Читати книгу - "Місце під зорями, Анні Кос"

Гострий держак м'яко увійшов в незахищену шию, розриваючи артерії, перебиваючи гортань. 

— Спершу я подивлюся на те, як здохнеш ти, — прошипів хан, чіпляючись за закривавлене тіло і сповзаючи на підлогу разом із ним.

На мить йому здалося, що в її очах промайнуло розчарування, але вже наступної миті тендітну постать огорнув темний дим, розчинив у собі, і розвіявся без сліду. Слідом розплилася туманним маревом стріла, що встромилася в підлогу, зник обламаний накінечник й лук, що так і залишився лежати на столі. У повітрі прошелестіло добре чутне:

— П'ятнадцять діб, ні годиною більше. 

Потім усе стихло. 

Талгат стояв на колінах й дрижав від болю й слабкості. По спині бігли краплі холодного поту. Він хотів би сподіватися, що все, що сталося, — плід його уяви. Проте рани, плями крові й слабкий запах полину не були маренням. Полин не ріс у Вітахольмі, як не було його і в його околицях. Але полином пахнув її одяг. 

Талгат ще хвилину боязко озирався по сторонах, але нічого не відбувалося. Потім вчепився в край підвіконня, намагаючись дотягнутися до крісла і піднятися. Спиратися на поранену ногу було нестерпно боляче, вона горіла вогнем, а під шкірою немов гуляли сотні розпечених голок. Хан глухо загарчав, більше не стримуючи стогону. У коридорі одразу пролунали стривожені кроки й у двері наполегливо загуркотіли.

— Мій хане, з вами все гаразд?

— Вибивайте двері, — рявкнув Талгат.

За кілька хвилин у кімнату ввалилися одразу троє вартових. У першого в руці мерехтіла лампа, у світлі якої плями крові здалися чорними, двоє інших оголили мечі, однак нападників не було видно, і степовики розгублено завмерли: 

— Мій хане, на вас напали? Оголосити тривогу! — старший з охорони кинув через плече колючий погляд на підлеглого, і той вихором зник у коридорі. — Начальника варти сюди, негайно оточити весь палац, обшукати кожний куточок!

— Пізно, — важко відмахнувся Талгат. — Бовдури кляті, тепер все запізно. 

— Ви розглянули нападника?

— О, ще і як, на відміну від вас. Лікаря негайно до мене, а решта — геть. Хоча ти, — він тицьнув пальцем старшому, — подай папір і чорнило, а потім знайди мені гінця. Вибери найспритнішого і найдосвідченішого, підготуй для нього охорону й витривалих коней, бо шлях неблизький. Треба терміново відправити звістку в... — тут він зупинився і замовк. — Я поясню гінцю сам, куди. Ну, що стоїш, як баран? Виконуй!