Читати книгу - "Вибрані твори. Том II"

Непомук (До Гіґінса). Цей грецький дипломат прикидається, ніби ні слова не розуміє й не розмовляє поанглійському. Мене він не ошукає! Він-бо син годинникаря з Кларкенвела. А розмовляє такою каліченою англійщиною, що не сміє й слова мовити, бо зразу ж виказує своє походження. Я допоможу йому прикидатися, але здеру з нього за це грубі гроші! З усіх них здеру гроші. Ха-ха! (Поспішає нагору).

Пікерінґ. Чи з цього молодця справді такий великий знавець? Чи не викриє він Елайзи й чи не почне її шантажувати?

Гіґінс. Побачимо. Викриє її — я програю свій заклад.

Елайза повертається з ґардеробної і приєднується до чоловіків.

Пікерінґ. Ну, а зараз, Елайзо, в бій! Ви готові?

Лайза. А ви нервуєтеся, полковнику?

Пікерінґ. Страшенно! Почуваюся точнісінько так, як було колись перед першим моїм боєм. Але це тільки перший раз страшно.

Лайза. А для мене це не перший раз, полковнику. Я проробляла це разів п’ятдесят — ні, сотні разів! — коли снила уяв у своєму свинарничку в Ейнджел-корті. І зараз я сню уяв. Пообіцяйте мені, що не дозволите професорові Гіґінсу розбудити мене, бо коли він мене таки розбудить, я все-все позабуваю і знов заговорю так, як говорила колись на Друрі-лейн.

Пікерінґ. Ані пари з уст, Гіґінсе! (До Елайзи). Ну, готові?

Лайза. Готова.

Пікерінґ. Ходім!

Вони підіймаються сходами, Гіґінс іде позаду. Пікерінґ щось шепоче лакеєві на першому сходовому майданчику.

Лакей першого майданчика. Міс Дулитл, полковник Пікерінґ, професор Гіґінс!

Лакей другого майданчика. Міс Дулитл, полковник Пікерінґ, професор Гіґінс!

Нагорі, де кінчаються сходи, гостей приймають посол з дружиною, біля якої стоїть Непомук.

Господиня (тиснучи Елайзі руку). Гау ду ю ду?

Господар (у тому ж дусі). Гау ду ю ду? Гау ду ю ду, Пікерінґу?

Лайза (із ґраційною поважністю, яка вселяє шанобливий острах у господиню). Гау ду ю ду? (Проходить до вітальні).

Господиня. Це ваша прийомна дочка, полковнику Пікерінґу? Вона зробить сенсацію.

Пікерінґ. Це така добрість з вашого боку — запросити її заради мене! (Проходить далі).

Господиня (до Непомука). Вивідайте усе про неї!

Непомук (кланяючись). Ваша світлосте... (Щезає в юрбі).

Господар. Гау д’ї ду, Гіґінсе? Тут у вас сьогодні є суперник. Він назвався вашим учнем. Чи годиться він на що-небудь?

Гіґінс. Він може вивчити мову за півмісяця, знає їх десятки. Це певна ознака, що дурень. А в фонетиці — взагалі нуль.

Господиня. Гау д’ї ду, професоре?

Гіґінс. Гау ду ю ду? Вся ця затія — жахлива докука для вас. Даруйте, що я беру в ній участь! (Проходить далі).

У вітальні й далі, в анфіладі салонів, прийом у повному розпалі. Елайза проходить через усі ці приміщення. Вона так зосередилася на своєму випробуванні, що йде, мов сновида в пустелі, а не як дебютантка у світській юрбі. Люди припиняють розмови, щоб подивитися на неї, милуючись її сукнею, діамантами й дивною привабою її вроди. Молодняк по кутках вилазить на стільці, щоб хоч побачити її.

Господар і господиня вертаються зі сходів до вітальні й приєднуються до гостей. Гіґінс, понурий і сповнений зневаги до світської метушні, підходить до гурту, де господарі підтримують жваву балачку.

Господиня. Ах, ось і професор Гіґінс! Він нам скаже. Розкажіть нам усе про ту чарівну юну леді, професоре!

