Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

В зв'язку з катастрофальним положенням армії, та з безвихідним політичним становшцем, яке тоді витворилося, відбувалися наради Головного Отамана, членів уряду і вищих командантів. На останній нараді, 6 грудня вирішено ліквідувати регулярну війну і перейти на партизанщину, пробиваючись на тили ворога. Окремим особам і частинам оставлено свобідний вибір рішення щодо їхньої дальшої долі.

Стрілецька Рада та всі старшини Групи СС, галичани й наддніпрянці, рішили одноголосно розв'язати Групу СС та здемобілізувати її. Усім СС залишено вільну руку, або включитися до Повстанської армії, яку очолив ген. Омелянович-Павленко, або вернутися додому.

Мотиви цього рішення були такі: Винищена тифом та до останніх границь перевтомлена і вичерпана фізично внаслідок тяжких тритижневих маршів і ар'єргардних боїв – Група СС не становила уже ніякої бойової сили і не була здатна до якихнебудь бойових операцій. Також напад Гайдамацької бригади в Старокостянтинові на 1-ий полк СС та його роззброєння, страшенно пригнобили Січових Стрільців і відобрали їм решту бойового запалу. По-друге – дальша збройна боротьба в партизанських формах була, на думку СС, недоцільна та безвиглядна.

Тільки у фронтовій боротьбі української регулярної армії – був сенс, при зміні політичних обставин, продовжати наші визвольні змагання. До того ж переконання прийшов також після закінчення Зимового походу прем'єр І.Мазепа, який заявив на основі пережитого досвіду, що «кожна партизанська армія врешті приходить до ліквідації, якщо не має допомоги збоку. Партизанське військо, окружене ворожими силами, не мавши зброї і постачання, гине, або мусить тікати зі своєї території».[242] І по третє – великий вплив на рішення Січових Стрільців мав факт, що Головний Отаман несподівано виїхав до Варшави, ще перед останньою нарадою вищих командантів Армії УНР, 6-го грудня, не повідомляючи, ні уряду, ні вищих військових командантів про мету своєї подорожі, ні про свої пляни в Варшаві. Це викликало велике невдоволення військових командантів, а зокрема командування групи СС.[243]

Вслід за тим частина Січових Стрільців на основі свойого свобідного рішення потягнула з іншими частинами Повстанської армії на схід, у т. зв. Зимовий похід, а друга частина зі Штабом Групи відійшла на захід, де була 7 грудня інтернована поляками, та перевезена до Луцька. Група СС перестала існувати.

Збройна боротьба Січового Стрілецтва закінчилася. Непоборні перешкоди і труднощі на визвольному шляху українського народу не дозволили здійснитися тій Великій Ідеї, що її перед двома роками підняла в Києві горстка лицарів Червоної Калини.

Хоч Групу СС розв'язано і здемобілізовано 6 грудня, то Стрілецька Рада, як найвищий орган ССтрілецтва, ще існувала вісім місяців, використовуючи всякі можливості для відновлення своєї формації для активної, фронтової боротьби проти большевиків. Стрілецька Рада, більша частина якої перебувала спершу в Луцьку, а з весною 1920 р. на Чехословаччині, мала на увазі в першій мірі Українську Бригаду в Німецькому Яблінному в ЧСР, яку, на її думку, належало перевезти на Україну в район Одеси, та, після доповнення її іншими частинами, створити нову базу для відновлення боротьби за українську державність. Про ці пляни повідомляла Стрілецька Рада Головного Отамана, що перебував тоді в Варшаві.

Коли ж після Грудневої угоди (1919 р.) і Квітневої умови УНР з Польщею (1920 р.), взаємовідносини між галичанами і наддніпрянцями погіршилися, повищого пляну не можна було зреалізувати, бо уряд д-ра Є.Петрушевича негативно відносився до його ініціяторів, старшин Стрілецької Ради.

В липні 1920 р. відбулося в Празі останнє засідання Стрілецької Ради, на якому визнано безцільність дальшого перебування СС закордоном, і тому рішено візвати всіх Січових Стрільців до повороту в Галичину.

Так закінчила своє існування Стрілецька Рада, як останній 3алишок формації Січових Стрільців.

Січові Стрільці займали передове місце серед революційних сил на Україні, як один з найбільш рішальних і порядкуючих чинників. Вони з найбільшою послідовністю і рішучістю спрямовували усю свою енергію до одної, основної мети: здобуття суверенної і соборної української держави. Для здійснення цієї ідеї вони невтомно працювали і з повною посвятою за неї боролися. У наитяжчих ситуаціях вони давали достойну і сміливу відсіч ворогам України.

Москалі та інші вороги українських визвольних змагань бачили в Січових Стрільцях найбільш некомпромісних і небезпечних противників поневолення України. Золоті ініціяли «СС» на одностроях Січових Стрільців, викликали глибоку до них ненависть збоку московських великодержавників усіх мастей. Та рівночасно мусіли вони з повним респектом відноситися до СС, як до військової частини, яка справедливо відносилася до всіх льояльних громадян української держави.

Серед хаосу революції та неупорядкованих відносин Січові Стрільці стояли на сторожі ладу і спокою та безпеки майна і життя всіх громадян. Своїм коректним відношенням до населення підтримували авторитет революційної української влади. Безпощадно розправлялися вони із явищами бандитизму, безладдя, авантюрництва, отаманії та ворожої диверсії. Це важливе завдання могла успішно виконувати тільки дійсно революційна, ідейна і здисциплінована військова формація, якою були Січові Стрільці.

Про цю військово-революційну дисципліну дбали самі стрільці-рядовики, які не допускали, щоб між ними самими мали місце якінебудь випадки грабунку та погромництва. Під час роззброювання Січовими Стрільцями села Германівка, Канівського повіту, при кінці березня 1918 р., два стрільці пограбували місцевого жида. Щоб змити ганьбу, яка впала на ціле Січове Стрілецтво, самі стрільці скликали Стрілецький Суд, який засудив обох виновників до кари смерти. Незважаючи на прохання місцевих селян і жидів про помилування засуджених, обидвох їх негайно розстріляно.[244]

Така поведінка Січового Стрілецтва здобувала йому правдиві симпатії та глибоку пошану серед загалу населення усіх кляс і національностей. Усюди, куди проходили Січові Стрільці, залишали вони по собі добру славу. Щиро прощалися з громадянством тих місцевостей, де вони перебували. Коли Січові Стрільці відходили з Шепетівки на протиденікінський фронт, представник місцевого громадянства, лікар жид, такими словами прощав їх: «Січовим Стрільцям нічого жалувати за Шепетівкою. При такому багатстві своєї душі вони всюди найдуть щирий прийом. Але, як ми, мешканці нещасної Шепетівки,