Читати книгу - "Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 11"

Майкл був не боягуз. Він не став ховатися за людину. Проте й мав досить розуму, щоб не кидатися на таких грізних звірів. Він тільки, наїжачений, сторожко перейшов через клітку, дивлячись просто на ворогів, тоді так само сторожко повернувся й зупинився поруч Джека, що приязно нюхав його, вітаючись.

— Молодчина пес, — буркнув Релф дивно напруженим голосом. — Не, боїться.

Становище справді було напружене, і приборкувач поводився вельми обережно, уникав різких рухів і тримав на оці водночас і леопардів, і собак, і людей за кліткою. Він примусив лютих котів попід водитись і розійтися. А тоді наказав Джекові пройти між ними. Майкл рушив за ерделем самохіть. Ступав він, як і Джек, украй насторожено.

Один із леопардів, Альфонсо, зненацька засичав на нього. Майкл не сахнувся від ворога, тільки наїжачився й вищирив зуби. У ту ж мить найближчий залізний прут загрозливо підсунувся до леопарда; той перевів очі на прут, тоді знов на Майкла — і не зачепив його.

Перший день був найтяжчим. Потім леопарди звикли до Майкла, як колись звикли до Джека. Звісно, приязні між ними не могло бути, та ніхто з нею й не набивався. Майкл хутко зрозумів, що леопарди вороги й собак, і людей, а отже, люди й собаки повинні триматись укупі. Щодня він перебував у клітці годину чи дві, стежачи за репетицією; вони з Джеком не робили нічого, тільки стояли на чатах. Іноді, коли леопарди бували сумирніші, Релф навіть дозволяв обом псам лягти. Але в тривожніші дні він дбав за те, щоб вони весь час готові були стрибнути й заступити його собою від леопардів, як котрий здумає напасти на нього.

Решту часу Майкл перебував у своєму просторому боксі разом із Джеком. їх добре доглядали, як усіх тварин у Сідервайлді, часто мили, чесали, виводили бліх. Джек, як на пса-трилітка, був дуже статечний. Він або вже забув гратись, або ніколи не мав змоги навчитися. І вдача в нього була добродушна, мирна; він не ображався на дратливість, яку Майкл виявляв на початку. І Майкл скоро перестав дратуватися й надалі вже тішився спокійним товаришуванням. Вони не намагалися виявити один одному свою приязнь, а просто цілими годинами лежали поряд, кожен задоволений присутністю другого.

Часом Майкл чув здалеку, як Сара зчиняла ґвалт або жалісно квилила, і розумів, що вона кличе його. Раз вона була вирвалась у свого доглядача й спобігла Майкла, коли він виходив з леопар-дячої клітки. Зраділо вереснувши, вона вчепилась у нього й істерично заджерготіла, виповідаючи всі кривди, яких зазнала, відколи їх розлучено. Каслемонові помічники поблажливо чекали кілька хвилин, та врешті хлопець, що доглядав Сару, відтяг її геть, хоч вона щосили чіплялася за Майкла й верещала, мов відьменя. Коли її таки відтягли, вона розлючено стрибнула на хлопця й уп’ялася зубами йому в руку, перш ніж він устиг здушити її нашийником і вгамувати. Усі, хто те бачив, зареготали, тільки леопарди, роздратовані мавпиним вереском, засичали та стали кидатись на ґрати. А коли її відносили геть, вона тихо квилила, мов тяжко скривджене дитя.

Дарма що Майкл виявився цілком підхожий для роботи з леопардами, Рауль Каслемон так і не купив його в Колінза. Одного ранку, за кілька днів після сцени із Сарою, весь Сідервайлд розтривожило ревище й зам’ятня в клітках хижаків. Почалась тривога з кількох револьверних пострілів і вмить розповсюдилася. Зусібіч рикали леви, шалено ґвалтували собаки. Роботу на арені облишили, бо перетривожені тварини не слухались. Кілька чоловік, і сам Колінз поміж них, побігли до хижацьких кліток. Хлопець, що водив Сару, кинув ланцюжка й гайнув за ними.

— Не я буду, це Альфонсо, — гукнув Колінз учневі, що біг поруч нього. — Він таки допадеться до Релфа.

Коли надбіг Колінз, насувалася розв’язка. Самого Каслемо-на якраз витягли з клітки, і перед очима в Колінза двоє чоловіків поклали його долі та кинулись зачиняти дверцята. А в клітці суцільним клубком, у якому годі було щось розібрати, качались Альфонсо, Джек і Майкл. Люди металися довкола й ширяли крізь ґрати залізними прутами, намагаючись розборонити їх. А в дальшому кутку два інші леопарди зализували свої рани, гарчали та борсалися, стримувані залізним пруттям, що не пускало їх у бій.

Усе дальше сподіялося за кілька секунд. Підбігла Сара: тягнучи за собою ланцюжок, зелена мавпочка, хвостата істерична самичка, що знала любов, далека родичка наших жінок, кинулася до клітки й пропхалася між ґратами всередину. А клубок на підлозі раптом крутонувся, і Майкл, підкинутий із такою силою, що аж ударився об ґрати, впав додолу. Він спробував схопитись, але впав знову. Зі страшної рани на його правому плечі цебеніла кров. Сара стрибнула до нього, обхопила за шию і по-материнському пригорнула до своїх пласких волохатих грудей. Вона то вискала турботливо, то сварила Майкла сердито й ласкаво, коли він намагався звестись на скалічену передню лапу, і міцно тримала рученятами, не пускаючи його до бою. А то розлючено поглядала на Альфонсо й пронизливим голосом лаяла його.

Лом, упертий леопардові в бік, відвернув його увагу. Він ударив по залізяці лапою, та вона знов уперлась у нього, і він уже вхопив голе залізо зубами. А тоді плигнув на ґрати, махнув лапою й розпоров руку чоловікові з ломом. Той відскочив, упустивши зброю. Альфонсо відразу стрибнув назад до Джека — уже подоланого ворога, що лише тіпався в калюжі власної крові.

Майкл таки зіп’явся на три лапи і рвався вперед, хоч Сара й тримала його. Оскаженілий леопард трохи не кинувся на них,

та його увагу знову відвернули залізним прутом. Цього разу він плигнув просто на людину і з такою силою вдарився об ґрати, що аж уся споруда задвигтіла.

До клітки встромилося ще кілька ломів, та притиснути Аль-фонсо ніяк не щастило. Сара вгледіла, що він насувається, і заверещала на нього люто й пронизливо. Колінз вихопив в одного зі своїх помічників револьвера.

— Не вбивайте його! — закричав Каслемон, ухопивши хазяїна школи за руку.

Приборкувач леопардів сам був у прикрому стані. Одна рука в нього безвладно повисла, а очі йому заливала кров з подряпини на голові, і він мусив витерти їх об Колінзове плече, бо нічого не бачив.

— Це ж мій леопард, — запротестував він. — Вартий сотні таких напівдохлих мавп і норовливих тер’єрів. Та ми й їх зараз визволимо. Поможіть