Читати книгу - "Українське письменство"

Минув бенкет… Але дзвенять…

Строфи перша і друга не зв’язані одна з одною внутрішнім зв’язком, і чудова анафора (нехай — нехай…) розірвана немелодійним «о, хай розвіялися сни»; це неможливе «о, хай» вкінець псує всю музичну сторону вірша.

З других змін треба зазначити характерне для Олеся останньої доби уживання образу «пташка», «ластівка» іноді без усякої внутрішньої необхідності. «Пташко, будь рада теплу і весні» (стор. 12); раніш було: «Дівче! будь рада теплу і весні»; «Люблю її, зову своєю; як пташку, жалую її» (стор. 94; в давній редакції стояло «цілую, жалую її»). «Ластівко, вийди! я жду тебе, жду!» (стор. 112). В першій редакції було простіше і краще: «Милая, вийди»…

Одначе не всі зміни і переробки Олеся треба визнати неслушними. Деякі скорочення віршів (напр., «Дівче, будь рада теплу і весні») і нові варіанти показують в ньому присутність художнього такту і дозволяють сподіватися, що в другому виданні другого тому, яке уже приготовляється автором, він буде милосерднішим щодо своїх давніх chef d'oeuvr’ів.

З зовнішнього боку книжка виглядає, як на наші часи, непогано; видана вона в форматі приблизно тому ж самому, що і раніше. Враження псує тільки обгортка, зроблена в кількох стилях разом.

1917

Ів. Федорченко. Летюча зоря{51}
Співомова про часи революції 1905—1908 років. Українсько-руське видавництво «Гасло». № 5. Київ, 1917. Стор. 23. Ц. 40 коп.

Д. Ів. Федорченко типовий представник нашої провінціальної графоманії, один з тих «непризнаних геніїв» та «талановитих Матюш», яких ще так багацько зосталося по наших повітових містах та містечках. Хисту в нього нема ніякого, техніка більш ніж примітивна, мова важка, неясна, кострубата, а проте автор, очевидячки, дуже високої думки про свій твір: він не побажав навіть рахуватись ні з дорожнечею паперу, ні з дорожнечею друку.

У вступі до своєї поеми він пише:

Є казки, а до правди не знає Ні душа, яка сила в їх сяє. От одну із казок, хоч недавню, Що до нас дожила в перекáзах, Розказать вам чиню оце замах…

Ця «недавня казка» — революція 1905 року. Герой автора — Сандрó всією душею віддався роботі для добра народного. Він попрощався з своєю сім’єю і пішов «боротися за всіх до скону». Він певен, «що шлях до щастя йому одкрито», бо він

Взнав… спосіб, з котрого мати Народу можна нові палати.

Мрії і наміри Сандрá і прощання його з родиною становлять зміст перших відділів поеми: «Мріяло» (?) і «Перелестник» (?). Два слідуючі відділи: «Будимир» та «Бурило» (?) розповідають нам про революційну діяльність Сандрá. Промови Сандрá, розуміється, знаходять величезний голосний відгомін в народі, бо в народі

Такого ще ніхто не чув, Не знав, в чім є добро.

Автор запевняє нас, що од тих промов