Читати книгу - "Слідопит, або Суходільне море"

— Все це, може, й правда, містере М’юре, але навіть якщо цей прапорець потрапив туди випадково, то зараз він може навести ворога на наш пост.

Сказавши це, вона більше не стояла й секунди, а прудко з місця побігла до куховарчиної хижки, і за мить її вже не стало видко за кущами. Квартирмейстер ще з хвилину стояв на тому ж місці і в тій самій позі, в якій його покинула Мейбл, спочатку дивлячись їй услід, а потім — на стьожку, яку й досі тримав на долоні. Здавалося, ніби він вагався перед якимсь вирішальним кроком. Але його вагання тривали всього якусь хвилину, бо невдовзі він уже стояв під дубом, знову прикріплюючи до гілки прапорець. Щоправда, не знаючи точно місця, де його зняла Мейбл, квартирмейстер почепив стьожку з того боку на дубові, звідки її ще краще, ніж на попередньому місці, було видно з води і майже зовсім не видно з острова.

РОЗДІЛ XXI

Тут кожен справив свій бенкет,

І сир заховано в буфет

А під стіною всі уряд

Миски та казанки стоять.

Коттон

Поспішаючи до куховарчиної хижі, Мейбл Дангем не могла змиритися, з думкою, що всі інші члени маленької залоги в цей час почувають себе так спокійно, тим часом як на її плечі ніби впав увесь тягар відповідальності за життя і смерть кожного з них. Щоправда, вона все ще сумнівалася у правдоподібності підстав, які спонукали Росу прийти й попередити її про небезпеку, та коли Мейбл пригадала ту щирість, ту доброзичливість, глибоку довіру й прямодушність, які молода індіянка виявила до неї в буденних розмовах під час їхніх мандрувань лісами, вона як натура великодушна, якій невластиво думати погано про інших, відігнала від себе ці сумніви. Але вона усвідомлювала й те, що в неї нема змоги попередити своїх товаришів про небезпеку інакше, як видавши їм таємницю про зустріч з Росою; а тому вона змушена була діяти з обережністю та завбачливістю, до яких зовсім не звикла, тим більше у такому надзвичайно загрозливому становищі.

Мейбл звеліла солдатці негайно перенести все найнеобхідніше до блокгауза і порадила їй протягом дня далеко не відходити від нього. Чому це так треба, Мейбл не пояснила їй. Вона тільки сказала, що, прогулюючись по острову, виявила деякі знаки, які змушують її побоюватися, що ворогові відомо далеко більше про знаходження їхнього острова, ніж вони досі вважали, а тому обом краще на всяк випадок бути готовими при першій же тривозі сховатися в надійному місці. Вселити ж страх у цю жінку було неважко, бо хоч вона й була відважна шотландка, проте охоче прислухалася до всього, що потверджувало її страх перед жорстокістю індіян. Переконавшись, що куховарка досить налякалася і буде тепер насторожі, Мейбл ніби між іншим натякнула їй, що солдатам про свої побоювання нічого не треба казати. Наша героїня в цей спосіб сподівалася уникнути всіляких розмов та розпитувань, які могли б поставити її в скрутне становище; свого ж дядька, капрала та солдатів вона вирішила насторожити в інший спосіб. Як на лихо, навряд чи в усій британській армії була непридатніша людина для виконання обов’язків начальника цього поста, ніж капрал Мак-Неб, тимчасово залишений сержантом Дангемом замість себе. З одного боку він був рішучий і хоробрий, скуштував усіх злигоднів солдатського життя і призвичаївся до війни, а з другого — він з презирством ставився до вихідців із місцевих, був безнадійно впертий у всьому, що стосувалося обмежених рамок його кола діяльності, вважав Британську імперію осередком усього найкращого в світі, а Шотландію — щонайменше взірцем усіх чеснот цієї імперії. Коротше кажучи, капрал був живим втіленням, хоч і в невеликих масштабах (відповідно до свого чину), всіх якостей, властивих ревним служителям корони, яких посилали на різні посади в колонії, де вони так бундючно ставилися до місцевого населення. Іншими словами, він дивився на американця, як на таку істоту, яка стояла нижче вихідця з метрополії; що ж до уявлень американців про військові справи, то він вважав їх особливо недолугими й безглуздими. Сам генерал Бреддок і той, мабуть, частіше прислухався до порад американців, ніж цей його скромний наслідувач. Не раз траплялося, що Мак-Неб ухилявся навіть від виконання наказів і розпоряджень офіцерів тільки тому, що вони були вроджені американці. При цьому він з чисто шотландською спритністю завжди вмів обставити справу так, що його не можна було звинуватити в свідомій непокорі. Тож людини, непридатнішої для досягнення мети, котру ставила перед собою Мейбл, важко було й відшукати. Однак, не бачачи іншого виходу, Мейбл вирішила негайно здійснювати свій задум.

— Мій батько поклав на вас велику відповідальність, капрале,— сказала вона, вибравши мить, коли Мак-Неб відійшов від решти солдатів.— На випадок, якби ворог заволодів цим островом, він не тільки захопив би всіх нас, але, чого доброго, полонив би ще й той загін, який пішов на завдання.

— Не обов’язково було їхати сюди такий світ із Шотландії, аби почути таку думку,— сухо відказав Мак-Неб.

— Я не сумніваюся, що вам це так само ясно, як і мені, містере Мак-Небе, але я боюся, що ви, призвичаєні до небезпек і битв ветерани, може, дещо схильні нехтувати деякими заходами, які необхідні в такому особливому становищі, в якому опинилися ми.

— Шотландія, кажуть, ще й досі непідкорена країна, шановна леді, проте я схильний вважати це твердження за помилкове, коли ми, її сини, такі дурноверхі, що дозволимо ворогові захопити себе зненацька.

— Та ні, шановний друже, ви не так мене зрозуміли. По-перше, я кажу зовсім не про Шотландію, а про цей острів, а, крім того, я ніскільки не сумніваюсь у вашій пильності, коли ви вважаєте, що вона необхідна; однак я дуже боюся, що через свою безстрашність ви можете недооцінювати небезпеку.

— Моя безстрашність, міс Дангем, безсумнівно, низької якості, бо вона всього-на-всього — шотландська безстрашність. От ваш батько — янкі, і якби він зараз був тут, ми, безсумнівно, надивилися б на всякі приготування. Не до добра це все, коли чужинці понахапали чинів і ходять з алебардами[121] в шотландських полках. Тож нема чого й дивуватися, що ми програємо битву