Читати книгу - "Улісс"

І подався собі геть, силкуючись не хилитатися. Ще тільки п’ята година, а він уже як зюзя. Оце колись пізно увечері він мало не попав у каталажку, добре що Педді Леонард знав того полісмена, номер 14А. Напився в забігайлівці на Брайд-стрит уже після кінцевої години і бахурує з двома хвойдами, і їхній супер тут же ошивається, і вони хиляють портер чайними чашками. Хвойдам він видав себе за француза, мовляв він мсьє Жозеф Манюо, та й ну шельмувати католицтво, а насправді він сам, ще хлопчиною, прислужував при службі Божій у церкві Адама і Єви, заплющуючи побожно очі, і хто написав новий заповіт, а хто старий заповіт, і тискав їх та лапав. А ті дві хвойди реготали аж мало не померли зо сміху, спорожнили у нього, бовдура, кишені; він залив усе ліжко портером, а вони верещать і регочуться. А як поживає твій заповіт? У тебе який заповіт, старий чи новий? Саме тоді в цю забігайлівку нагодився Педді. А подивитися на нього в неділю, коли він із своєю жінкою-потіпахою простує до церкви і вона, виляючи задом, ступає до вівтаря в лакованих черевиках, не абияк, а з пучечком фіалок, як цяця, наче панночка. Достеменна сестра Джека Муні. А матуся, стара мандрьоха, здає комірки вуличним коханцям. Їй-богу, Джек наставив його на путь істинний. Попередив, якщо тільки він не покриє своїх гріхів, то хай начувається.

Тим часом Террі приносить три кухлі.

— Призволяйтеся, — каже Джо, частуючи. — Призволяйтеся, Громадянине.

— Slan leat[208], — відповідає той.

— Щоб добре тобі велося, Джо, — кажу я. — Здоров’я тобі, Громадянине.

Їй-богу, він уже вихилив половину свого кухля. Напоїть його зможе хіба той, у кого грошей кури не клюють.

— Слухай, Елфе, — питає Джо, — а кого довготелесий хоче протягнути в мери?

— Твого друга, — каже Елф.

— Наннана? — допитується Джо. — Члена?

— Не називаю імен, — відказує Елф.

— Так я і думав, — каже Джо. — Я щойно його бачив з Вільямом Філдом, членом парламенту, на зібранні скототорговців.

— Кучерявий Іопас{627}, — озивається Громадянин, — що вивергається, наче вулкан, улюбленець усіх країн і ідол своєї власної.

А тим часом Джо починає просвіщати Громадянина про ящур, скототоргівців і вжиття заходів, а Громадянин посилає їх усіх к такій матері, а Блум обстоює сірчані купелі, як засіб для шолудивих овець, якусь відому йому мікстуру від кашлю для телят і якісь найґарантованіші ліки від антимікозу. Він-бо колись працював на бойні. Походжав із записником і олівцем, усім заважав, аж поки Джо Кафф дав йому копняка за те, що той посварився з якимсь скотарем. Містер Усезнай. Може навчити свою бабусю, як доїти качок. Пісюн Берк розказував мені, як його жінка в «Міському гербі» плакалася, бо місіс О’Дауд безнастанно рюмсала через свої жирові нарости завтовшки вісім дюймів по всьому тілу. Варто їй пукнути, як він уже бігає навколо неї і повчає, що слід робити в таких випадках. Що там у тебе сьогодні в програмі? Ага. Гуманні методи. Адже бідолашні тварини страждають а фахівці вважають що найкращий з відомих засобів неболісний для тварини це втирати мастило обережно в уражене місце. Їй-богу, він, мабуть, зуміє витягти з-під квочки яйце так обережно, що й не потривожить її.

