кулаками, намагаючись розтрощити шибку. Він був не сам. Крізь чагарники позаду пролізла голова Інді, за нею виринуло обличчя Лари та ще якогось чоловіка, якого Рута не впізнала. Кілька секунд дівчина дивилася, як склом розповзаються тріщини, а потім у свідомості неначе впала чорна завіса, відрубавши раціональні думки, й у Рути, мовби у тварини, залишилися тільки інстинкти. Вона заверещала, побігла до ванної кімнати та замкнулася зсередини.

Тієї самої миті істоти продавили скло й удерлися до кухні.

Рута згорнулася в клубок на підлозі ванної. Серце пропускало удари, дихання зі свистом вихоплювалося з легень. Вона дослухалася, як істоти нишпорять попід дверима, зі зловісним шипінням принюхуються, немовби не розуміючи, куди вона щезла.

Невдовзі хтось із потвор відімкнув вхідні двері та впустив до квартири тих, що юрмилися на сходовому майданчику. Ще через секунду повітря у ванній затряслося від ударів у двері. Рута побачила, як у щілини прослизають тендітні бузкові щупальця, і, засовавши ногами, пронизливо скрикнула:

«Ні! Геть! Не чіпайте мене!»

Удари посипались один за одним. Фіолетові щупальці колихались у повітрі, ніби водорості. Повітря стало важким, і дівчина почала задихатися. Роздряпуючи собі горло, спробувала підвестись, проте ноги підігнулися.

«Я не хочу, – крізь сльози прохрипіла вона, – не хочу помирати!»

Двері тріснули рівно навпіл. Спершу прогнулися досередини, потім крізь тріщину протиснулося кілька долонь, які взялися виламувати їх назовні. Рута відчайдушно заквилила, переповзла через бічну стінку ванни й, сховавши голову між колін, скорчилася на дні.

Помережана чорними розводами рука, що лапала по внутрішній поверхні дверей, зрештою натрапила на заіржавілу засувку. Мертвотно-сині пальці зімкнулися на важелі, відкинули засув, і двері прочинилися.

Потвори, несамовито клацаючи, повалили до тісної кімнати. Хтось учепився Руті за волосся та грубо виволік із ванної. Її очі перелякано заметалися, але дівчина більше нічого не бачила – пітьма облягла її з усіх боків, – лише відчувала, як крижані пальці намагаються розімкнути її руки, щоб дістатися до горла. Рута спробувала закричати, проте, заковтнувши чорноти, закашлялася так важко й нестримно, начебто втягнула легенями ядучий дим.

96

На грудях усе ще немовби тупцяло стадо слонів, тож спливло кілька секунд, доки Рута збагнула, що повністю прокинулась і відмежувалася від світу в сновидінні. Погляд почіткішав, дівчина розгледіла над собою спотворене страхом обличчя Тимофія. Хлопець, склавши навхрест долоні на її грудях, ритмічними поштовхами вдавлював зап’ястя у груднину й у такт із натисками дзвінким від переляку голосом скрикував:

– Бляха! Не здумай! Не смій! Живи! Живи!

Рута в буквальному сенсі чула, як тріщать її ребра. Здавалося, ще трохи, і Тимофій утовче груднину в хребет. Хрипко вдихнувши, вона спробувала відштовхнути хлопця, проте сил вистачило лише на те, щоб легенько пацнути його занімілими руками та ледь чутно шепнути:

– Досить.

Вона лежала на підлозі великої кімнати біля консольного столика. Тимофій відсахнувся та опустився на п’яти.

– Блядь, – лайнувся він. Вирячені очі почорніли від жаху.

Дівчина закректала, прочищаючи горло. Груди страшенно боліли.

– Ти зламав мені ребра…

– У тебе зупинилося серце! – вискнув він пронизливим фальцетом.

– Що? – задерши голову, хрипнула Рута.

Кровообіг помалу відновлювався, м’язи затоплювало неприємне поколювання (наче зашпори відходили), та водночас до рук і ніг поверталася нервова дрож.

– Бляха, я так висадився! – продовжував горлати хлопець, нібито боявся, що зацькована школярка, яка витяглася на підлозі посеред кімнати, має проблеми зі слухом і може не почути його. – Ти ледь не померла! Мені ще, нахер, тільки кадавера[28] вдома не вистачало!

Спершись на руки, Рута прокашлялась і, переконавшись, що голосу вистачить сили, закричала у відповідь:

– Звісно, блядь, я ледь не померла, бо ти мене не розбудив! – слова немовби стали матеріальними та з вогким шерехом продиралися крізь подразнений стравохід, але вона була надто розлючена та налякана, щоб зважати на це. – Я ж казала: через хвилину! Ідіоте довбаний, хіба так важко було просто зробити те, що я прошу?!

Тимофій секунд п’ять мовчки витріщався на неї, потім підвівся та показав рукою на вихід із квартири.

– Забирайся звідси! Вимітайся з моєї квартири!

Дівчина лише зараз помітила, як часто надимаються та опускаються його груди. Тимофій тремтів від страху. Хлопець, як і вона, був наляканий.

– Чому ти не розбудив мене? – трохи стишивши голос, запитала Рута.

Він труснув головою, пасма неслухняної чуприни розсипалися лобом.

– Я намагався, але потім… – Хлопець підніс угору руки та потер пальцями скроні. Йому навіть згадувати було