Читати книгу - "Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя"

— Гойте, люди, спасайте! Топлюся! — пролунав, як із ста бочок, на всю ніч гучний голос Пірошки-нейні.

…З тих пір — а це вже пройшло більше двох років — дідова сестра у нас не з’являлася. А нині, видно, революційні вітри подіяли і на неї:

— Слава Ісусу! — прогуділа Пірошка, навзгинці переходячи через поріг.

— Навіки слава! — відповіла баба на привітання й тут же їдко додала: — Можна би вже, паніко, й ноги вам попелом посипати — давненько у нас не були.

— Ой, і не кажи, дорога невістко… рада би душа, та ноги болять, — почала гладитись по товстелезних, як дуби, стегнах Пірошка.

— Та не кажіть, — сплеснула руками Фіскарошка. — Коли тікали’сьте зі мною, я того і не помітила. Най вам буде нівроку, як молода лошиця… а коли’сьте бехнулися у ріку, то думала’м, што почнеться Ноїв потоп.

Пірошка-нейні зле очиськами лупнула, проте вдала, що не дотямила, про що баба, і почала зовсім з іншої новти:

— Дуже переживаю за вас, Марько, і за братця Мішка. Думаю, не глухі’сьте — чуєте, що у світі чиниться… не ниська-завтра уже мадяри й американтоші будуть тутки…

— А ми што: мадярам межу переорали, а од амерічан кури з дідом крали?

— От…от… Марько, про межу я й хочу казати, — закотила очі Пірошка, наче чекала підказки зі стелі. — Народ пам’ятає, як ви із Мішком у комуністи поступали, як колгосп робили… То все лежить на олівцеві… штось — і вам сесе припам’я-тається… А мадяри сього не простять… чірк-чірік і ауфідерзеєн, — повела пальцем по шиї Пірошка.

На якусь мить баба геть розгубилася і відчула, як неприємні дрижаки підступають до грудей, породжуючи під серцем страх. Проте це тривало всього десяток секунд. Фіскарошка стріпонула собою, як качка, коли випірне з води, і, як завше бувало в екстремальні хвилини, дух її спалахнув.

— Слухай, гурко надута, із якої гузиці ти викукнула така розумна? — мовила Фіскарошка, грізно підходячи до Пірошки.

— Я вам, дорогі родаки, лем добра желаю, — підняла руки Пірошка. — Я про те… от ви заплатите гроші… мені заплатите за мою долю майна… І ми з моїм Яношом замовимо перед мадярами за вас слівце. Ого! — тут Пірошка аж припіднялася і гордо губу закотила. — Ви не знаєте, як люди тестують мого Яноша. Як лем наші прийдуть, його точно біровом зроблять, а може і над цілим районом начальником покладуть! І ми можемо вас, як заблудлих овець, спасти од мотуза на шиї.

— Як у нас кажуть, раз красно дякую, доки не заріжеме паця, а там дальше увидиме, — мовила саркастично Фіскарошка. — Лем авби не вийшло задом наперед і нам пак прийдеться спасати вас.

Пірошка смачно гигикнула.

— Ой, торгуєш рано зубами… почекай, бо ще роса не висохла…

І баба вийшла з хати, зайшла у свою потаємну комірчину, попорпалась там і занесла до хати щось важкеньке, загорнуте у мішковину. Поставила на стіл, розгорнула… І Пірошка побачила металевий ящик із зібраною антеною і навушниками. Це була німецька рація. Її дід Соломон ще восени 1944 року зняв із підбитої німецької бронемашини.

Ну як зняв? За відомим принципом — в ґаздівстві все пригодиться. Десяток років рація кіптюжилась серед бабиних скарбів у секретній комірчині і ніхто про неї не згадував, Але як пригодилось тепер!

— Ви што мені тикаєте усякими фінтіфлюшками? — контрабасом озвалась Пірошка.

— А ти хоч знаєш, што сесе означає?!

— Та мені най буде і цісарський чобіт! — огризнулась Пірошка.

— Ти, небого, не далеко втікла, — погодилась баба. — Це направду цісарський подарок! І лишили нам його великі люди із-за границі, коли война кінчалась, і руські сюди заходили. Сесе є шпійонський передавач!

— Та йдіть ви, Марьо, до мари! — сахнулась перелякано Пірошка. — Таке скажете, што челядині роги на чолі виростуть.

— Небого, тримайся за чоло, бо дальше скажу, ще більше… Так от ті великі люди із-за границі лишили нас тутки, на Небесі, у секреті, авби’сьмо робили із дідом шпійонами на амерічан і на англічан…

Пірошці от почутого потьмарилося в очах: кілька разів стріпонула головою і застигла із нажаханим обличчям.

— І ви… в...в…ви… чинили так? — промимрила дідова сестричка.

— Ще й як! Всьо, што тутки робилося, — ми нараз передавали за границю, — мовила спокійно Фіскарошка. — А тото, што ми з дідом записувалися у комуністи, то нам спеціально наказали із-за границі.

— І ви не боялися?!

— А чого боятись?! От, коли хочеш, позерай…

Фіскарошка хутко вийняла антену, натягла на голову навушники, задля більшого ефекту щось покрутила настроювачем, повертіла якісь регулятори… Далі прокашлялась, взяла до рук мікрофон і твердо повела:

— Товаріщ Черчілль, ви мене добре чуєте?! Так, сесе на связі… ви уже