Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Четвертого липня 1779 року він разом з ескадрою адмірала Естена взяв Гренаду а п'ятого вересня 1781 року брав участь у битві графа де Ґрасс у бухті Чезапік. У 1794 році Французька республіка перейменувала цей корабель… Шістнадцятого квітня того ж року він приєднався у французькому Бресті до ескадри Вілларе-Жуайєза, яка охороняла транспорт із пшеницею, що йшов з Америки під командуванням адмірала Ван Стабеля. Одинадцятого і дванадцятого преріаля[60] другого року ця ескадра зустрілася з англійським флотом. Сьогодні, як ви знаєте, тринадцяте преріаля, 1 червня 1868 року.

Рівно сімдесят чотири роки тому, день у день, на цьому ж місці, на 47°24′ північної широти і 17°28′ довготи, корабель, про який ідеться, вступив у героїчний бій з англійським флотом, а коли усі три його щогли були збиті і трюм наповнила вода, капітан прийняв рішення затопити себе і свій корабель разом із трьомастами п'ятдесятьма шістьома моряками: прибивши до корми свій прапор, команда виголосила гасло: «Хай живе республіка!» і пішла на дно разом із кораблем.

Тепер я зрозумів, що це за корабель.

— «Месник!» — озвучив я свій здогад.

— Так, це «Месник»! Яке прекрасне ім'я, — задумливо прошепотів капітан Немо.

Розділ двадцять перший

Гекатомба

Я був схвильований цією небайдужою манерою оповідати, викладеною хронікою подвигів корабля-патріота, тим пафосним тоном, яким капітан Немо повідомив назву затонулого корабля. Усе це запало мені глибоко в душу. Я не зводив очей з капітана Немо. А він, простягаючи руки до моря, дивився палким поглядом на останки славного корабля.

Можливо, мені не судилося дізнатися, хто він, цей незбагненний чоловік, звідки прийшов і куди іде, однак я дедалі чіткіше усвідомлював, що він не науковець, що не допитливість природознавця загнала його разом із товаришами у залізний корпус «Наутилуса». Причина їхнього способу життя — ненависть, така велика і безкомпромісна, що навіть час не зміг її перебороти.

Та чи була ця ненависть дієвою? Відповідь на це запитання не примусила на себе чекати.

А «Наутилус» тимчасом почав поволі спливати на поверхню; розмиті форми «Месника» незабаром зникли з поля нашого зору. Нарешті з того, що почалася легка хитавиця, я зрозумів, що ми вже на поверхні.

У ту саму хвилину я почув глухий гарматний постріл і з подивом глянув на капітана Немо, сподіваючись почути пояснення, що відбувається. Але той навіть не поворухнувся.

— Капітане? — окликнув я його. Відповіді я не одержав.

Я вибіг на палубу і застав там Конселя і Неда Ленда — вони швидше відреагували на постріл.

— Звідки постріл? — запитав я.

Удалині показався якийсь корабель, він наближався до нас, помітно набираючи швидкість. Нас розділяли приблизно шість миль.

— Гармата, — відповів канадець.

— А що це за судно, Неде?

— Судячи з оснащення, низьких щогл, закладаюсь, це військовий корабель. І він іде на нас… А! Дідько його бери, нехай він хоч би й потопив цей проклятий «Наутилус».

— Друже Неде, — промовив Консель, — та що він здатен вдіяти проти «Наутилуса»? Як він атакуватиме наше судно під водою? Розстріляє? Це ж просто смішно!

— Неде, а ви можете визначити, якій країні належить цей корабель? — запитав я.

Канадець насупив брови, примружив очі і декілька хвилин уважно і напружено вдивлявся у корабель.

— Ні, пане професоре, — відповів він нарешті, — не можу. Прапор не піднято. Повторю лише, що корабель стовідсотково військовий, тому що на верхівці його основної щогли видніється довгий вимпел.

Ось уже минуло хвилин двадцять п'ять, як пролунав гарматний постріл. Увесь цей час ми не зводили очей з корабля. Я не йняв віри, що наше судно могли помітити — відстань була занадто великою, проте той корабель сунув просто на нас.

Через деякий час канадець повідомив, що цей військовий корабель має таран і дві бліндовані палуби. Густий чорний дим валив із двох його труб. Згорнуті вітрила зливалися з лініями рей. На гафелі не було прапора. Ми не мали змоги визначити і кольору вимпела, який звивався тонкою стрічкою.

Корабель швидко йшов уперед. Якщо капітан Немо дозволить йому підійти близько, то тим самим дасть нам шанс врятуватися від полону на «Наутилусі».

Виявилося, що ми з Недом Лендом думали про одне й те саме.

— Пане професоре, — сказав він, — якщо корабель підійде до нас на милю, я кинуся у море, і пропоную зробити те саме вам.

Я не відповів на пропозицію канадця і продовжував розглядати корабель, який виростав просто на очах.

— Пане професоре, — звернувся до мене канадець, — хочу нагадати, що ми вже маємо досвід плавання, і якщо ви погодитеся взяти приклад зі свого друга-гарпунера, то можете розраховувати на нього як на буксирний транспорт.

Я хотів було щось відповісти, але мою увагу привернув білий димок, який раптово пихнув у передній частині корабля. Через декілька секунд морська вода, збаламучена падінням важкого тіла, забризкала корму «Наутилуса» і одразу ж відгомін пострілу сягнув моїх вух.

— Оце так! Вони по нас стріляють! — вигукнув я.

— Браві вояки… — пробурмотів канадець.

— Це означає, що вони не прийняли нас за жертв корабельної аварії, які вчепилися за уламок судна!

— Та що це коїться! — дивувався канадець, струшуючи з себе воду, яка бризнула на нього від розриву снаряду. — Знаєте, пане професоре, вони не повірили, що «Наутилус» — нарвал, бо навмисно ціляться у нього.

— Але хіба вони не бачать, що стріляють у людей? — вигукнув я.

— Можливо, саме тому і стріляють! — відповів Нед Ленд, поглядаючи на мене.

І мені все стало зрозуміло. За час нашого перебування на борту «Наутилуса» у світі по-іншому почали ставитися до цього судна, яке раніше приймали за невідоме морське страховисько. Ще тоді, під час абордажу, коли канадець невдало хряснув гарпуном «нарвала», капітан Фераґут, вочевидь, зрозумів, що ніякий це не нарвал, а підводне судно, що воно більш небезпечне, ніж будь-який представник китоподібних.

Напевне, саме так все було, і тепер військові по всіх морях ганяються за цією страшною машиною-руйнівником, аби її знищити.

А «Наутилус» і справді був грізною зброєю. Я більше не сумнівався, що капітан Немо створив своє судно з метою помсти! Інакше як зрозуміти те, що він тоді, в Індійському океані, закрив нас уночі у глухій камері. Вочевидь, він нападав на якийсь корабель. А той чоловік, якого я не зміг врятувати і якого було поховано на кораловому кладовищі, чи він не був жертвою бою? Мабуть, так. Ось і відкрилася завіса, за якою можна побачити фрагмент із життя капітана Немо. І навіть якщо його особистість залишається не встановленою,