read-books.club » Пригодницькі книги » Королеви не мають ніг 📚 - Українською

Читати книгу - "Королеви не мають ніг"

109
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Королеви не мають ніг" автора Володимир Нефф. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 113 114 115 ... 154
Перейти на сторінку:
розповідаєш, є бодай крихта правди, то це означає, що надзвичайно приємне враження, яке ти справив на Мою святість, вродливий юначе, поділяють й інші люди. Він пообіцяв тобі, заблуді, який прибився невідомо звідки, руку принцеси й призначив тебе маршалом свого війська. – Папа різко вдарив долонею по бильцю крісла. – Чому ж тоді ти його вбив?

Петр почекав, поки в залі запанує ніякова мовчанка, а тоді тихо відповів:

– Я його не вбивав, Ваша святосте. Герцог помер від отрути підступного вбивці, якого до нього підіслав Джованні Гамбаріні й свій злочин переклав на мене, щоб підірвати мою популярність у страмбського люду, якою я користувався, і щоб самому зостатися чистим. Така правда, Ваша святосте. Я знаю, що ця правда для мене несприятлива, але я волію вмерти, аніж покрити чиюсь брехню. Інакше я не вмію.

Сите, добродушне папине обличчя почервоніло, він двічі підіймав руку до стрічки, прив’язаної до дзвінка, щоб когось покликати, однак не зробив цього й мовчав; заговорив він тільки тоді, коли серце його вгамувалося, а обличчя набуло первісного кольору.

– Що ж тепер, що робити, Боже, чиїм намісником на цій землі я є? – мовив він тихо, нібито розмірковуючи вголос. – Я бажав хоч один-єдиний раз побачити в цьому світі лицемірства й брехні людину, яка наполягала б на правді й трималася б цієї правди навіть ціною власної загибелі; і от я зустрівся з нею, зараз вона стоїть переді мною, і від цього я почуваю себе розгубленим і нещасним, бо правда, яку ця людина захищає і яку обстоює, для мене політично неприйнятна. Та й чи правда це? Адже ти, юначе, який тут, перед моїм троном, видаєш себе за фанатика правди, насправді авантурник і, попри свою молодість, чимало вже поблукав світом, а недавно тебе впіймано під час відчайдушної спроби втекти з в’язниці, куди тебе було кинуто за крадіжку. Тут якась суперечність, а Моя святість ненавидить суперечності. Говори й спробуй цю суперечність пояснити так, щоб у моїй душі знову запанував мир і спокій і щоб я знову засміявся. Але якщо це тобі не вдасться, я не визнаю твою особу з’ясованою, і тебе повісять на мосту Сан-Анджело, поряд із тим, хто так само, як і ти, видавав себе за Петра з Кукані.

І папа зняв табличку, яка висіла на бильці його трону, поклав її собі на коліна й забарабанив по ній трьома пальцями правої руки.

– Завдання, яке поставила переді мною Ваша святість, – сказав Петр, – надзвичайно складне, бо я не можу пояснити тих суперечностей, яких сам не бачу й не відчуваю. Ваша святість називає мене авантурником; що ж, якщо моє життя авантурника нікчемне, то нікчемна й моя непоступливість у питаннях правди, бо, як мені одного разу дорікнув граф Гамбаріні, справа не в моїй чесноті, а в прояві себелюбства і самовпевненості. Якби я міг визнати власну малість і нікчемність, то говорив би, як говорить більшість людей, тобто так, як це зараз до речі, без огляду на правду; але я, з моєю недоречною пихою, підношуся над багатьма із них, принаймні, тим, що кажу правду. Саме ця моя схильність і привела мене на гідний зневаги шлях авантурника без сім’ї, без батьківщини й зробила мене схожим на давніх скіфів, які кочували з місця на місце, не маючи сталого пристанища, сталого даху над головою. Коли мене, після згаданого мною нерозважного поєдинку, сімнадцятирічного юнака, кинули до темниці, граф Гамбаріні, мій тодішній володар, виявив бажання подати мені руку допомоги й вивести на волю, але за умови, що я публічно визнаю й заявлю, що королеви не мають ніг.

– Що? – вигукнув папа. – Що королеви не мають ніг?

– Саме так, – підтвердив Петр, знову всміхаючись. – Через цю формулу етикету й дійшлося до мого злощасного поєдинку. Мій суперник визнавав її буквально й дослівно, а я оголосив її чистісіньким безглуздям, і через те ми з ним билися; розлютований граф Гамбаріні по тому відвідав мене у в’язниці й сказав: «Я попрошу імператора, негіднику, щоб тебе випустили на волю, але спершу ти повинен ясно й недвозначно заявити: мовляв, я визнаю, що королеви не мають ніг».

Папа склав руки на животі й засміявся.

– Граф Гамбаріні вчинив слушно; я, далебі, повівся б точнісінько так само. Але ти, mi fili, наскільки я тебе знаю, відмовився.

Петр скрушно кивнув головою:

– Так, я відмовився, і граф покинув мене в темниці. І, мабуть, не треба далі доводити, що мій життєвий шлях битого долею авантурника, вживаючи вираз Вашої святості, почався саме з цієї пригоди, в якій ішлося тільки про розум і правду й ні про що інше. З цього випливає, що між моєю відданістю правді й нерівністю мого життя немає суперечності, а, навпаки, існує причинний зв’язок.

– Припустімо, – погодився папа. – Так, припустімо слушність твого пояснення, звичайно, з тим застереженням, що в твоїй історії, яку ти мені щойно повідав, ішлося не про принципові питання правди і честі, а про дурощі, оправдані твоїми тодішніми сімнадцятьма роками. Однак під час твого останнього ув’язнення йшлося вже не про правду, не про дурощі, а про звичайнісіньку крадіжку. Ти таки розважив мене своєю розповіддю й ще раз, як я того бажав, розсмішив, але тепер, коли я досхочу насміявся, я усвідомлюю, що від головної суті мого запитання ти ухиляєшся, як кіт від гарячої каші.

І папа різко смикнув за стрічку дзвінка; двері зразу ж відчинилися, на Петрову радість, увійшов слуга, який явно чекав цього знаку, і приніс келих вина. Він поставив його на столик із червоного дерева на віддалі витягненої правої руки папи й знову тихо вийшов. Папа квапливо схопив келих і з явним задоволенням відпив ковток.

– Ну? – промовив він за хвилину.

– Так, із погляду правосуддя це безперечно була крадіжка, – сказав Петр. – Це я припускаю, але без будь-якого почуття сорому й вини. Бо кого я тут обікрав? Свого колишнього друга, який завдячує мені все,

1 ... 113 114 115 ... 154
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королеви не мають ніг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Королеви не мають ніг"