Гіґінс (майже похмуро). Про яку таку чарівну юну леді?

Господиня. Та добре ви знаєте, про яку. Мені кажуть, що в Лондоні не було нічого подібного до неї, відколи люди видиралися на стільці, аби глянути на місіс Ленґтрі.

Непомук, переповнений новинами, приєднується до гурту.

Господиня. Ах, ось і ви нарешті, Непомуку! Чи вивідали ви все про ту пані Дулитл?

Непомук. Я вивідав усе про неї! Вона — підставна особа.

Господиня. Підставна особа! О ні!

Непомук. Так, так! Їй не ошукати мене. Її прізвище не може бути Дулитл.

Гіґінс. Чом ні?

Непомук. Тому що Дулитл — англійське прізвище. А вона ніяка не англійка.

Господиня. Яка нісенітниця! По-англійському вона розмовляє просто чудово.

Непомук. Надто чудово! Можете ви показати мені хоч одну англійку, що розмовляла б як слід по-англійському? Тільки чужоземці, яких учили розмовляти англійською мовою, розмовляють нею добре.

Господиня. Звісно, вона таки налякала мене своєю манерою вимовляти «Гау ду ю ду». У мене була вчителька, яка точнісінько так вимовляла, і я її смертельно боялася! Ну, а коли вона не англійка, то хто ж вона?

Непомук. Угорка.

Всі. Угорка?!

Непомук. Так, угорка. І королівської крови. Я теж угорець. І теж королівської крови.

Гіґінс. А ви говорили з нею по-угорському?

Непомук. Говорив. Та вона занадто хитра. Сказала: «Будь ласка, розмовляйте зі мною по-англійському: я не розумію французької!» Французької! Вона прикидається, ніби неспроможна відрізнити угорську від французької. Неможливо: вона знає обидві мови.

Гіґінс. А королівська кров? Як ви довідалися про це?

Непомук. Інстинктом, маестро, інстинктом! Тільки мадьярські племена можуть дати отой вигляд божественної справедливости, оті рішучі очі... Вона — князівна!

Господар. А що ви скажете, професоре?

Гіґінс. Я скажу: проста лондонська дівчина з вулиці, яку навчив розмовляти фахівець. Вона — з Друрі-лейн.

Непомук. Ха-ха-ха! Ох, маестро, маестро, ви схибнулись на діалектах кокні! Лондонська вулиця заступила для вас цілий світ.

Гіґінс (до господині). А що скаже ваша світлість?

Господиня. О, я, звісно, згодна з Непомуком! Вона — щонайменше князівна.

Непомук. Не обов’язково законна, звісна річ! Може, від морганатичного шлюбу. Але, безперечно, високого роду.

Гіґінс. Я наполягаю на моїй думці.

Господиня. Ну, ви невиправні!

Гурт розпадається, Гіґінс лишається на самоті. До нього підходить Пікерінґ.

Пікерінґ. Де Елайза? Нам треба не спускати її з ока!

Елайза приєднується до них.

Лайза. Навряд чи я витримаю довше. Усі люди витріщаються на мене. Одна стара дама щойно сказала мені, мовляв, я розмовляю точнісінько, як королева Вікторія. Мені дуже шкода, якщо я програла ваш заклад. Я зробила все, що могла, але так і не зуміла стати такою, як ці люди.

Пікерінґ. Ні, ви не програли, люба! Ви виграли вдесятеро більше!

Гіґінс. Вшиваймося звідсіля! Я вже набазікався з цими телепнями по саму зав’язку.

Пікерінґ. Елайза стомилася, а я зголоднів. Хутко тікаймо звідси та повечеряймо де-небудь!

Дія четверта

Лабораторія на Вімпол-стріт. Опівночі. Нікого в кімнаті. Годинник на лабораторній поличці б ‘є дванадцяту. В каміні не горить вогонь — надворі тепла літня ніч.

Незабаром зі сходів долинають голоси Гіґінса і Пікерінґа.

Гіґінс (гукаючи вниз до Пікерінґа). Слухайте, Піку: замкнете двері, добре? Я більше не виходжу на