Читати книгу - "Проект «Україна». Австрійська Галичина"

Оскільки довкола Львова були понівечені земельні угіддя, знищені селянські і фільваркові господарства, це спричинило голод у галицьких містах. Задля припинення можливих голодових заворушень і соціальних вибухів 15 вересня 1914 р. за участю російської влади створено «Головний крайовий благочинний комітет», який координував розподіл продуктів серед голодуючих. У місті відкрито 83 їдальні для бідноти. Населенню видавалися талони на продукти білого, жовтого, зеленого, цегляного і червоного кольору відповідно до кількості осіб у родині. На білий талон щомісяця можна було отримати 8 кг борошна, 2 кг каші, 2 кг цукру, 1 кг солі, 8 склянок кави, а на червоний — 16 кг борошна, 6 кг каші, 4 кг цукру, 3 кг солі, 12 склянок кави. Восени у Львові відкрито тринадцять безкоштовних їдалень, а в січні 1915 р. — 67, де щоденно харчувалося 44 тис. осіб. Допомога голодуючим надходила не лише від влади, але й громадських допомогових комітетів з Києва, Харкова, Одеси. Зважаючи на малозабезпеченість селян землею, влада розробляла плани переселення галицької бідноти до Сибіру. Голод і холод спричинили інфекційні хвороби (черевний тир, віспа); високим був рівень венеричних захворювань серед війська. У зв’язку з цим влада передала під шпиталі та казарми декілька монастирів.

Реорганізовувалася за російським зразком система освіти. Відкриття закритих середніх і вищих навчальних закладів дозволялося лише за особистим наказом генерал-губернатора. Російською мовою мала викладатися історія та географія; польська мова викладалася за російськими підручниками. Планувалося відкрити в Галичині 25 міських і 25 земських гімназій, 70 вищих народних шкіл, 10 вчительських семінарій і 2 педінститути. Початкова освіта мала стати обов’язковою. Для галицьких учителів відкрито вчительські курси не лише у Петрограді та Києві, але у Львові, Тернополі, Жовкві, Бродах, Станиславові, які субсидіювали Міністерство народної освіти Росії і Петербурзька міська дума. Гострі дискусії і негоції міщан викликала ідея російської влади перенести Львівський університет до Варшави.

Влада намагалася взяти під свій контроль фінансово-господарські структури. Започатковано відкриття філій російських банків, зокрема «Русско-Азиатского банка», які мали монополізувати торгово-грошові операції в Галичині. Однак російській владі так і не вдалося стримати інфляцію. У регіоні процвітала спекуляція. Австрійські гроші скуповувалися по дешевих цінах і вивозилися до Австрії, а російські рублі нелегально потрапляли до Галичини. Населення не сприймало примусовий курс рубля, згідно з яким одна австрійська крона обмінювалася на тридцять копійок. Особливо не вистачало дрібної валюти, у зв’язку з цим випущено однокоронні бони. Все це різко підняло роздрібні ціни на базарах.

Жорсткому контролю піддавалися виробники сільськогосподарської продукції. Її вивозу перешкоджала несумісність австрійських і російських залізниць, мілководність Дністра, який довоєнна австрійська влада планувала з’єднати каналом із Сяном, що впадав у Балтійське море. Тому нерідко галицькі товари відправлялися до Києва і далі в Росію возами. Особливо привабливими для російської влади були вироблені у краї спирт, горілчані вироби, пресовані дріжджі, пиво, тютюнові вироби, сірники, нафта, на які накладалося мито як на закордонні товари. Крім нафти, російська адміністрація намагалася організувати біля Рави-Руської видобуток бурого вугілля, яким мали опалювати помешкання.

Прихід російської військової адміністрації активізував місцеві старі та нові москвофільські структури — Товариство ім. Качковського, «Русский народный совет», «Русский торговый дом», «Русский приют», «Общество русских дам», «Русское издательское общество», «Львовская самопомощь». Галицьким москвофільським організаціям надавав допомогу «Карпато-русский освободительный комитет» (створений 11 серпня 1914 р. у Києві) і «Галицко-русское общество». Як відомо, Товариство ім. Качковського та інші москвофільські структури Галичини ще перед світовою війною отримували від Міністерства внутрішніх справ Росії щороку близько 30 тис. рублів і Міністерства фінансів Росії близько 20 тис. рублів; окремо від приватних товариств ще 10–12 тис. рублів. Чи не тому навесні 1915 р. галицькі москвофіли на чолі з адвокатом В. Дудикевичем із великим ентузіазмом зустрічали царя Миколу ІІ у Львові, Самборі, Перемишлі, Бродах.

Пропагандистським рупором нової військової адміністрації стали російськомовні газети «Львовский вестник», «Голос народа», «Львовское военное дело», «Прикарпатская Русь», «Армейский вестник», «Военное слово». Всупереч українцям російськомовна періодика нерідко друкувалася в українських друкарнях — Наукового товариства імені Шевченка та «Діла». Водночас призупинено видання українських часописів, розпочато обшуки в українських громадських товариствах, музеях, кооперативах. Це спричинило потік більше ста тисяч біженців до Росії — зокрема Ростовської, Подільської, Волинської губерній, Києва. З’явилися сотні добровільних і недобровільних закладників із числа українців, поляків та євреїв — банкірів, міських голів, промисловців, торговельників, лікарів, педагогів, рестораторів, архівістів, музейників, яких відправляли на схід. Щоправда, за 2 тис. рублів можна було неофіційно викупитися від цієї акції.

З інформаційно-пропагандистською метою російська влада міста планувала влаштувати у Москві мистецьку виставку про Галичину; готувався кінофільм «Русское дело в Галичине». У Народному домі влаштовано привезену із Петербурга «Русскую школьную выставку». День святого Миколая проведено як царський день. З ініціативи російської влади випущено низку науково-популярних видань про Львів авторства Н. Лагова, О. Погодіна, Н. Ястребова, Г. Лукомського, В. Верещагіна та ін.

Політика російської влади ще більше активізувала українську громадськість до мобілізації юнаків та дівчат до легіону Українських січових стрільців, який у складі австро-угорської армії наприкінці 1914 — першій половині 1915 р. боронив Карпатські перевали. Серед двох з половиною тисяч старшин і стрільців легіону було чимало галицької інтелігенції — викладачів гімназій, студентів, талановитих літераторів, художників і скульпторів, вихованців парамілітарних товариств «Сокіл», «Січ» і «Пласт», спортивного товариства «Україна». Легіон був не лише військовою формацією, а національно-політичною силою. В ньому діяла Пресова кватира, театральний гурток. За участю січовиків видано чимало співаників, поетичних альманахів, поштівок. З легіоном Українських січових стрільців співпрацював письменник Іван Франко, який передсмертні місяці провів у Стрілецькому захистку. Українська громадськість Львова неодноразово збирала для січовиків різдвяні та великодні подарунки. Польська громадськість Львова підтримувала звитяги вояків польських легіонів, які сформовано у Львові та Кракові.

Знаючи суспільно-політичну активність греко-католицьких священиків, нова влада розпочала насильне навернення греко-католиків до православ’я. Як відомо, до війни у Львові діяла лише Святогеоргієвська православна церква, яку на початку століття збудувала австрійська влада для православних вояків австро-угорської армії. Заарештовано і 19 вересня 1914 р. вивезено до Росії (Київ, Нижній Новгород, Курськ, Суздаль, Ярославль) митрополита ГКЦ А. Шептицького, за сприяння якого у червні