Читати книгу - "Американський психопат"

що платівку зводив Боб Клірмаунтен, чи те, що група перебрала на себе продюсерські функції. Тексти стали значно витонченіші, й музиканти не бояться досліджувати нові жанри, а саме — реггі («Збреши їй трошки») та балади («Сподіваюся, ти любиш мене так, як кажеш» та «Це я?»). Але з усією своєю славетною потужністю на цій платівці «Г’юї Льюїс енд зе Ньюз» звучать, на щастя, не так сердито, уже не так бунтують (хоча гіркота робочого життя в «Працювати, щоб заробити на життя» нагадує про попередній альбом). Тепер їх більше турбують особисті стосунки (у чотирьох із десяти пісень платівки в назві є похідні від слова «любов»), ніж позиція юних нігілістів, і м’який позитив всієї платівки — це несподівана й приємна зміна.

Музиканти стали грати краще, духові у виконанні «Тавер оф Павер» роблять звук теплішим і відкритішим. Пік альбому — подвійний удар із пісень «Працювати, щоб заробити на життя» і «Чи ти віриш у любов». Остання — найкраща пісня альбому взагалі, у ній вокаліст питає дівчину, котру зустрів, поки «шукав когось», чи вона «вірить у любов». Те, що пісня так і не дає відповіді на питання (ми так і не знаємо, що ж відповіла дівчина), додає їй складності, відсутньої в дебютному альбомі. Також у «Чи ти віриш у любов» є неперевершене соло на саксофоні Джонні Колла, він значно кращий за Кларенса Клемонса, і відтепер, так само як Кріс Гейс на соло-гітарі та Шон Гоппер на клавішних, стає справжнім надбанням групи (його соло в баладі «Це я?» — ще потужніше). Голос Г’юї звучить цікавіше, не так хрипко, але трохи жалісливо, особливо в «Єдиному» — зворушливій пісні про те, що стається з нашими наставниками, чим вони закінчують (у цьому треку ударні Білла Ґібсона особливо незамінні). Хоча альбом можна було б закінчити на цій потужній ноті, натомість він завершується «Бззз Бззз Бззз», прохідною блюзовою композицією, яка не надто пасує до того, що було перед нею, але звучить доволі непогано, й духові «Тавер оф Павер» тут чудові.

У третьому альбомі групи, бездоганному шедеврі «Спорт» (лейбл «Кризаліс»), таких помилок немає. Кожна пісня — потенційний хіт, переважно хітами вони й стали, зробивши групу іконами рок-н-ролу. Імідж поганих хлопців остаточно зійшов нанівець, його місце посів м’який образ інтелігентів (у них був шанс сказати «срака» в одній із пісень, однак вони вирішили піддати цензурі це слово). Альбом має свіже, чисте звучання і новий відтінок професіоналізму в піснях зводить їх на новий рівень. До деяких пісень було знято оригінальні, ексцентричні відео, це допомогло у продажу альбому та зробило групу суперзірками MTV («Серце та душа», «Серце рок-н-ролу», «Якщо це так», «Поганий є поганий», «Я хочу новий наркотик»).

Альбом «Спорт» продюсувала сама група, він розпочинається піснею, яка, певно, стане їхньою візитівкою — «Серце рок-н-ролу», віншувальна ода рок-н-ролу в Сполучених Штатах. За нею йде «Серце та душа», перший великий сингл, візитна пісня Льюїса (хоч і написана не ним, а Майклом Чепменом та Ніккі Чінн) та мелодія, яка назавжди міцно утвердила їх на позиції кращого рок-гурту країни вісімдесятих років. Текст дещо програє порівняно з іншими піснями, однак він, здебільшого, непоганий, композиція безтурботно розповідає про те, що інтрижки на одну ніч — це помилка (більш ранній, непутящий Г’юї ніколи б такого не сказав). «Поганий є поганий», від початку до кінця написана Льюїсом, — найблюзовіша з пісень групи на той момент, бас Маріо Чіполліна в ній просто блискучий, але насправді саме соло Г’юї на губній гармоніці додає їй гостроти. «Я хочу новий наркотик» має вбивчий гітарний риф (дякувати Крісу Гейсу), це головний трек альбому — не лише найпотужніша пісня проти наркотиків, яка взагалі колись існувала, а й особиста заява щодо того, як виросла, подорослішала група, відмовившись від іміджу поганих хлопців. Соло Гейса в ній просто неймовірне, і застосування драм-машини, хоч це й не прописано, додає не тільки цій пісні, а й до майже всього альбому, постійну пульсацію, якої не було в попередніх збірниках, — але Білл Ґібсон не губиться на цьому тлі.

Решта альбому бездоганно скомпонована. Другу сторону починає поки що найсерйозніша їхня заявка, «Йдучи по межі», і ніхто, навіть Брюс Спрінґстін, ще не писав так пронизливо про гірку долю в’єтнамських ветеранів у сучасному суспільстві. Хоч ця пісня і написана сторонніми авторами, вона демонструє громадянську свідомість, нову для групи, і доводить усім, хто в цьому сумнівався, що музиканти до всього блюзового підґрунтя мають серце. І знову в «Нарешті знайшов дім» група підтверджує свою новітню філігранність цим гімном дорослішання. Ця пісня одночасно розповідає про те, як вони позбулися свого іміджу бунтівників і «знайшли себе» в рок-н-рольній енергії та пристрасті. Насправді вона настільки багатовимірна, що мало не стає надто складною для альбому, хоча й не втрачає ритму, і клавішна партія Шона Гоппера робить її такою, що хочеться танцювати. «Якщо це так» — єдина в альбомі балада, та вона не песимістична. У цій композиції герой благає кохану сказати, чи хоче вона продовжувати стосунки, і те, як Г’юї про це співає (можна сказати, що це найкраща в альбомі вокальна партія), наповнює пісню надією. Знову ж таки, ця пісня, як і інші треки альбому, не про гонитву чи тугу за дівчатами, вона про те, як мати справу зі стосунками. «Відкрий мене» — єдиний на платівці натяк на нью-вейвове минуле групи, мінорна, але потішна пісня, хоча в її ідеї, проти алкоголю, наркотиків і за дорослішання, потішного нічого нема.

Дуже миле завершення видатного альбому — кавер-версія «Хонкі-тонк блюз» (ще одна пісня, написана людиною не з групи, Генком Вільямсом), вона зовсім іншого типу, однак її вплив відчувається у всьому альбомі. Він дуже професійний, але має щиру цілісність хонкі-тонку[163]. (Ремарка: протягом цього періоду Г’юї також записав дві пісні для фільму «Назад у майбутнє», «Сила любові» й «Назад у часі», обидві посідали перші місця в чартах — приємний вагомий додаток до того, що перетворюється на легендарну кар’єру.) Що можна сказати супротивникам «Спорту»? Дев’ять мільйонів людей не можуть помилятися.

«Вперед!» (лейбл «Кризаліс»; 1986) продовжує традиції альбому «Спорт», але він ще професійніший. На цьому записі музикантам уже не потрібно доводити, що вони виросли і прийняли рок-н-рол, бо за три роки, що відділяють «Вперед!» від «Спорту», це сталось. (Насправді на обкладинці альбому троє з них вбрані у костюми.) Розпочинає альбом вогняна «Драбина Якова», пісня про боротьбу та компроміси, вдале нагадування про те,