read-books.club » Наука, Освіта » Егоїстичний ген 📚 - Українською

Читати книгу - "Егоїстичний ген"

242
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Егоїстичний ген" автора Річард Докінз. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 114 115 116 ... 133
Перейти на сторінку:
процесі еволюції. Ящик Скіннера — це такий апарат, в якому тварина вчиться добувати собі харчування, натискаючи важіль, після чого їжа автоматично з’їжджає вниз по жолобу. Експериментальні психологи звикли розташовувати в маленьких ящиках Скіннера голубів або щурів, де ті дуже швидко вчаться натискати маленькі важільці за їжу у винагороду. Свині можуть навчитися цьому ж у більшому ящику з чималим важелем для рийки (багато років тому я бачив про це дослідницький фільм і добре пам’ятаю, що ледь не вмер зі сміху). B. А. Болдуїн та Г. Б. Міз навчали свиней у скіннеровському хліві, який мав одну цікаву особливість. Важіль був розташований на одному кінці хліва, а годівниця на іншому. Тому свині доводилось натискати важіль, бігти на інший кінець хліва, щоб отримати їжу, потім назад до важеля і т. д. Здавалося б, нічого страшного, але Болдуїн та Міз помістили у свій апарат пару свиней. Це дало можливість одній свині експлуатувати іншу. «Раб» бігав туди й назад, натискаючи важіль, а «господар» просто сидів собі біля годівнички та наминав їжу, що з’являлася. Фактично, в парі свиней встановлювалася певна стабільна схема відносин «господар/раб», де одна працювала та бігала, а інша тільки те й робила, що їла.

Тепер про парадокс. Назви «господар» та «раб» виявились абсолютно неправильними. Щоразу, коли якась пара свиней встановлювала стабільну схему відносин, свиня, що отримувала роль «господаря», або «експлуататора», в усьому іншому була підлеглою. Так званий «раб», який робив усю роботу, зазвичай був домінантним. Всі, хто знається на свинях, запевняли би, що, навпаки, господарем, який тільки їсть, мала би стати домінантна свиня, тоді як підлегла мала би стати рабом, що тяжко працює та їсть недоїдки.

Чому ж виникає така парадоксальна невідповідність ролей? Це легко зрозуміти, як тільки ви почнете мислити термінами стабільних стратегій. Потрібно лише зменшити масштаби ідеї з еволюційного процесу до індивідуального розвитку — часової шкали, за якою розвиваються відносини між двома індивідами. Стратегія: «Якщо домінантна, сиди собі біля їжі; якщо підлегла, працюй важелем» здається «розумною», але не стала би стабільною. Підлегла свиня, натиснувши важіль, бігла би до годівниці лише для того, щоби знайти там домінантну свиню, яка так міцно вперлася передніми ногами, що не зсунеш. Тоді підлегла свиня дуже скоро покинула би натискати важіль, бо за це не отримує винагороди. А тепер розглянемо зворотну стратегію: «Якщо домінантна, працюй важелем; якщо підлегла, сиди собі біля їжі». Саме вона була би стабільною, навіть попри те, що має парадоксальний результат, коли більшість їжі отримує підлегла свиня. Необхідно лише, щоби домінантній свині перепадало хоч трохи їжі, коли вона прибіжить з іншого кінця хліва. Щойно вона прибіжить, тоді без особливих проблем віджене підлеглу свиню від годівниці. Допоки там лишатиметься хоч якась їжа, щоб її винагородити, звичка працювати важелем, а отже, несамохіть годувати підлеглу свиню, зберігатиметься. При цьому звичка підлеглої свині ліниво сидіти біля годівниці винагороджуватиметься також. Таким чином, уся ця «стратегія» загалом виглядає так: «Якщо домінантна, поводься як „раб“; якщо підлегла, поводься, як „господар“», винагороджується, а тому є стабільною.

