read-books.club » Дитячі книги » 100 чарівних казок світу 📚 - Українською

Читати книгу - "100 чарівних казок світу"

221
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "100 чарівних казок світу" автора Афанасій Фрезер. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 113 114 115 ... 157
Перейти на сторінку:
і мої собачі думки

Питанням називається такий рядок, у кінці якого стоїть рибальський гачок – знак питання.

Мене мучать п'ять питань. Чому Зінин тато сказав, що в нього «очі на лоба полізли»? Нікуди вони не полізли, я сам бачив. Навіщо ж він говорить казна-що? Я прокрався до шафи, сів перед дзеркалом і з усієї сили закотив очі вгору. Дурниця! Лоб угорі, й очі на своєму місці.

Чи живуть на Місяці фокси, що вони їдять і чи виють на Землю, як я іноді на Місяць? І куди вони діваються, коли місячна тарілка раптом зникає на багато днів невідомо куди?… Міккі, Міккі, ти коли-небудь потрапиш до божевільні!

Навіщо риби лізуть у порожню сітку, яка називається вершею? Коли не вмієш жити над водою, то й сиди собі тихо в ставку. Дуже мені їх шкода! Вранці плавали і пускали бульбашки, а ввечері перетравлюються в темному й тісному людському шлунку. Та ще мерзенна кішка всі кишечки по саду розтягала…

Чому Зінина бонна раніше була брюнеткою, а сьогодні в неї волосся як солом'яний сніп? Зіна хихикнула, а я злякався й подумав: добре, Міккі, що ти собака… Женили б тебе на такій папужці: у вівторок вона чорна, в середу – оранжева, а в четвер – блакитна із зеленими смужками… Фу! Навіть температура піднялася.

Чому, коли я поводжуся погано, на мене надягають намордник, а садівник двічі на тиждень напивається, бешкетує, як скажений бик, – і хоч би що?! Зінин дядько каже, що садівник був контужений і тому треба до нього ставитися поблажливо. Неодмінно дізнаюся, що таке «контужений», і теж контужуся. Хай до мене ставляться поблажливо. Піду догризу кісточку (я заховав її… де?., а от не скажу!). Потім знову попишу.

* * *

Ох, що я бачив уві сні! Ніби я директор собачої гімназії. Собаки сидять по класах і вивчають «історію славнозвісних собак», «правила гарної собачої поведінки», «як треба їсти мозкову кістку» та інші підходящі для них штуки.

Я зайшов до молодшого класу і мовив: «Добрий день, цуцики!» – Дзяв, дзяв, дзяв, пане директор! – «Чи задоволені ви ними, містере Мопс?» Містер Мопс, учитель мелодекламації, зробив реверанс і буркнув: поскаржитися не можу. Стараються. «Ну, гаразд. Наказую моїм ім'ям розпустити їх на півгодини».

Боже, що тут зчинилося! Малята кинулися на мене всім гуртом. Звалили додолу… Один вилив на мене чорнильницю, другий уколов мене пером у кінчик хвоста – ой! Третій почав тягнути моє вухо вбік, неначе я гумовий… Я вискнув, як паровоз, – і прокинувся. Місяць. На підлозі сидить тарган і під'їдає кинутий Зіною бісквіт. За вікном ляскає віконниця. Уй-юй-юй!..

Зінина кімната на замку. Я прокрався в закапелок за кухнею і згорнувся на килимку біля кухарчиного ліжка. Звичайно, я її не люблю, звичайно, вона хропе так, що слоїки деренчать на полиці, звичайно, вона висунула з-під ковдри свою товсту ногу і ворушить уві сні пальцями… Та що ж робити?

Шибки побіліли, а я все лежав і думав: що означає мій сон? У кухарки є пошарпана книга – «сонник». Вона часто перегортає її пухкими пальцями і все вичитує по складах про якогось жениха. Подумаєш, хто на такій пательні жениться?…

Але що мені «сонник»? Собачих снів у ньому все одно нема… А може, сон був мені в руку? Тобто в лапу.

* * *

Вода замерзає взимку, а я щоранку. Наймерзенніший людський винахід – ошийники, обтягнуті собачою шкірою. Нащо наш сусіда оре землю і сіє хліб, коли поряд з його садибою є булочна? Коли цуценя зробить зовсім-зовсім маленьку калюжку на підлозі – його тицяють у неї носом; а коли те ж саме зробить Зінин молодший братик, пелюшку вішають на шворочку, а його цілують у п'ятку… Тицяти – так усіх! Бився з їжаком, але він нечесний: сховав голову і з усіх боків у нього колючий зад. Р-р-р! Що ж це за бійка?… їв ковбасу і проковтнув ненароком ковбасну мотузочку. Невже у мене буде апендицит?!

Зіна пахне мигдалевим молоком, мама її – теплою булкою, тато – старим портфелем, а кухарка… три крапки…

Більше думок немає. Гик! Чому ніхто не здогадається дати мені шматочок цукру?

Фокс Міккі,

котрому по-справжньому варто бути б професором

Осінній розгардіяш

Осінь. Хлюпоче дощик. Як йому не набридне цілий день хлюпотіти? Жовте листя все падає, і скоро дерева будуть зовсім лисі. А потім підуть тумани – великий собака забереться в будку і хропітиме з ранку до вечора. Я іноді ходжу до нього в гості. Але він дурний і неосвічений: коли я з ним граюсь і обережно ловлю його за хвоста, він б'є мене лапою по голові й хапає зубами впоперек живота. Селюк!

Тумани – тумани – тумани. Багно – багно – багно. І раптом потягне теплом. Налетять з усіх боків божевільні птахи. Небо стане, як вимита Зінина блакитна спідниця, і на чорних патичках з'являться зелені клубочки. Потім вони луснуть, розгорнуться, зацвітуть… Ой, гарно! Це називається – весна.

Дерева, ось навіть старі, молодіють щовесни. А люди й дорослі собаки – ніколи. Чому? Ось Зінин дядько геть лисий, уся шерсть із голови облізла, достоту – більярдна куля. А раптом би в нього весною на черепі зелена травичка виросла? І квіточки?

Або щоб у кожного собаки в квітні на кінчику хвоста бутон розпускався?…

Усе б я на світі переінакшив. Але що ж може маленький фокс?

А в будинку – розгардіяш. Знімають килими, пересипають якимсь на-фта-лі-ном. Ух, як від нього чхаєш! Я вже до кімнат і не ходжу. Лежу на веранді та лапою тру носа. Адже я завжди ходжу босоніж, до лап і чіпляється. Лихо, та й годі!

* * *

Зіна збирає свої книжки і нявкає. Братик її лежить у своєму візочку перед клумбою і скавчить, як цуценя. І лише я, фокс Міккі, кашляю, як людина, скромно і ввічливо: у мене бронхіт. Нехай, нехай збирається. Нізащо я до Парижа не поїду. Сховаюся у корови в соломі – не розшукають. Ну що там у Парижі, подумайте? Був одного разу, возили до собачого лікаря. Вулиць – мільйон, а мільйон – це більше, ніж десять. Куди не подивишся – ноги, ноги і ноги. Автомобілі, як п'яні носороги, летять, хриплять – і всі на мене!.. Я вже Зіниної спідниці із зубів не випускав. Ланцюжок тягне, намордник тисне. Як вони можуть жити в такому карусельному місті!..

Нізащо! Щоб я сидів коло вікна

1 ... 113 114 115 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «100 чарівних казок світу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "100 чарівних казок світу"