Читати книгу - "Грот афаліни"

— Ну — чого ви? — прошепотів ласкаво. — Нічого більше не можу для вас зробити. Зовсім нічим не можу допомогти… — Янгові зробилося гірко, знову стало шкода себе і дельфінів: усіх чекає марна загибель.

«Птр-рин-н… Тенк-тк-тк-ткриї…» — Бобі висунувся підборіддям на берег, виставив дзюб. Майже не видно малюка, лампочка з мотком проводу десь за животом Судзіра, сюди ніяк не світить. Янг простяг у бік дельфіненяти руку — полащити, погладити, поводити за ніс. Але рука на щось наткнулася, Бобі тримав щось у зубах. Узяв ту річ — і ледве не випустив: не сподівався, що та річ така важка. Наче залізо якесь, і холодне, як залізо. «Дивак малий… Що він дістав, притягнув? — подумав, лізучи назад у свою схованку.

Сидів і обмацував знахідку Бобі. Не гладенька вона і товстожила, нагадує гілочку з ледь помітними листочками чи пупирчиками. Там-сям щось присохло, ніби уплавилося — може, піщинки або шматочки магми. Мацав-мацав шишки, і спало на думку інше порівняння: дракончик-семиніжка, а не гілочка. І голівка є, і ніжки — дарма, що на одному боці чотири, а на другому три, і хвостик викривився вбік закарлючкою. Постукав іграшкою об камінь і не почув ніякого дзвінкого звуку. Удари були якісь в'язкі, глухі. Сунув за пояс — хай побуде там, може, пощастить підібратися до лампочки, тоді й роздивиться добре.

Судзір тим часом причалював до пляжу. Ось бочка плота шкрябнулася об берег, дресирувальник хитнувся. Дійшов до стіни із забитим кілком-гаком, повісив скручений провід з лампочкою. Від двох лампочок на пляжі стало видніше. Судзір вернувся до плота, забрав з нього на берег електроліхтар, акваланг, ласти й маску і став, руки в боки, чекати Піта і «старого». Вони теж якраз виринули — цікаво, вкотре уже? — і робили останні змахи ластами. Судзір нагнувся, однією рукою взяв з рук Піта відро, другу подав, щоб допомогти вибратися на сушу. Поставив відро, а коли Піт став розстібати ремені, зайшов йому ззаду взяти акваланг.

— Ну як, слухалися троси? — спитав Піт, ще не обертаючись до нього, смикнув маску вгору, стомлено потер долонями обличчя.

— Усяк було… — відповів Судзір. Поклав акваланг, стрімко випростався. У руці блиснув ніж — Судзір з силою штрикнув ним Піту під лопатку і відразу ж вирвав, відскочив. «А-ай!..» якось по-дитячому вигукнув здоровенний Піт, вигинаючись, і впав на бік.

Судзір крутнувся до «старого», який у цей час ставив на берег відро. Миттю наставив йому в обличчя ніж, свиснуло білою блискавкою лезо, і аквалангіст, схопившись обома руками за горло, осів у воду. У два стрибки Судзір опинився біля нього, виловив за плече, підтягнув трохи на берег і ще раз ударив ножем — уже спереду, в груди. Не відпускаючи, витяг вище на берег, відв'язав тіло від акваланга. Далі рухи Судзіра стали ще квапливішими: розсмикнув на грудях «старого» «блискавку», вибрав з купи породи каміння, не забувся оглянути їх, постукати один об один і засунув за пазуху вбитому. Знову тринькнув замком, але не до кінця, зашкодило каміння, скотив тіло у воду. Зігнувшись, рачки тупотів уздовж пляжу, «старого» тягнув по воді — туди, де була темрява, куди не діставало світло лампочок, і вже там сильно штовхнув від берега.

З тілом Піта зробив те ж саме.

Присів біля води навпочіпки, обмив на руках кров, підібрав на березі й помив ніж. Спокійно склав його, засунув у піхви на литці і пішов до телефону. Зняв трубку.

— Алло? Пришліть електрика. Погано він провід підключив… Замикання, мабуть, було, лампочка перегоріла… Що? Та помаленьку. Та тут усі… Повиносили добра, сидимо, перегрібаємо, а трохи темно: звикли до двох лампочок.

«Неправда!.. Не слухайте!.. Це вбивця!..» — хотів крикнути Янг на всю печеру, але жах відібрав мову.

Улітаючи в зону, обгороджену буйками, побачили: у воду заходить аквалангіст. Припинився, зайшовши по коліна, подивився в їхній бік. Але катер не викликав у нього підозри — занурився з головою. Мотор виключили і відразу ж почули, як чахкає, гуркоче двигун ліворуч біля плоту. Катер всунувся на берег упритул з табірним глісером. Одразу на нього стрибнув з борту один поліцейський, інші хто за ним, а хто перебігав на ніс катера і звідти стрибали просто на пісок. Начальник поліції з Раю побіг зі своєю групою до наметів, офіцер зі своєю — до вагончика.

Радж і Амара зійшли останніми. Хотів і Абдула слідом стрибнути, але його покликав рульовий, показав місце поруч із собою в рубці.

Намети виявилися не однакові — один на чотири місця, другий — на два. Нікого в них поліцейські не виявили, але перевернули все догори дном. Пробігли ще по території, заглянули за купу ящиків і бочок, за двигун-електростанцію — і там нікого. Один залишився біля двигуна, другий пішов на катер, третій до воріт за наметами.

— Я тут побуду, — повернув Амара до ящиків.

Начальник поліції слідом за Раджем поліз на східці, що збоку вели у вагончик. З маленької передньої видно троє дверей. Праворуч — до лабораторії, прямо — у комірчину, ліворуч — до операторської. Радж відчинив ліві двері, звідки долинали голоси, начальник поліції — праві.

Віконце було одне, зліва. Направо при глухій стіні здіймалася панель з приладами, схожими на манометри зі стрілками, мигали червоні лампочки. Низ панелі був скособочений, як вічко шкільної парти, на ній теж були якісь перемикачі та кнопки, стояв низенький мікрофон. Коло панелі було порожнє крісло, а оператор стояв біля глухої торцевої стіни з руками на потилиці — поліцейський скрізь його обмацував.

— Що трапилось? Це самочинство, я скаржитимусь властям! — погрожував оператор, намагаючись обернутися лицем до всіх, але його штовхав поліцейський у спину, примушуючи дивитися на стіну.

— Можете… Можете скаржитись… — горбоносий офіцер сів у крісло біля мікрофона, а на друге, коло невеличкого столика поруч з панеллю, показав іншому поліцейському, подав йому папку з паперами. Той розклав усе і завмер, чекаючи, що диктуватиме офіцер. Ще один поліцейський стояв коло дверей, де і Радж зупинився, але їм довелося відступити вбік — зайшов якийсь в окулярах і білому халаті, за ним начальник поліції. Того, що в окулярах, поставили біля тієї самої стіни, що й оператора, тільки в іншому кутку, теж обшукали.

— І всі? — здивувався офіцер, обертаючись разом з кріслом до присутніх.

— Більш нікого не знайшли, —