Читати книгу - "Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів]"

Можливість застосування норм за аналогією закону та аналогією права прямо передбачена в окремих законодавчих актах (наприклад, ст. 8 ЦК України встановлює: якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини, тобто за аналогією закону, а у разі неможливості використання аналогії закону цивільні відносини регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства, тобто за аналогією права). Це свідчить про те, що аналогія цілком виправдана в конституційному, цивільному, трудовому, земельному, процесуальному та інших галузях права.

Інститут аналогії не може бути використаний для заповнення прогалин в Особливій частині кримінального права (в Загальній — це трапляється). У цьому разі слід пам’ятати про сформульований ще в Стародавньому Римі принцип: «Немає злочину без вказівки на те в законі». Неможливе застосування аналогії закону і аналогії права у разі притягнення осіб до адміністративної і дисциплінарної відповідальності, оскільки перелік заборонених державою діянь має бути повно і недвозначно сформульований у законодавстві.

Прогалини в праві слід відрізняти від поняття юридичних колізій. На відміну від прогалин юридичні колізії — це «надлишок» нормативно-правових актів, які суперечать один одному.

Контрольні запитання

1. Охарактеризуйте форми та способи реалізації правових норм.

2. Назвіть випадки, коли виникає необхідність у застосуванні норм права з боку державних органів або посадових осіб.

3. Що таке юридична кваліфікація?

4. Чим відрізняється вимога доцільності правозастосування від вимоги законності?

5. Яка існує класифікація актів правозастосування?

Розділ 25 Тлумачення норм права

§ 1. Поняття тлумачення норм права

Самостійне місце в механізмі правового регулювання суспільних відносин посідає діяльність, спрямована на осмислення норм права, урозуміння їх справжнього змісту. Така діяльність становить тлумачення норм права, їх інтерпретацію. Особливості правотлумачної діяльності зумовили виокремлення окремої галузі знань у курсі філософії права — юридичної герменевтики, тобто вчення про принципи інтерпретації юридичних текстів.

Термін «тлумачення» (інтерпретація) означає уяснення, роз’яснення, розкриття сутності певного явища. Цей термін не є суто правовим, він використовується також й іншими гуманітарними науками, досягнення яких враховуються при розробленні теорії тлумачення права.

В юридичній науці поняття «тлумачення права» розуміється в двох значеннях:

1) як певний розумовий процес, інтелектуальна діяльність, спрямована на встановлення змісту норм права. В такому розумінні тлумачення права виражається в сукупності способів його інтерпретації;

2) як результат зазначеної діяльності, що виражається у тексті, в якому розкривається, відтворюється дійсний зміст відповідних норм права.

Таким чином, тлумачення норм права можна визначити як діяльність, спрямовану на з’ясування, осмислення дійсного змісту норм права з метою сприяння їх практичній реалізації, а також результат такої діяльності, що переважно виражається в інтерпретаційно- правовому акті.

Необхідність тлумачення права зумовлена особливостями його предмета, а саме:

1) нормативністю права, загальним, абстрактним характером правових норм. Реалізація абстрактної норми права в конкретній життєвій ситуації без з’ясування її змісту виявляється неможливою;

2) формальною визначеністю правил поведінки в юридичному тексті, що зумовлює такі обставин, що викликають необхідність тлумачення:

- вживання термінів, які є більш вузькими чи більш широкими, ніж правове поняття, що вони виражають, або вживання слів-синонімів на позначення одного поняття (наприклад, одночасне використання у тексті слів «повинен», «зобов’язаний», «слід», «належить» тощо);

- наявність в юридичних текстах спеціальних юридичних термінів (іпотека, юридична особа, злочин та ін.) та оціночних категорій («тяжкі наслідки», «моральна шкода» тощо);

- вживання висловів, які вимагають з’ясування можливих варіантів поведінки, що ними передбачаються (наприклад, «і так далі», «тощо», «та інше», «інші»);

- недосконалість юридичної техніки, відсутність ясної, точної, зрозумілої мови юридичного акта, двозначність, розпливчатість формулювань;

3) системністю норм права, що зобов’язує суб’єкта тлумачення враховувати взаємозв’язок і взаємозумовленість норм права (наприклад, зв’язок між загальними та спеціальними, конкретизуючими, спеціалізованими правовими нормами);

4) необхідністю забезпечення органічної єдності «духу» і «букви» закону.

Тлумачення норм права як діяльність складається з двох основних елементів: уяснення змісту норм права та його роз’яснення. Уяснення — це перший та обов’язковий елемент тлумачення права, який полягає у з’ясуванні суб’єктом тлумачення змісту правових норм «для себе». Це внутрішній творчий процес, який відбувається у свідомості суб’єкта тлумачення та не містить зовнішніх форм виразу. Уяснення правових норм є необхідною умовою належної реалізації права в усіх його формах (додержання, виконання, використання, а також правозастосування), що вимагає від нього максимальної адекватності, повноти та юридичної точності. Тлумачення права може включати тільки стадію уяснення, наприклад, якщо йдеться про урозуміння суб’єктом дійсного змісту правових норм при їх додержанні чи використанні.

Проте повною мірою правотлумачна діяльність проявляє себе у роз’ясненні норм права, що є наступною частиною процесу інтерпретації права. Роз’яснення здійснюється вже не «для себе», а для інших учасників суспільних відносин, коли суб’єкт інтерпретації в усній або письмовій формі виражає своє розуміння дійсного значення відповідних правових норм. Результати роз’яснення переважно об’єктивуються ззовні у відповідних юридичних актах, науково-практичних коментарях, рекомендаціях тощо (наприклад, постановах Пленуму Верховного Суду України, рекомендаціях Вищого господарського суду України, науково-практичних коментарях до кодексів чи інших законодавчих актів).

Правотлумачна діяльність у формі роз’яснення норм права, результатом якої є окремий різновид юридичних актів (інтерпретаційні акти), здійснюється уповноваженими органами держави чи посадовими особами та нерідко становить один з основних напрямків їх діяльності. Так, надання офіційного тлумачення Конституції та законів України виступає одним з вихідних повноважень Конституційного Суду України та визначає його правовий статус. Правоінтерпретаційна діяльність уповноважених суб’єктів є самостійною правовою формою діяльності держави разом із правотворчістю, правозастосуванням, правоохоронною діяльністю тощо.

Слід розмежовувати об’єкт тлумачення та безпосередній предмет тлумачення права. Об’єктом правотлумачної діяльності є норма права. У розкритті дійсного значення правових норм, з’ясуванні змісту правил поведінки, що їх становить, полягає кінцева мета інтерпретації права. Оскільки правові норми закріплюються та виражаються ззовні в нормативно-правових актах та інших джерелах права, безпосереднім предметом інтерпретації права виступає юридичний текст, який міститься у відповідних джерелах права (нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах, правових прецедентах тощо). Безпосереднім предметом тлумачення можуть бути як нормативно-правові акти або інші форми права в цілому, так і окремі правові приписи (статті, пункти, абзаци нормативно-правового акта тощо). В деяких випадках предметом правотлумачної діяльності виступають й відповідні матеріали, пов’язані з виданням та функціонуванням тих чи інших форм права (тексти законопроектів, програми політичних партій, стенограми засідань, на яких було ухвалено відповідні юридичні акти, матеріали практики тощо). Вони