Ко-ко-ко. Кво-кво-кво. Чорна Ліза — це наша курочка. Вона несе нам яєчка. Коли знесе яєчко, вона дуже радіє. Куд-ку-дак! Куд-ку-дак! Тоді приходить добрий дядечко Лео. Він просовує руку під Чорну Лізу і забирає її свіженьке яєчко. Ко-ко-ко-ко. Кво-кво. Куд-ку-дак. Куд-ку-дак.

— Хоч як там є, — каже Джо, — Філд і Наннетті вирушають сьогодні до Лондона і зроблять про це запит на засіданні Палати громад.

— Чи ви певні, — питає Блум, — що радник їде теж? Річ у тім, що я хотів із ним поговорити.

— Так, він їде поштовим пароплавом увечері, — пояснює Джо.

— От біда, — зітхає Блум. — Мені дуже треба було. Може, їде тільки містер Філд. Я не зміг зателефонувати. Ні. Ви певні?

— Наннан їде теж, — каже Джо. — Ліга доручила йому зробити завтра запит щодо наказу комісара поліції, який заборонив у парку займатися ірландськими видами спорту. Як ти дивишся на це, Громадянине? The Sluagh na h-Eireann[209]{628}.

Містер Коров’як-Півакр (Мултіфарнгем, націоналіст): У зв’язку із запитом мого шановного друга, депутата від Шіллела, я б хотів запитати високоповажного джентльмена, чи справді уряд дав указівку, щоб цих тварин забивали, не зважаючи на відсутність медичних ознак їхнього патологічного стану.

Містер Рукиноги (Тамошант, консерватор): Шановні депутати вже отримали відомості, з якими був ознайомлений комітет палати. Навряд чи я зможу істотно доповнити ці відомості. Відповідь на запит шановного депутата буде стверджувальна.

Містер Ореллі (Монтенотте, націоналіст): Чи давалися подібні вказівки щодо забою тварин людського роду, які наважувалися бавитися ірландськими видами спорту в Фенікс парку?

Містер Рукиноги: Відповідь буде заперечна.

Містер Коров’як-Півакр: Чи не вплинула славнозвісна мітчелестаунська телеграма високоповажного джентльмена на політику джентльменів із державної скарбниці?

(Галас у залі).

Містер Рукиноги: Мені треба навести довідки щодо цієї справи.

Містер Нафталін (Банкоум, незалежний): Стріляти без попередження.

(Опозиція аплодує для сміху).

Головуючий: Годі! Годі!

(Засідання закривається. Оплески.)

— Ось вам чоловік, — каже Джо, — який відродив ірландський спорт. Він сидить осьдечки. Чоловік, який визволив із в’язниці Джеймса Стівена. Чемпіон усієї Ірландії з метання шістнадцятифунтового ядра. Який у тебе найкращий результат, Громадянине?

— Na bacleis[210], — відповідає Громадянин, удаючи із себе скромного. — Хоча в свій час я був не гірший за інших.

— Не треба, Громадянине, — припиняє його Джо. — Усіх інших ти просто заткнув за пояс.

— Невже таке було? — питає Елф.

— Авжеж, — підтверджує Блум. — Це всім відомо. А ви не знали?

І завели балачку про ірландські види спорту та про ігри, якими бавляться shoneens, щось на взір лаун-тенісу, про ірландський трав’яний хокей і про штовхання ядра і про поклик рідної землі і про творення нації по новій і тому подібні речі. І, звичайно ж, Блумові треба було теж висловитися з кожного приводу: якщо у чоловіка слабке серце, то йому трудні фізичні вправи не до шмиги. Присягаюся цнотою моєї бабусі, якщо піднімеш із підлоги соломину і скажеш Блумові: Поглянь-но, Блуме. Ти бачиш цю соломину? Це соломина, — то, присягаюся честю моєї дядини, він буде просторікувати про цю соломину цілу годину і, запевняю, ні на мить не спиниться.

Щойно ми були свідками дуже цікавої дискусії щодо відродження давніх гельських видів спорту і щодо значення фізичної культури, як вона сприймалася в