Читати книгу - "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."

За плацдарм Бужанка вели бої танкісти бойової групи Беке, на озброєнні якої були танки «Тигри». 2 батальйон «Пантер» 23 танкового полку увірвався у Франківку, знешкодив вибухівку замінованого мосту через Гнилий Тікич. За це екіпажу, який першим переїхав через міст, дали в нагороду додатково 8 днів відпустки.

Південна частина бойової групи Беке, 1 танкова дивізія перейшли в атаку разом з бойовою групою Франка і зайняли Чижівку. 1 і 16 танкові дивізії знищили радянський стрілецький батальйон. Танки бойової групи Франка («Пантери») продовжували рухатись на північ і вийшли на окраїну Яблунівки. Підбили декілька танків Т-34. Німецькі танки продовжили рух на Жаб’янку, пройшли повз неї і продовжили шлях до Гнилого Тікича. До річки вийшли в середині дня в Бужанці. Танки не змогли переправитись через річку.

До Бужанки також вийшла 16 танкова дивізія. Через Гнилий Тікич був уцілілий лише один міст у Франківці (?). Туди була направлена бойова група Беке. У районі бойових дій північний фланг атакуючого угруповання Брайта прикривала 17 танкова дивізія. Бойова група Фінка наступала північніше 2 батальйону «Пантер» 23 танкового полку із групи Беке. Вона добилась непоганого темпу просування, але не встигала за «Пантерами», особливо зіткнувшись з сильним опором у Степку. 305 піхотний полк (198 піхотна дивізія) і декілька танків із групи Пітша отримали наказ взяти Товсті Роги, що і виконали до полудня. Перед просуванням до Босівки танки поповнились боєприпасами. Бойова група Фінка, долаючи опір у Степку, також вийшла до Босівки. Спільно з бойовою групою Пітша південна частина Босівки була захоплена. Біля знищеного мосту в Франківці на другому березі Гнилого Тікича було підбито 17 радянських самоходок. Зваживши на те, що вцілілий міст у Франківці не мав достатньої вантажопідйомності, вирішено було шукати брід. На тому місці, де знайшли сліди гусениць від радянських танків, було вирішено зробити спробу перебратися через брід. «Тигри» перебрались бродом через річку Гнилий Тікич, а «Пантери» — через міст.

У Бужанці була бойова група Франка. Бойова група Беке займала плацдарм у Франківці. У Бужанці була організована база постачання, там був і залишений радянськими підрозділами перев’язувальний пункт. Полонені були розташовані в напівзруйнованій церкві, яку охороняли 10 німецьких солдатів.

11 лютого у районі Ризине було зосереджене ударне німецьке угруповання, до складу якого входило 200 танків, з оперативною щільністю понад 30 танків і 20 гармат на 1 кілометр фронту.

Вранці було проведене перегрупування ударного угруповання в складі 1, 16, 17 танкових дивізій, 1 танкової дивізії СС «Лейбштандарт СС „Адольф Гітлер“», що перейшло в наступ з рубежу Розкошівка, Ризине на Лисянку, прикрившись частинами 16 танкової дивізії на ділянці Червона Зірка, Вотилівка. На ділянці 47 стрілецького корпусу німецькі танки прорвались у район Лисянка.

Оточені частини 72, 112 піхотних дивізій, 5 танкова дивізія СС «Вікінг» (полки СС «Германія» і «Вестланд»), штурмова мотобригада СС «Валлонія» зосередились у районі Стеблева, Шендерівки для прориву в південно-західному напрямку.

105 піхотний полк мав іти в атаку на Нову Буду на чолі 72 піхотної дивізії. Майор Кюстнер поставив попереду автоматників і кулеметників, щоб фронт атакуючих мав максимальну вогневу міць. Всього було 689 солдатів і офіцерів. Атака була призначена на 20 годин 30 хвилин. Одягнені вони були в білий зимовий камуфляж. До півночі вийшли на окраїни Нової Буди. По дорозі знищили до 30 машин і 1 реактивну установку, що рухались із Сухин. До 3 години ночі село було зайняте без бою.

На ранок полк Кюстнера і два інших полки 72 піхотної дивізії, а також підрозділи «Вікінга» і «Валлонії» взяли участь в атаці та захопили Комарівку і північну частину Хильок. Тепер менше 20 кілометрів відділяли групу Штеммермана від передових частин З танкового корпусу, що знаходились на зовнішньому фронті.

Підполковник Франк здійснив атаку на Лисянку і, не зустрічаючи опору противника, вийшов на відстань декілька сот метрів до її південно-східної окраїни. Було дано команду почати атаку, але при атаці на Лисянку німецькі танки нарвались на мінне поле. Були виведені з ладу два танки фельдфебелів Болькена і Шеффера, отримали пошкодження танки капітана фон Люттіхау, ад’ютанта Франка. За 5 годин танки Брайта здолали приблизно третю частину відстані до оточеного угруповання і зуміли забезпечити переправу через найбільш серйозну перешкоду.

Найсильнішою була бойова група під командуванням майора фон Сіверса, командира танкового полку 11 танкової дивізії. До бойової групи входили 15 танковий полк, крім танків Pz-IV, 1 батальйон 26 танкового полку, 1-2 батальйони піхоти, артилерійський батальйон і підрозділ саперів. Частина сил 11 танкової дивізії знаходилась у районі Іскрене.

Основна сила, яка була в розпорядженні фон Сіверса, мала 18 боєздатних «Пантер» 1 батальйону 26 танкового полку, які з піхотою на броні проїхали через Вікнене і попрямували на Єрки. Не зустрівши супротиву, вони виїхали до перехрестя за 2-3 кілометри на південний схід від Єрок. Ліворуч були передові сили бойової групи Хаака. Фон Сіверс спрямував свої сили на південно-східну частину Єрок, де знаходився міст через Шполку. Але він був зірваний, і наступний також зірваний. Потім вони знайшли уцілілий міст, однак він не міг витримати «Пантер». Неподалік був брід, через який перебралися всі «Пантери» і, таким чином, створили плацдарм на річці Шполці.

Після захоплення плацдарму в Єрках бойові групи фон Сіверса і Хаака продовжили наступ. 1 батальйон 26 танкового полку мав у своєму складі 15 боєздатних «Пантер» (три танки отримали технічне пошкодження). Танки були розділені на дві групи: одна — під командуванням лейтенанта Вейдінгера наступала вздовж дороги на Звенигородку, а інша — на чолі з лейтенантом Мутом рухалась на схід, у напрямку Скаливатки. Група Вейдінгера внаслідок атаки зайняла висоту 161,2 східніше Степок. Танки Мута вийшли до Скаливатки. Тут вони збили радянський літак.

У районі Таращі 12 лютого