27

«…певний різновид ієрархії домінування [у цвіркунів]» — Тед Берк, на той час мій аспірант, знайшов подальші докази цього різновиду псевдоієрархії домінування у цвіркунів. Він також переконався, що самець цвіркунів більш імовірно залицяється до самиць, якщо нещодавно виграв у двобої з іншим самцем. Це слід було б назвати «Ефектом герцога Мальборо», з огляду на такий запис у щоденнику першої герцогині Мальборо: «Його Світлість повернувся сьогодні з війни й задовольнив мене двічі, не знімаючи ботфортів». Альтернативну назву може навіяти такий матеріал з журналу «Нью Сайнтист» про зміни рівнів чоловічого гормону тестостерону: «За добу до важливого матчу у тенісистів рівні подвоювались. Після матчу у переможців рівні залишалися високими, а у тих, хто програв, падали».

28

«…концепції ЕСС як один із найважливіших досягнень еволюційної теорії з часів Дарвіна». — Це речення, схоже, є невеличким перебільшенням. Мабуть, я занадто емоційно відреагував на поширене нехтування ідеєю ЕСС в тогочасній біологічній літературі, особливо в Америці. Наприклад, цей термін не згадується в жодному розділі масивної «Соціобіології» E. O. Вілсона. Більше ним не нехтують, і сьогодні я можу подивитись на нього більш розсудливим та менш євангелістським поглядом. Насправді зовсім не обов’язково використовувати термінологію ЕСС, за умови, що ви викладаєте свої думки достатньо чітко. Але вона дуже допомагає мислити чітко, особливо в тих випадках (яких на практиці більшість), де детальні генетичні дані відсутні. Іноді можна почути, що моделі ЕСС беруть за основу нестатеве розмноження, але це твердження є доволі оманливим, якщо сприймати його як явне протиставлення нестатевого розмноження статевому. Істина радше полягає в тому, що моделі ЕСС не переймаються подробицями генетичної системи. Натомість, вони припускають, що, якимось нез’ясованим чином, подібне породжує подібне. Для багатьох цілей таке припущення цілком підходить. По суті, його нез’ясованість може навіть бути вигідною, оскільки зосереджує увагу на головному, відкинувши деталі, на кшталт генетичного домінування, які в конкретних випадках зазвичай невідомі. Ідея ЕСС найкорисніша в своїй негативній ролі — вона допомагає нам уникнути теоретичних помилок, що інакше могли би нас спокушати.

29

«Прогресивна еволюція може мати вигляд не так рівномірного шляху нагору, як вервечки окремих кроків від одного стабільного плато до іншого». — По суті, це твердження є стислим викладенням одного з варіантів добре відомої сьогодні теорії переривчастої рівноваги. Мені соромно зізнатись, що, коли я вперше писав свою книгу, то, подібно до багатьох англійських біологів того часу, нічогісінько не знав про цю теорію, хоча вона була опублікована ще трьома роками раніше. Пізніше, наприклад, у книзі «Сліпий годинникар», я дратувався (можливо, занадто) через те, як теорію переривчастої рівноваги переоцінюють. Якщо це образило чиїсь почуття, мені дуже шкода. Сподіваюся, цих людей утішить, що принаймні в 1976 році я з нею повністю примирився.

30

«…я так і не зміг зрозуміти, чому етологи досі ними нехтують…» — Статті Гамільтона 1964 року більше не нехтуються. Історія втрати їх із виду в минулому та подальшого визнання сама по собі є цікавим кількісним дослідженням, прикладом включення того чи іншого «мему» до мемофонду. Прогрес цього мему я простежую в примітках до 11-го розділу.

31

«…я припускатиму, що ми говоримо про гени, які рідко загалом трапляються…» — Механізм припущення, що ми говоримо про ген, який рідко зустрічається в популяції в цілому, був трохи надуманим, аби полегшити пояснення вимірювання коефіцієнту спорідненості. Одним із головних досягнень Гамільтона була демонстрація того, що його висновки випливають незалежно від рідкісності чи поширеності гена, про який іде мова. Як виявилось, людям доволі

1 ... 114 115 116 ... 133
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Егоїстичний ген», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Егоїстичний ген"