Читати книгу - "Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах"

І вона кусала його без жалю безперестанку, а коли не могла вкусити, то била вафельницею. Але не вбивала до смерті, щоб лютіше помститися.

— О, змилуйтеся! — кричав рибник. — Уленшпігелю, удар ножем, я скоріше вмру. Проженіть цю жінку! Розбийте похоронний дзвін! Вбийте дітей, що скликають народ!

А Торія все кусала, аж поки один старий чоловік не змилосердився і не вирвав у неї з рук вафельниці.

Тоді Торія плюнула в лице weerwolf’у і почала рвати на ньому волосся, примовляючи:

— Ти заплатиш, на повільному вогні, під розпеченими кліщами. Своїми пазурами видеру тобі очі!

Тим часом, почувши, що weerwolf — це людина, а не диявол, прибігли з Гейста всі рибалки, хлібороби й жінки — хто з ліхтарем, хто з запаленим смолоскипом. І всі кричали:

— Мерзотний душогубе, де ти сховав золото, награбоване у нещасних жертв? Все віддай назад!

— У мене нічого немає, пожалійте мене, — бурмотів рибник.

А жінки кидали в нього каміння і пісок.

— Нехай заплатить за все! Настав час розплати, — кричала Торія.

— О, пожалійте! — скиглив він. — Я весь у крові. Я сходжу кров’ю. Пожалійте!

— Вистачить ще в тебе крові на розплату! — кричала Торія. — Змастіть йому руки бальзамом. Розплатишся на повільному вогні, коли тобі відірвуть руки розпеченими кліщами. За все заплатиш!

І вона знову кинулась бити його, але впала непритомна на землю. І лежала доти, поки сама не прийшла до пам’яті.

Тим часом Уленшпігель, звільняючи з капкана руки рибника, помітив, що на правій руці в нього бракує трьох пальців. Він наказав міцно його зв’язати і покласти в кошик для риби. Чоловіки, жінки й підлітки, міняючись по черзі, понесли його в Дамме, щоб там віддати до суду. По дорозі вони світили собі ліхтарями й смолоскипами.

А рибник безперестану кричав:

— Розбийте дзвони! Вбийте дітей, хай не скликають народу!

А Торія кричала своє:

— Хай за все заплатить на повільному вогні, під розпеченими кліщами! Хай заплатить!

Потім обоє замовкли. І Уленшпігель не чув уже нічого, крім уривчастого дихання Торії, важких чоловічих кроків на піску і громового бурхання моря.

З сумом у серці дивився він на хмари, що мчали шалено по небу, на морські хвилі, що виблискували вогненними гривами піни, на світло ліхтарів і смолоскипів та на бліде обличчя рибника, що втупив у нього лютий погляд.

І попіл бився в його груди.

Так ішли вони чотири години до Дамме, а там їх зустріли юрби людей, бо новина вже дійшла й сюди. Всі хотіли бачити впійманого. Городяни йшли за рибалками, кричали, співали, танцювали, вигукуючи:

— Weerwolf'a впіймано, впіймано вбивцю! Хай живе Уленшпігель! Довгих літ нашому братові Уленшпігелю! Lang leven onsen breeder Ulenspiegel!

Це було всенародне свято.

Коли вони йшли повз будинок судді, той вийшов на гамір і сказав до Уленшпігеля:

— Ти переміг! Хвала тобі і слава!

— Попіл Клааса бився в мої груди, — відповів Уленшпігель.

Тоді суддя сказав:

— Ти матимеш половину майна вбивці.

— Віддайте його родичам загиблих, — відповів Уленшпігель.

Прийшли Ламме і Неле. Неле сміялась і плакала від радості й цілувала свого коханого Уленшпігеля. Ламме, важко гопцюючи, плескав його по животу і вигукував:

— Ось хто сміливий, незрадливий, вірний! Це мій найкращий друг. Серед вас, селюків, таких нема.

А рибалки сміялися й кепкували з Ламме.

44

Другого дня задзвонив дзвін, званий borgstorm, скликаючи суддю, старшин, писарів до Vierschare, на чотири дернових лави під дерево правосуддя — під прекрасну липу.

Навколо зібрався простий люд.

На допиті рибник не признавався ні в чому, навіть коли йому показали три пальці, відрубані солдатом, яких йому бракувало на правій руці. Він усе повторював:

— Я бідний і старий, згляньтеся наді мною.

Але народ ремствував і гукав:

— Ти старий вовк, ти вбивав дітей! Нема йому помилування, панове судді!

Жінки кричали:

— Чого вирячився на нас своїми холодними очима! Ти людина, а не диявол, і ми не боїмося тебе. Тварюко жорстока, боязкіша за кішку, що скрадається до пташенят у гнізді. Ти вбивав нещасних дівчаток, що тільки хотіли чесно прожити своє життя.

— Хай розплатиться на повільному вогні, під розпеченими кліщами! — кричала Торія.

І, незважаючи на варту, матері казали хлопчакам кидати каміння в рибника. А хлопчаки до цього охочі; коли рибник дивився на них, вони свистіли й безперестану гукали:

— Bloedzuyger! (Кровопивця!) Sla dood! (Убийте його!)

А Торія кричала не вгаваючи:

— Хай заплатить! На повільному вогні, під розпеченими кліщами, хай заплатить!

А юрба гула. Жінки говорили між собою:

— Гляньте-но! Він аж дрижить від холоду під таким ясним сонцем. Підставляє під тепло свої сиві патли і пику, що йому подряпала Торія.

— Він тремтить від болю!

— Це Суд Божий.

— Який у нього жалюгідний вигляд.

— А гляньте на руки душогуба, — вони зв’язані спереду, і з ран від капкана йде кров.

— Хай заплатить, хай заплатить! — кричала Торія.

А він скиглив:

— Я бідний, відпустіть мене.

І всі, навіть судді, сміялися з нього. Він пускав облудні сльози, щоб викликати жаль до себе. І жінки сміялись.

Через те що підстав для тортур було досить, суд присудив катувати його доти, поки не признається, як він убивав, де убивав, звідки виходив, де пограбовані речі його жертв і де сховано гроші.

У катівні його взули в дуже тісні чоботи з сириці, а потім суддя запитав, як сатана навіяв йому ці лихі думки і штовхнув на такі жахливі злочини.

Він відповів:

— Сатана — це я сам, таке моє єство. З дитинства я був потворним, нездатним до фізичних вправ, усі зневажали мене й лупцювали нещадно. Ні хлопчаки, ні дівчата не мали до мене ніякого жалю. В молоді роки жодна жінка не хотіла мати зі мною діла, навіть і за гроші. Тоді я люто зненавидів усе, що народжене жінкою. Тому я й доніс на Клааса, що його всі любили. А я любив тільки гроші. Це були мої коханки — біляві чи золотаві. Клаасова смерть пішла мені на пожиток і втіху. Мені все дужче хотілося жити, як вовк, мене палило бажання кусатись. У Брабанті я побачив вафельницю і подумав, що з неї може вийти добра залізна паща. О, як би я радо схопив вас нею за в’язи, ви, кровожерні тигри, що так охоче тішитесь муками старого! Я вас кусав би з куди більшою радістю, ніж цього солдата або дівчину. Бо, побачивши