Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

- І про це ти міркувала всю дорогу?

- Майже, - вклонилася від відповіді Елінор.

Джеймс знав відповідь і міцніше вчепився в кермо. Він давно зізнався самому собі у справжній причині.

- Знаю, що полегшив би вам всім життя своїм від'їздом, але я не зміг би виїхати.

- Чому? - Вимагала відповіді Елінор.

З його горла вирвався нервовий смішок.

- Це питання із розряду нелегких для мене. Я не зміг би виїхати, знаючи, що лишаю тебе тут з усім цим...Хіба я міг тебе лишити?

- Джеймсе, тобі слід було виїхати, - холодний тон протверезив його. Він не розраховував, що дівчина таким чином відреагує на його слова.

- Чому? Що я таке сказав?

- Я можу винести це одна, але вплутувати тебе! Це неможливо! - Джеймсу раптом здалося, що вона цілком може на повному ходу вистрибнути з машини і втекти, аби виявитися якнайдалі від нього. Він ледве придушив нерозумне бажання заблокувати двері.

- Це все неправильно. Так не повинно бути, - дівчина невдоволено блиснула очима і відвернулася до вікна.

- Неправильно? - Джеймс намагався, щоб голос звучав твердо.

- Так, це велика помилка - те, що ти тут, зі мною.

- Ти сама сіла до мене в машину, - слова вирвалися, перш ніж він подумав про те, що говорить.

Елінор сердито видихнула і ледь чутно загарчала. 

- Ти знаєш про що я.

- Вибач, але це не тобі вирішувати, - холодно відрізав Джеймс, ледь контролюючи голос. - Мене зовсім не хвилює, хто ти є і ким ти не є. Я-Н-І-К-У-Д-И-Н-Е-П-О-Ї-Д-У.

Вони проїжджали повз школу, коли дівчина попросила зупинити машину, але виходити не поспішала. У салоні знову назріла неприємна гнітюча тиша. Джеймс добре чув прискорене дихання дівчини.

- Вибач, - власний голос здався Джеймсу чужим, у горлі пересохло.

- Не вибачайся - ти ні в чому не винен.

- Я хотів би думати, що так воно і є. Але не можу, - нерозумне виправдання, але це все, що Джеймс зміг вичавити з себе. Дівчина вийшла з машини і миттєво розчинилася у вечірніх сутінках та тумані.

Він опустив скло і вдихнув холодне нічне повітря - це трохи протверезило його. Після кількох годин, проведених поряд з Елінор, він навряд чи почував себе нормально.

Джеймс вийшов з машини і сперся на неї, вдихаючи чисте повітря, намагаючись забути як близько до нього знаходилася дівчина. Її запах майже вивітрився з оточуючого його повітря. Він заплющив очі і спромігся викинути з голови всі думки, всі до єдиної.

- Чи зможеш ти не потрапити в історію і доїхати до дому сам? - Джеймс машинально звів навколо себе захист; закляття лягло рівно, як за підручником, але хлопець відразу відпустив його - перед ним стояла Елінор. Її погляд був вичікувальним і обережним. Це так дратує, коли хтось швидше за тебе в сотню разів!

- Оце швидкість, - захопилася вона. - Тебе просто треба було гарненько налякати і закляття самі посипалися з твоєї голови.

- Звичайно, жодних проблем, - буркнув Джеймс у відповідь. Елінор зробила крок до нього і майже в лоба викарбувала.

- Мені шкода, що я так відреагувала раніше…в автівці. Я просто не хочу, аби ти постраждав. Ти ж знаєш, що це неважливо, чи ти насправді хімера. Ти житимеш, зрозуміло? Я не знаю як, але я не дозволю нікому завдати тобі шкоди.

Джеймс кивнув, затамувавши подих.

Елінор раптом тихо й нерішуче засміялася.

- Що смішного? - відразу зажадав відповіді Джеймс.

- Не злися, будь ласка, просто ти дуже милий, коли сердитий, - дівчина на коротку мить повагалася, але все ж таки легко доторкнулася прохолодними губами до його щоки і зникла. У темряві, що згустилася, розчинився її примарний сміх.